Знай, як відповідати

ДЕКОТРІ запитання схожі на айсберги: найістотнішого не видно, воно криється «під водою». Те, що лежить в основі запитання, здебільшого важливіше, ніж воно саме.

Знати, як відповісти людині, якій хочеться почути відповідь,— це нерідко вміти оцінити, скільки сказати на порушену тему і з якого боку підійти до її розгляду (Ів. 16:12). Ісус пояснив своїм апостолам, що іноді людина запитує про те, чого знати їй не слід, або про те, що не принесе їй справжньої користі (Дії 1:6, 7).

Святе Письмо радить: «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати» (Кол. 4:6). Отож, перш ніж дати відповідь, потрібно обміркувати не лише, що́ сказати, але і як це зробити.

Розпізнавай позицію співрозмовника

Саддукеї, прагнучи загнати Ісуса в пастку, запитали його про воскресіння жінки, котра неодноразово виходила заміж. Але Ісус знав, що у воскресіння ці люди не вірять. Тому у своїй відповіді він скерував увагу на корінь проблеми — хибний погляд, що лежав в основі їхнього запитання. Ісус скористався майстерною аргументацією та послався на відому саддукеям розповідь з Писання: він показав їм те, чого вони ніколи не брали до уваги,— чіткі докази Божого наміру здійснити воскресіння померлих. Ісусова відповідь настільки вразила його опонентів, що вони вже не наважувалися ставити будь-яких подальших запитань (Луки 20:27—40).

Щоб знати, як відповісти співрозмовнику, ти, подібно до Ісуса, теж мусиш уміло розпізнати його погляди та інтереси. Ось, скажімо, запитує тебе однокласник або співпрацівник про те, чого ти не святкуєш Різдва. Чому він поставив таке запитання? Чи йому справді хочеться дізнатись про причини? А може, його просто цікавить, чи тобі дозволено розважатися? Деколи для правильної оцінки слід поцікавитись у людини про підстави її запитання, а свою відповідь побудувати, вже виходячи з почутого. Це також нагода показати співрозмовнику, як послух до біблійних настанов захищає нас від тих елементів свята, котрі справляють прикрість і накладають важкий тягар.

Уяви, що тебе попросили виступити перед групою учнів чи студентів з розповіддю про Свідків Єгови. Після виступу вони починають ставити запитання. Якщо ці запитання щирі й відверті, найдоречніше відповідати просто і прямо. Але коли в запитаннях відчутно упередженість, властиву місцевим мешканцям, краще попередити відповіді коротенькою інформацією про те, на якому ґрунті в людей сформувалися ті чи інші погляди і чому Свідки Єгови воліють керуватися саме біблійними нормами. Такі запитання здебільшого варто вважати виявом зацікавлення, а не провокаційним випадом, хоча це й може випливати зі способу їх подання. Тож скористайся нагодою, щоб своєю відповіддю дати присутнім ширше уявлення про справу, поділитися з ними точною інформацією, а також пояснити біблійні підстави наших вірувань.

Запитувач і його ставлення до Біблії

Коли обдумуєш відповідь, враховуй і те, як співрозмовник ставиться до Святого Письма. Саме так зробив Ісус, коли відповідав саддукеям на їхнє запитання про воскресіння. Знаючи, що вони визнавали лише Мойсеєве П’ятикнижжя, Ісус побудував свою аргументацію на розповіді з цієї частини Писань і почав зі слів: «А що мертві встають, то й Мойсей показав» (Луки 20:37). Ти теж можеш застосовувати цей ефективний метод і цитувати з тих частин Біблії, які твій слухач знає і приймає.

Але що, коли Біблія для нього не авторитет? Зверни увагу, до якого прийому вдався апостол Павло у своїй промові на Ареопазі, записаній у Дії 17:22—31. Він ділився біблійними істинами, не роблячи прямих цитат зі Святого Письма. Ти можеш робити так само, якщо цього вимагають обставини. Іноді, перш ніж прямо послатися на Біблію, з людиною треба порозмовляти не один раз. Коли ж ти все-таки вживаєш цю книгу, то не стверджуй категорично, що це Боже Слово, а спершу наведи кілька аргументів, які показують, чому вона гідна уваги. Твоя мета — дати співрозмовнику ясне свідчення про Божі наміри і зробити так, аби з часом він сам зміг побачити, що́ каже Біблія. Святе Письмо переконує набагато ліпше, ніж будь-які наші слова (Євр. 4:12).

«Завжди ласкаве»

Єгова вимагає, щоб мовлення його слуг було «завжди ласкаве, приправлене сіллю»,— і це слушно, адже він сам ласкавий (Кол. 4:6; Вих. 34:6, Хом.). Отже, слід говорити доброзичливо навіть тоді, коли співрозмовник, здавалося б, цього не заслуговує. Наші слова повинні бути приємними, а не різкими чи безтактними.

Багато людей живе у надзвичайно скрутних обставинах і щодня зазнає́ словесного насилля. Тому, коли ми приходимо до таких осіб, з їхніх уст іноді злітають грубі, гострі слова. Як реагувати на них? Біблія каже: «Лагідна відповідь гнів відвертає». Опріч того, така відповідь може «пом’якшити» людину, котра дотримується поглядів, що суперечать нашим (Прип. 15:1; 25:15). Сердечне слово та приязний тон голосу часом настільки зворушують людей, котрі постійно відчувають на собі брутальну бездушність світу, що вони зрештою погоджуються вислухати добру новину.

Ми зовсім не маємо бажання сперечатися з тими, хто виявляє зневагу до правди. Радше ми прагнемо обговорювати біблійні теми з людьми, які на це погоджуються. Пам’ятай: у наших відповідях повинна завжди відчуватися доброзичливість, а також впевненість у цілковитій надійності Божих цінних обітниць (1 Сол. 1:5).