Педро не пам’ятає своєї мами, яка померла, коли він мав лише півтора рочка. Коли йому виповнилось п’ять років, не стало також батька. Отже Педро і його брати залишилися самі. Оскільки на той час Свідки Єгови вже відвідували його батька, з Педро та його старшими братами було розпочато біблійне вивчення.

Педро пригадує: «Наступного ж тижня ми почали відвідувати зібрання. Спілкуючись з братами, ми відчували їхню любов до нас. Збір став для мене притулком, бо брати та сестри виявляли любов і прихильність, наче були моїми батьками». Педро пригадує, як один християнський старійшина запрошував його до себе додому. Там він міг разом з його родиною спілкуватися та розважатись. «Я дуже дорожу цими спогадами»,— говорить Педро, який почав проповідувати у віці 11 років, а в 15 — охрестився. Завдяки підтримці членів збору його старші брати також зробили значний духовний поступ.

Розгляньмо також історію Дейвіда. Коли його батьки роз’їхалися, він з сестрою-близнючкою залишився сам. Їх виховували дідусь та бабця, а також тітка. «Коли ми підросли й усвідомили ситуацію, нас охопило почуття невпевненості й смуток. Нам була потрібна підтримка. Моя тітка стала Свідком Єгови, і завдяки цьому ми дізнались про біблійну правду. Брати виявляли до нас прихильність і дружелюбність. Вони з любов’ю заохочували нас ставити перед собою гідні цілі й продовжувати служити Єгові. Коли мені було коло 10 років, один службовий помічник почав брати мене у проповідницьке служіння. Інший брат піклувався про мої витрати, пов’язані з відвідуванням конгресів. А один брат навіть посприяв тому, щоб я міг зробити пожертвування у Залі Царства».

Дейвід охрестився у віці 17 років, а згодом почав служити у філіалі Свідків Єгови у Мексиці. Навіть тепер він визнає: «Декілька старійшин дуже допомагають мені зростати духовно та дають корисні поради. Завдяки цьому я можу долати почуття невпевненості й самотність».

Старійшина іншого збору так розповідає про те, як намагається допомагати сиротам і вдовам: «Я вважаю, що сироти навіть більше, ніж вдови, потребують, аби до них виявляли християнську любов. Зауважив, що вони більш схильні відчувати себе покинутими, ніж діти та підлітки, які мають обох батьків. Вони потребують постійного запевнення у теплих братерських почуттях. Завжди добре після зібрання підійти і запитати, чи все у них гаразд. У нашому зборі є одружений брат, який став сиротою, будучи ще маленьким хлопцем. Я завжди тепло вітаюся з ним перед зібранням, а він, коли бачить мене, то обіймає. Це зміцнює узи справжньої християнської любові».