1. Як перед Синедріоном було підняте питання про воскресіння?

НАПРИКІНЦІ своєї третьої місіонерської подорожі 56 року н. е. апостол Павло перебував у Єрусалимі. Після того як його арештували римляни, йому дозволили стати перед єврейським високим судом, Синедріоном (Дії 22:29, 30). Подивившись на членів суду, він помітив, що деякі з них були саддукеями, а інші — фарисеями. Між цими двома групами була одна суттєва відмінність. Саддукеї заперечували воскресіння, фарисеї ж вірили в нього. Щоб показати свою позицію в цьому питанні, Павло заявив: «Мужі-браття,— я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять!» Цим він спричинив замішання серед присутніх (Дії 23:6—9).

2. Чому Павло був готовий обстоювати свою віру у воскресіння?

² Багато років до того по дорозі в Дамаск Павло бачив видіння, в якому чув голос Ісуса. Павло навіть запитав Ісуса: «Що я, Господи, маю робити?» Ісус відповів: «Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити». Павло прийшов до Дамаска, і там дбайливий християнський учень Ананій знайшов його і сказав: «Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника [воскреслого Ісуса], і почув голос із уст Його» (Дії 22:6—16). Отож не дивно, що Павло був готовий обстоювати свою віру у воскресіння (1 Петра 3:15).

Публічне проголошення надії на воскресіння

3, 4. Як Павло обстоював надію на воскресіння і чого ми можемо навчитися на його прикладі?

³ Згодом Павло став перед римським намісником Феліксом. Тертил, як «промовець» від імені євреїв, звинуватив Павла в тому, ніби він є провідником якоїсь секти і підбурює людей до заколоту. У відповідь Павло рішуче заявив: «Признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу». Після цього він перейшов до головного питання: «Маю надію я в Бозі,— чого й самі вони сподіваються,— що настане воскресення праведних і неправедних» (Дії 23:23, 24; 24:1—8, 14, 15).

⁴ Приблизно через два роки Порцій Фест, наступник Фелікса, запропонував царю Іроду Агріппі разом з ним допитати ув’язненого Павла. Фест пояснив йому, що обвинувачі не погоджуються з Павловим твердженням «про якогось Ісуса померлого... що живий Він». На свій захист Павло сказав: «Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?» Потім він заявив: «Поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,— що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам» (Дії 24:27; 25:13—22; 26:8, 22, 23). Як же рішуче Павло обстоював надію на воскресіння! І ми можемо, подібно до Павла, впевнено звіщати про те, що буде воскресіння. Але як на це реагуватимуть інші люди? Імовірно, так само, як вони реагували на Павлові слова.

5, 6. а) Яку реакцію викликало те, що апостоли обстоювали воскресіння? б) Що нам потрібно в той час, як ми ділимося своєю надією на воскресіння?

⁵ Розгляньмо, що трапилося раніше, під час другої місіонерської подорожі Павла (близько 49—52 років н. е.), коли він відвідав Афіни. Він проповідував людям, які вірили в численні божества, і звертав їхню увагу на те, що Бог має намір праведно судити населену землю через призначеного ним чоловіка. Цим чоловіком був не хто інший, як Ісус. Павло пояснив, що на доказ цього Бог воскресив Ісуса. Якою була реакція людей? Ми читаємо: «Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: «Про це будемо слухати тебе іншим разом [«послухаємо тебе знов», Кул.]» (Дії 17:29—32).

Віра і воскресіння

7, 8. а) Як, згідно з посланням до коринтського збору першого століття, віра може бути даремною? б) Як правильне розуміння надії на воскресіння вирізняє правдивих християн?

⁷ Не всім, хто став християнином у I столітті н. е., було легко погодитися з надією на воскресіння. Нелегко це було і для деяких членів коринтського збору. Павло писав їм: «Я передав вам найперш, що й прийняв,— що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням». На доказ цього Павло нагадав їм, що воскреслий Христос «з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі» (1 Коринтян 15:3—8). Після цього Павло навів такі аргументи: «Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих,— як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих? Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» (1 Коринтян 15:12—14).

⁸ І справді, вчення про воскресіння є настільки важливим, що християнська віра даремна, якщо не визнавати його правдивим. Більш того, правильне розуміння цього вчення відрізняє правдивих християн від фальшивих (Буття 3:4; Єзекіїля 18:4). Тому Павло включає вчення про воскресіння до «початків науки» християнства. Постановімо ж «досягти зрілості» (СМ). «Зробимо й це,— запевняє нас Павло,— коли Бог дозволить» (Євреїв 6:1—3).