«Що таке правда?»

ЗУСТРІЛИСЯ двоє чоловіків, які надзвичайно відрізнялися один від одного. Одним з них був цинічний, честолюбний, заможний політик, готовий робити будь-що заради своєї кар’єри. Іншим — вчитель, який не хотів багатства та престижу і був готовий пожертвувати своїм життям, аби врятувати життя іншим. Як же сильно різнилися своїми поглядами ці чоловіки! Між ними існувала цілковита незгода в одному питанні — питанні про правду.

Цими чоловіками були Понтій Пилат та Ісус Христос. Ісус стояв перед Пилатом як засуджений злочинець. Чому? Ісус пояснив причину цього, по суті, найголовнішу причину, чому він прийшов на землю і розпочав своє служіння,— заради правди. «Я на те народився, і на те прийшов у світ,— сказав він,— щоб засвідчити правду» (Івана 18:37).

У відповідь Пилат поставив дуже відоме запитання: «Що таке правда?» (Івана 18:38, Куліш). Чи він справді прагнув отримати відповідь? Мабуть, що ні. Ісус міг відповісти на будь-яке запитання, поставлене зі щирих спонук, але він не відповів Пилатові. Біблія говорить, що після цього запитання Пилат відразу вийшов з приймальні. Напевно, той римський намісник поставив це запитання з цинічним невір’ям, ніби кажучи: «Правда? Ще що? Цього не існує!»a

Пилатове скептичне ставлення до правди — не рідкісне явище і сьогодні. Багато хто вважає правду відносною, іншими словами: те, що є правдою для одної людини, не є правдою для іншої, і через це обоє «праві». Такий погляд є настільки поширеним, що для нього створено слово: «релятивізм». Чи ви так само дивитесь на правду? Якщо так, то, можливо, ви прийняли цей погляд без ретельного дослідження цілої справи? Але навіть якщо ви не поділяєте такого погляду, то чи знаєте, як глибоко впливає на ваше життя ця філософія?

Напад на правду

Понтій Пилат був далеко не першою людиною, яка піддала сумніву поняття про абсолютну істину. Деякі давньогрецькі філософи, по суті, віддали ціле своє життя тому, щоб навчати таким сумнівам інших! Ще за п’ять сторіч до Пилата Парменід (якого вважають основоположником європейської метафізики) тримався погляду, що справжнє знання недосяжне. Демокріт, якого вважають «найбільшим старожитнім філософом», заявив: «Правда глибоко закопана... Ми ні про що не можемо сказати з повною упевненістю». Сократ, який, мабуть, є найбільш поважаний серед усіх них, сказав, що він знає точно лише те, що нічого не знає.

Цей напад на ідею, що правду можна знати, продовжується й досі. Наприклад, деякі філософи говорять, що оскільки знання ми отримуємо через наші органи чуття, які можна обманути, жодного знання не можна підтвердити. Французький філософ і математик Рене́ Декарт вирішив визначити, що, на його думку, він напевно знає. Він відкинув усе, окрім одної істини, яку вважав незаперечною: cogito ergo sum, тобто: «я мислю, отже існую».

Релятивістична культура

До релятивізму вдаються не тільки філософи. Про нього навчають релігійні провідники, з ним знайомлять учнів у школах, і він поширюється через засоби масової інформації. Єпископ єпископальної церкви Джон С. Спонґ декілька років тому сказав: «Ми мусимо... перестати думати про те, що маємо правду, а інші мусять погодитися з нашим поглядом, що первинна правда недосяжна для всіх нас». Релятивістичні погляди Спонґа, які сьогодні поділяють так багато священиків, відразу призводять до заміни біблійних вчень щодо моралі на філософію «кожному своє». Наприклад, намагаючись допомогти гомосексуалістам відчути «затишок» в єпископальній церкві, Спонґ написав книжку, де стверджує, що апостол Павло був гомосексуалістом!

У багатьох країнах шкільні системи, здається, породжують подібний спосіб мислення. Елан Блум у своїй книжці «Притуплення розуму американців» (англ.) написав: «Існує одне, в чому професор може бути цілком упевнений: майже кожен студент, який вступає в університет, вважає або лише заявляє, що вважає правду відносною». Блум побачив, що, коли він ставив під сумнів переконання своїх студентів у цьому, вони здивовано реагували, «начебто він вагався в тому, що 2+2=4».

Такому мисленню сприяється незчисленною кількістю інших способів. Приміром, здається, що репортери телебачення і преси часто більше зацікавлені тим, аби розважати своїх глядачів або читачів, ніж подавати правдиві факти. В декотрих передачах навіть підтасовуються або фальсифікуються матеріали кінорепортажів, щоб зробити їх яскравішими. А за допомогою розваг проводиться ще запекліший напад на правду. Цінності і моральні істини наших батьків і прабатьків у цілому вважаються застарілими і нерідко їх відразу піднімають на сміх.

Звичайно, дехто може доводити, що часто релятивізм виявляє неупередженість і тому він позитивно впливає на людське суспільство. Чи це справді так? А що можна сказати про вплив релятивізму на вас? Чи ви вважаєте, що правда є відносною або взагалі не існує? Якщо так, тоді на пошуки її ви можете дивитися як на марнування часу. А такий спосіб мислення вплине на ваше майбутнє.

[Примітка]