З обох боків Лехейської дороги здіймалися подвійні мури. Уздовж неї тяглися тротуари і стояли державні будівлі, храми та галереї з крамницями. Це було зручне місце для проповідування, адже там Павло міг зустріти усіляких людей — покупців, крамарів, рабів, підприємців та звичайних любителів поговорити.

Те, що в порту велась активна діяльність, може пояснити, чому апостол Павло шив намети в Коринфі (Дії 18:1—3). У книжці «Слідами св. Павла» зауважується: «Коринфські виробники наметів також виготовляли паруси. Тому з настанням зими вони мали дуже багато роботи. Обидва порти були переповнені кораблями, які в них зимували, оскільки в ту пору морем пересуватися було небезпечно. Екіпажі прагнули швидко полагодити судна та запастися всім необхідним. Тож корабельні постачальники з Лехея та Кенхреї мали роботу чи не для кожного чоловіка, котрий міг зшивати парусину».

Пробувши в Коринфі більше ніж півтора року, Павло відплив з Кенхреї до Ефеса, ймовірно в 52 році н. е. (Дії 18:18, 19).

З іншого боку, змішання різних культур мало свої переваги. У Коринф постійно проникали нові ідеї, і його жителі були більш толерантними, ніж люди в інших містах, які відвідував Павло. Як сказав один біблійний коментатор, «у цьому стародавньому портовому місті Схід зустрівся із Заходом, його мешканці постійно знайомилися з новими поглядами, філософіями та віруваннями». Тож коринфяни терпимо ставились до різних релігій, і це створювало добрі умови для проповідування Павла в місті.