Шукаючи безпеки в ері бомби

ВНОЧІ 27 липня 1943 р., скинули на Гамбург, Німеччину, тисячі запальних бомб. Наслідки нальоту було щось нового в воюванні: величезне, пожираюче пекло, пожежа. Зносячіся струмені повітря створили ураганні вітри, які розвіювали пожежу зі всіх сторін і втягали людей в полум’я. Жар був нестерпний. Бомбосховища перемінились на печі, спікаючи й зсихаючи людей ховаючихся у них. Інші загрузали в розтопленому асфальті. Згинуло понад 40 000 людей, 20 разів більше вбитих ніж у звичайному повітряному нальоті.

Два роки пізніше, на другому боці світу, ще одна пожежна гроза спалила Хіросіму, Японію. Цього разу пожежу підпалив один літак, який скинув на місто тільки одну бомбу.

Атомній бомбі дали прізвисько Маленький Хлопчик. Але наслідки тієї бомби зовсім не були малі, але жахливі. Бомба осліпила людей дуже ясним світлом. Вона вбивала й калічила вогнем та жаром, а також вибуховою хвилею. Вона отруювала людей смертельною радіацією.

Три дні пізніше, ще одна бомба, під назвою Товстун, загладила половину міста Нагасакі. Хребет гори, який перетинає це пагористе місто, охоронив другу половину міста.

Сьогоднішній арсенал ядерної зброї

Сьогодні, є близько 50 000 штук цієї зброї масового знищення. Подумайте ж:

◻ Коли б дві великі держави вжили тільки 5 процентів своєї ядерної зброї проти міст свого ворога, то протягом кількох хвилин загинуло б 200 мільйонів людей, чотири рази більше ніж було вбито в другій світовій війні. Дуже багато поранених мали б малу надію одержати медичного догляду тому, що медичні центри були б переповнені.

◻ Тільки один підводний човен США, Трайдент, має на собі досить ядерних реактивних снарядів, щоб ними знищити 192 відмінних центрів. Кожен вибух був би вісім разів сильніший за бомбу, яка знищила Хіросіму.a

◻ Світовий арсенал ядерної зброї поміщає 2600 разів більше вибухової сили від усіх військових запасів, які вживались протягом другої світової війни.

Така статистика морочить голову, і підкреслює величину проблеми.

Одна приповідка в Західній Африці каже так: „Коли слони боряться, то трава теж потерпить”. Так само, наслідки ядерної війни не впливатимуть тільки на воюючі держави. У недавній статті в журналі Закордонні справи, науковець Карл Сейган сказав, що ядерна війна „піддала б небезпеці кожну людину, яка залишилася б живою на планеті. У цьому маємо дійсну загрозу винищення людства”.

[Примітка]

[Схема на сторінці 3]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Сьогоднішній арсенал ядерної зброї поміщає 2600 разів більше вибухової сили ніж уживалось у другій світовій війні.

16 000 мільйонів тонн

6 мільйонів тонн

Найновітніша зброя й боротьба за безпеку

„УЖЕ працюють над зброєю нечуваної сили, яка зовсім змінить усі майбутні умови воювання... Якщо не погодяться над контролем і вживанням цих нових активних матеріалів, то яка-небудь тимчасова користь, незважаючи на те яка велика, може бути перевищена довічною загрозою людському суспільству”.— Датський науковець ядерної фізики, Нільс Бор. Писано 1944 року.

У дослідженні проведене Організацією Об’єднаних Націй було сказано: „Немає... жодної цілі (місцевості) досить сильної, щоб витримала сильні наслідки ядерної зброї, немає жодної ефективної оборони проти рішучої атаки... У цьому ж значенні, людство зустрічає найновітнішу зброю”.

З цього людина скоро усвідомила, що не тільки міста будуть зовсім знищені протягом кількох секунд, але також, що це спустошення можна дуже легко здійснити — немає потреби перше завдавати війську поразки. Ядерною зброєю можна зовсім знищити населення країни, а також її економію тільки до одного дня, і це без перестрілки.

Розуміння, що проти ядерної зброї немає ефективної оборони, довело до розвитку засобів для залякування. У листопаді 1945 року, командуючий генерал США військово-повітряного флоту, Генрі Г. Арнолд, сказав у рапорті до військового міністра: „Дійсна безпека проти атомної зброї в передбаченій майбутності залежить від нашої спроможності негайно перейти в наступ переважаючою силою. Нападникові повинно бути ясно, що атака на Сполучені Штати Америки негайно рушить проти нього дуже руїнницьку повітряно-атомну атаку”.

Багато людей не погоджуються з тим, що таке залякування гарантує їм дійсну безпеку. Роберт Й. Оппенхаймер, видатний фізик, який очолював розвиток атомної бомби, порівнював протилежні ядерні держави до „двох скорпіонів у пляшці, кожен може вбити іншого, кожен рискуючи своїм власним життям”. Більш сучасно, президент Роналд Рейган порівнював сучасне становище між США а Радянським Союзом до двох осіб націлюючі пістолети одна на одну.

Зусилля зробити атом інтернаціональним

У червні 1946 року Сполучені Штати Америки запропонували план новоформованій Організації Об’єднаних Націй. План вимагав створення інтернаціональної агентури, яка матиме владу контролювати й перевіряти всі діяльності атомної енергії по цілому світі. Коли заснується така агентура, тоді Сполучені Штати Америки передадуть їй свої атомні секрети, викинуть існуючі атомні бомби, і вже більше не будуть виробляти їх.

Радянський Союз заявив, що перше необхідно позбутись атомної зброї. Зробивши це, тоді можна планувати розпорядок перевірки й контролю. Те спірне питання застоялось, і протягом наступних років холодної війни надія, що ООН контролюватиме атомну зброю загинула.

Гонка озброєнь: дія й реакція

У 1949 році Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. Між Сходом а Заходом заглибилось підозріння та недовір’я, і почалась серйозна гонка озброєнь. США відповіли на Радянське випробовування своєї бомби розвитком багато сильнішої зброї, водневої бомби. Перша випробувана воднева бомба (1952 року) була близько 800 разів сильнішою від раніших атомних бомб. Після тільки дев’ятьох місяців, Радянський Союз успішно розвинув свою власну водневу бомбу.

Потім розвинули МБР (міжконтинентальна балістична ракета). У Радянському Союзі проводились успішні випробовування міжконтинентальних балістичних ракет у 1957 році. Ракета могла долетіти в будь-який район тільки за кілька хвилин, замість годин. Сполучені Штати Америки спішились, щоб наздогнати Радянський Союз і наступного року додали МБР до свого арсеналу.

Тимчасом інші країни опрацьовували й випробовували свої власні атомні бомби. По черзі, Сполучене Королівство Великобританії, Франція та інші країни стали ядерними державами.

Цей синдром дій й реакцій продовжувався неослаблено протягом 1960 років. Сполучені Штати Америки й Радянський Союз випробовували антибалістичні ракети. Обидві країни навчились запускати свої ракети з підводних човнів. Обидві розвинули ракети носячі багато боєголовок.

Гонка озброєнь продовжувалась до 1970 років із значним розвитком МІРВ (багаторазово незалежно націлений знову вхідний космічний корабель). Одна ракета тепер могла нести багато боєголовок, кожну з яких можна індивідуально націлювати на відмінну ціль. Наприклад, американська МХ, або Охоронець миру, ракета сучасного типу, є встаткована десятьма такими боєголовками; як також Радянська СС-18 ракета. Кожна ракета може знищити десять міст.

Почали вироблятись ракети більш точного влучення, і це, разом з розвитком МІРВ заворушило новий страх. Замість націлювати ракети на міста, то МІРВ ракети багаторазово націлювались на ракетні та військові установи ворога. Декотрі тепер робили припущення, що вже можливо здобути перемогу в ядерній війні. Могутній перший удар може розгромити здатність або волю ворога відповісти своїм власним ударом.