Тепер перенесімось подумки на два-три роки назад і припустімо,— а це дуже правдоподібно,— що Лістра була рідним містом Тимофія. Те маленьке містечко лежало у віддаленій добре зрошуваній долині. Його мешканці, мабуть, розуміли грецьку, але й далі розмовляли місцевою лікаонською мовою. Одного разу в цьому тихому місті зчинилась небувала метушня. До Лістри з Іконії, більшого сусіднього міста, прибули двоє християнських місіонерів — апостол Павло й Варнава, який його супроводжував. Коли вони звіщали там добру новину, Павло помітив у натовпі чоловіка-каліку, який мав справжню віру. Тож Павло зробив чудо і зцілив його (Дії 14:5—10).

Багато жителів Лістри, очевидно, вірили в тамтешні легенди про богів, які колись, маскуючись під людей, приходили в їхню місцевість. Тому вони подумали, що Павло — це Гермес, а Варнава — Зевс. Ці двоє смиренних християн ледве стримали натовп, щоб їм не приносили жертв (Дії 14:11—18).

Усе ж дехто у Лістрі збагнув: те, що сталося, ніяк не пов’язане з міфічними язичницькими богами. Для них це було чимось реальним і водночас дивовижним. Наприклад, Євникія — юдейка, що була одружена з невіруючим грекомa, та її матір Лоїда, поза всяким сумнівом, уважно і з захопленням слухали Павла й Варнаву. Нарешті вони чули новину, якої з нетерпінням чекав кожен вірний юдей: Месія прийшов і виконав багато пророцтв, записаних про нього у Писаннях.

Уявіть, як візит Павла вплинув на Тимофія. Цьому юнакові ще «від самого народження» прищеплювали любов до святих слів з Єврейських Писань (2 Тимофія 3:15). Подібно до своєї матері та бабусі, Тимофій розумів, що Павло і Варнава розповідають правду про Месію. А подумайте на мить про чоловіка-каліку, якого зцілив Павло. Мабуть, Тимофій, відколи себе пам’ятав, безліч разів помічав цього бідолаху на вулицях Лістри. Тепер же він бачить, як цей чоловік іде — вперше у своєму житті! Тож зовсім не дивно, що Тимофій, як і Євникія та Лоїда, став християнином. Сьогодні дідусі й бабусі, а також батьки можуть багато навчитися від Євникії і Лоїди. Чи ви є добрим прикладом для молодих?

«БАГАТО НАСТРАЖДАТИСЯ»

Ті, хто стали християнами у Лістрі, мабуть, дуже раділи, довідавшись про надію, яка відкривалась перед усіма учнями Христа. Однак, разом з тим вони дізналися, що таке учнівство вимагає високої ціни. Фанатичні і вороже налаштовані юдеї з Іконії та Антіохії прийшли в місто і підбурили мінливий натовп проти Павла й Варнави. Невдовзі розлючена юрба пішла за Павлом, кидаючи в нього каміння. Знесилений, він впав на землю. Люди витягли його за місто і залишили там помирати (Дії 14:19).

Однак учні з Лістри відразу поспішили до Павла. З яким же полегшенням вони, напевно, зітхнули, коли він заворушився, піднявся і безстрашно попрямував з ними назад у місто. Наступного дня Павло та Варнава пішли проповідувати в Дервію. Знайшовши і там нових учнів, ці мужні чоловіки, дивлячись небезпеці у вічі, повернулися в Лістру. Навіщо? Біблійна розповідь каже: «Вони зміцнювали учнів і заохочували їх триматися віри». Уявіть, як Тимофій з широко відкритими очима слухав Павла і Варнаву, котрі запевняли тих християн, що велична надія на майбутнє варта їхніх жертв. Вони сказали: «Ми маємо багато настраждатися, перш ніж увійдемо в Боже Царство» (Дії 14:20—22).

Як уже згадувалося раніше, приблизно через два або три роки Павло знову навідався до Лістри. Тільки подумайте, яка радість панувала в домі Тимофія, коли прибув Павло, цього разу в супроводі Сили. Не менше радів і сам Павло. Тепер він бачив плоди, які принесло насіння правди, посіяне ним у Лістрі. Зокрема, Лоїда та її донька Євникія стали відданими християнками, повними «нелицемірної віри», яку він так цінував (2 Тимофія 1:5). А що сказати про молодого Тимофія?

Павло був приємно вражений зрілістю цього юнака, яку той набув від часу його останнього візиту. Про нього «добре відгукувались брати» не лише у Лістрі, але й в Іконії, що приблизно за 32 кілометри на північний схід (Дії 16:2). Як йому вдалося здобути собі таку хорошу репутацію?

«Святі писання», яких Тимофія «від самого народження» навчали його мама й бабуся, містять мудрі й практичні поради для юнаків та дівчат (2 Тимофія 3:15). Ось одна з них: «Пам’ятай про свого Величного Творця у дні молодості» (Екклезіаста 12:1). Ці слова набули для Тимофія глибшого значення, коли він ступив на християнський шлях. Він розумів, що для нього найкращий спосіб пам’ятати про свого Величного Творця — це ділитися з іншими доброю новиною про його Сина, Христа. Поступово Тимофій навчився долати властиву йому сором’язливість і сміливо розповідав людям добру новину про Ісуса Христа.

Чоловіки, які брали провід у зборах, помітили поступ Тимофія. Їх, без сумніву, зворушило те, як він зміцнював і підбадьорював інших. А що найважливіше, його помітив Єгова. Під натхненням Бога були виголошені деякі пророцтва про Тимофія. Вони, очевидно, стосувалися служіння, яке він мав виконувати для багатьох зборів. Прибувши до Лістри, Павло побачив, що Тимофій буде для нього добрим партнером у місіонерських подорожах. Брати в Лістрі погодилися з цим і поклали на молодого Тимофія руки. Цей жест означав, що тепер йому доручено почесне завдання у служінні Богу Єгові (1 Тимофія 1:18; 4:14).

Можна лише уявити, наскільки Тимофія вразило те, що йому довірили таку велику відповідальність. Він вважав це неабиякою честю. Цей юнак був готовий вирушатиb. Але як відреагує невіруючий батько на новий порив Тимофія бути роз’їзним християнським служителем? Він, напевно, мав багато планів щодо майбутнього свого сина. А що сказати про матір і бабусю? Чи вони сяяли від радості, водночас намагаючись приховати своє хвилювання за хлопця? Зрозуміло, такі почуття були б цілком природними.

Хоч би як там було, Тимофій пішов. Того ранку, описаного на початку статті, для нього почалося нове життя — життя подорожей з апостолом Павлом.