Ми з мамою тоді жили в Карачі, столиці провінції. Одного дня до нас прийшов Фред Хардейкер, старенький лікар, який був Свідком Єгови. Він був тої самої віри, що й місіонер, який колись дав нашій сім’ї книжки. Фред Хардейкер запропонував мамі біблійне вивчення. Вона відмовилась, але сказала, що, можливо, я захочу вивчати. Наступного тижня брат Хардейкер почав вивчати зі мною Біблію.

Через кілька тижнів я став відвідувати християнські зібрання, які проводились у клініці брата Хардейкера. У середньому на зібрання приходило 12 Свідків похилого віку. Вони потішали мене і дбали про мене, як про сина. Я з теплотою пригадую, як вони сідали біля мене, щоб бути зі мною на одному рівні, і розмовляли зі мною як справжні друзі, котрих я так потребував у той час.

Невдовзі брат Хардейкер запросив мене піти з ним у проповідницьке служіння. Він навчив мене користуватися патефоном, щоб включати записи коротких біблійних промов. Деякі з цих промов були досить прямими, і це не всім подобалося. Однак я з захватом свідчив іншим. Я був ревним до правди і любив ділитися нею з людьми.

ВИДУЖУЮ ДУХОВНО

У 1947 році я повернувся в Карачі в пошуках роботи. Тоді я навідався до клініки лікаря Хардейкера. Він тепло і сердечно прийняв мене.

«Що тебе турбує?» — запитав він, думаючи, що я потребую медичної допомоги.

«Лікарю, я хворий не фізично, а духовно,— відповів я,— і мені потрібне біблійне вивчення».

«Коли починаємо?» — запитав він.

«Якщо можна, то вже»,— відповів я.

Ми цілий вечір вивчали Біблію, і я відчув, ніби повернувся у свою духовну сім’ю.