Єгова — «Бог, який дає мир»

«Нехай Бог, який дає мир, буде з усіма вами» (РИМ. 15:33).

1, 2. В якій нелегкій ситуації опинився Яків, згідно з 22-м і 33-м розділами Буття, і як усе закінчилось?

ЦЕ БУЛО неподалік Пенуїла, що біля долини Яббок, на східному боці річки Йордану. Ісав довідався, що додому повертається його брат-близнюк Яків. Відтоді, як Ісав продав Якову своє право первонародженого, пройшло 20 років. Усе ж Яків боїться, що його ображений брат Ісав і далі прагне його смерті, адже саме тепер разом зі 400 чоловіками Ісав іде йому назустріч. Яків, намагаючись заспокоїти гнів брата, посилає йому один за одним щедрі дарунки — загалом понад 550 голів худоби. Кожне стадо супроводжують слуги Якова, які мають казати Ісаву, що це дар від його брата.

² Аж ось настав момент зустрічі. Яків відважно йде до Ісава і кланяється перед ним — не один раз, а сім разів. Щоб зм’якшити серце свого брата, Яків уже зробив найважливіше — попросив у Єгови захисту. Чи Єгова відповів на його молитву? Так, адже в Біблії сказано: «Побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його» (Бут. 32:12—21; 33:1—4).

3. Чого ми вчимося з розповіді про Якова та Ісава?

³ Розповідь про Якова та Ісава показує, що ми повинні докладати щирих і старанних зусиль для вирішення проблем, котрі можуть загрожувати миру в християнському зборі. Яків прагнув примиритися з Ісавом, але не тому, що провинився перед ним і мав за це вибачитись. Адже Ісав сам знехтував своїм правом первородства і продав його Якову лише за миску їжі (Бут. 25:31—34; Євр. 12:16). На прикладі Якова можна побачити, що треба докладати всіх зусиль для збереження миру з християнськими братами і сестрами. Крім того, ми довідуємося, що Бог у відповідь на наші молитви буде благословляти всі зусилля жити в мирі з одновірцями. Біблія містить чимало інших прикладів, які навчають християн сприяти миру у зборах.

Найвеличніший приклад

4. Що Бог зробив, аби врятувати людство від гріха і смерті?

⁴ Найвизначнішим прикладом того, як сприяти миру, є Бог Єгова — «Бог, який дає мир» (Рим. 15:33). Подумаймо, як багато зробив для нас Єгова, щоб ми мали з ним мир. Ми грішні, бо є нащадками Адама і Єви, а «плата за гріх — смерть» (Рим. 6:23). Проте з великої любові до нас Єгова подбав про порятунок, пославши свого улюбленого Сина з неба на землю, щоб він народився досконалою людиною. І його Син охоче на це погодився. Ісус дозволив, щоб його вбили Божі вороги (Ів. 10:17, 18). Правдивий Бог воскресив свого улюбленого Сина, який після цього повернувся в небо до Батька і представив йому цінність своєї пролитої крові. Так Ісус викупив від вічної смерті тих людей, які щиро каються у своїх гріхах. (Прочитайте Євреїв 9:14, 24).

5, 6. Як Ісусова пролита кров впливає на стосунки між Богом та грішними людьми?

⁵ Як викупна жертва Божого Сина сприяє відновленню миру між Богом і грішними людьми? В Ісаї 53:5 (НС) читаємо: «Покарання, яке він отримав, принесло нам мир, і завдяки його ранам ми зцілилися». Тепер слухняні люди можуть мати мир з Богом, бо вони більше не вважаються Його ворогами. «Завдяки [Ісусу], на основі викупу, ми отримуємо через його кров визволення — прощення наших проступків» (Еф. 1:7).

⁶ У Біблії сказано: «Богу було до вподоби, щоб саме в [Ісусові] перебувала вся повнота». Отже Христос є головною особою, через яку Бог виконає свій намір. А в чому полягає намір Єгови? «Знову примирити із собою все... на підставі крові», яку пролив Ісус Христос. Згадане тут «все» стосується тих, кого Бог примирює із собою,— «на небі» і «на землі». Хто вони? (Прочитайте Колосян 1:19, 20).

7. Поясніть, хто є тими, що «на небі», і тими, що «на землі».

⁷ Завдяки викупу помазані християни «визнані праведними». Ставши Божими синами, вони перебувають у «мирі з Богом». (Прочитайте Римлян 5:1). Цих людей названо тими, що «на небі», бо вони мають небесну надію. В майбутньому вони «царюватимуть над землею» та служитимуть Божими священиками (Об’яв. 5:10). А ті, що «на землі»,— це люди, які розкаялись у гріхах і мають надію жити вічно на землі (Пс. 37:29).

8. Як, наслідуючи Єгову, ми зможемо зберігати мир у зборі?

⁸ Апостол Павло у листі до помазаних християн в Ефесі висловив безмежну вдячність Єгові за його дар. Павло писав: «Бог, щедрий на милосердя... оживив нас разом з Христом, і то ще тоді, коли ми були мертвими через проступки,— власне завдяки незаслуженій доброті ви врятовані» (Еф. 2:4, 5). Хоч би яку надію ми мали — небесну чи земну, ми у великому боргу перед Богом, який виявив нам милосердя і незаслужену доброту. Наші серця переповнює вдячність, коли роздумуємо про те, що́ зробив Єгова задля миру з людьми. Отже, у ситуаціях, які загрожують миру та єдності збору, ми повинні наслідувати Бога та зберігати мир з брами і сестрами.

Приклад Авраама та Ісака

9, 10. Як Авраам довів, що є миролюбною людиною, коли між його та Лотовими пастухами почалися сварки?

⁹ У Біблії про патріарха Авраама сказано: «“Авраам повірив Єгові, і це зарахувалося йому як праведність”. Крім того, він був названий “другом Єгови”» (Як. 2:23). Віра Авраама виявлялась у його миролюбності. Наприклад, коли Авраамові отари і стада збільшились, між його пастухами і пастухами його племінника Лота почалися сварки (Бут. 12:5; 13:7). Єдиним вирішенням для Авраама й Лота було — розійтись у різні боки. Що зробив Авраам у цій дражливій ситуації? Авраам не вважав, що через свій вік і стосунки з Богом має право вказувати Лоту, що йому робити. Авраам довів, що є миролюбною людиною.

¹⁰ «Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька ми рідня,— сказав Авраам своєму племінникові.— Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли підеш ліворуч,— то я піду праворуч, а як ти праворуч,— то піду я ліворуч». Лот вибрав найбільш родючу землю, однак Авраам не образився на нього (Бут. 13:8—11). Пізніше, коли Лота взяли до неволі чужоземні нападники, Авраам без вагань пішов його визволяти (Бут. 14:14—16).

11. Як Авраам показав, що прагне жити мирно зі своїми сусідами, філістимлянами?

¹¹ Варте уваги й те, як Авраам показав, що прагне жити в мирі зі своїми сусідами в землі Ханаан. Філістимляни захопили криницю, яку викопали в Беер-Шеві Авраамові слуги. Як повівся в тій ситуації чоловік, котрий раніше переміг чотирьох царів і врятував з їхніх рук свого племінника? Авраам не відібрав силоміць криниці, він про неї навіть не згадував. Через якийсь час філістимський цар прийшов до Авраама, щоб укласти умову про мир. Авраам згадав про відібрану криницю лише після того, як на прохання царя присягнув, що буде добре ставитись до нього та його нащадків. Цар нічого не чув про криницю і розпорядився повернути її Авраамові. Після цього Авраам і далі мирно жив у тому краї, в якому був чужинцем (Бут. 21:22—31, 34).

12, 13. а) Як Ісак наслідував свого батька? б) Як Єгова поблагословив Ісака за його миролюбність?

¹² Авраамів син Ісак так само, як і батько, був миролюбною людиною. Це видно з того, як Ісак поводився з філістимлянами. Спочатку Ісак з родиною жили в посушливому краї Неґев біля криниці Лахай-Рої. Але коли там почався голод, він подався на північ, у філістимську територію Ґерар, де були більш родючі землі. Там Єгова поблагословив Ісака: земля давала багатий врожай і зростало поголів’я худоби. Через це філістимляни почали йому заздрити. Вони не хотіли, щоб Ісак, подібно до свого батька, розбагатів. Тож вони позасипали криниці, що їх свого часу викопали Авраамові слуги. Зрештою філістимський цар сказав Ісакові: «Іди ти від нас». Заради миру Ісак послухався його (Бут. 24:62; 26:1, 12—17).

¹³ Отаборившись в іншому місці, Ісак наказав своїм пастухам викопати нову криницю. Але філістимські пастухи заявили, що ця вода їхня. Подібно до свого батька, Ісак не сперечався про криницю. Натомість він наказав слугам викопати ще одну криницю. Та філістимляни зчинили сварку і за неї. Заради миру Ісак перейшов зі своїм табором в іншу місцевість. Там його слуги викопали криницю, яку Ісак назвав Реховот. З часом він перебрався на більш родючі землі Беер-Шеви, де Єгова поблагословив його, сказавши: «Не бійся, бо Я з тобою! І поблагословлю Я тебе, і розмножу нащадків твоїх ради Авраама, Мойого раба» (Бут. 26:17—25).

14. Як Ісак виявив миролюбність, коли філістимський цар запропонував йому укласти угоду про мир?

¹⁴ Ісак міг боротися за право користуватися всіма криницями, які викопали його слуги. Зрештою філістимський цар та його вельможі прийшли до нього в Беер-Шеву і запропонували йому укласти угоду про мир. Вони сказали: «Ми бачимо справді, що з тобою Господь». І хоча Ісак мав Божу підтримку, проте заради миру був готовий переселятися в інші місцевості, аби уникати конфліктів. І цього разу Ісак виявив миролюбність. У Біблії читаємо: «Він учинив для них гостину,— і вони їли й пили. А рано вони повставали, і присягли один одному. І відіслав їх Ісак... з миром» (Бут. 26:26—31).

Приклад улюбленого сина Якова

15. Чому брати Йосипа не могли з ним спокійно розмовляти?

¹⁵ Про Якова, сина Ісака, Біблія каже, що він був «чоловіком мирним» (Бут. 25:27). На початку цієї статті ми читали, що Яків намагався примиритись зі своїм братом Ісавом. Безперечно, на Якова добре вплинув приклад його батька Ісака. А як щодо синів Якова? Чи вони наслідували батька? З дванадцятьох синів Яків найбільше любив Йосипа. Цей син слухався та поважав свого батька і старанно виконував його накази (Бут. 37:2, 14). А втім, старші брати Йосипа настільки заздрили йому, що навіть не могли спокійно з ним розмовляти. Вони жорстоко повелися з Йосипом: продали його в рабство, а батькові збрехали, що його сина розірвав звір (Бут. 37:4, 28, 31—33).

16, 17. Як Йосип показав, що миролюбно ставиться до своїх братів?

¹⁶ Єгова підтримував Йосипа. З часом він став першим міністром Єгипту — другою особою після фараона. Коли в Ханаані почався великий голод, Йосипові брати прийшли до Єгипту за їжею. Там вони зустрілися з Йосипом. Але оскільки він був одягнений як єгиптянин, вони його не впізнали (Бут. 42:5—7). Йосип легко міг би поквитатися зі своїми братами за те, що вони так жорстоко повелися з ним і з батьком. Однак він не помстився, а зробив усе для того, щоб примиритися з ними. Побачивши, що брати розкаялись, Йосип відкрився їм. Він сказав: «Не сумуйте, і нехай не буде жалю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для виживлення». Зі сльозами на очах він почав цілувати всіх своїх братів (Бут. 45:1, 5, 15).

¹⁷ Після батькової смерті брати Йосипа думали, що він почне мститися їм. Коли вони розповіли Йосипові про свої побоювання, він заплакав і промовив: «Не лякайтеся,— я буду утримувати вас та дітей ваших». Йосип, будучи миролюбною людиною, «потішав їх, і промовляв до їхнього серця» (Бут. 50:15—21).

«Написане нам для науки»

18, 19. а) Чого ми навчилися з прикладів вірних чоловіків, про яких розповідалось у цій статті? б) Що ми розглянемо в наступній статті?

¹⁸ Апостол Павло сказав: «Усе, що було написане раніше, написане нам для науки, щоб через витривалість і потіху з Писань ми мали надію» (Рим. 15:4). Чого ми вчимося з чудового прикладу, який дав Єгова, а також з прикладу чоловіків давнини — Авраама, Ісака, Якова і Йосипа?

¹⁹ Нам важливо серйозно роздумувати про все те, що зробив Єгова для відновлення мирних стосунків з грішними людьми. Такі роздуми спонукуватимуть нас підтримувати мир з іншими. Приклади Авраама, Ісака, Якова і Йосипа показують, що батьки можуть позитивно впливати на своїх дітей. Крім того, розповіді про цих вірних чоловіків засвідчують, що Єгова благословляє зусилля тих, хто прагне миру. Ось чому Павло сказав, що Єгова — «Бог, який дає мир». (Прочитайте Римлян 15:33; 16:20). Наступна стаття пояснить, чому Павло наголошував на потребі сприяти миру і що означає бути справжніми миротворцями.

Сприяйте миру

«Намагаймося сприяти всьому тому, що веде до миру» (РИМ. 14:19).

1, 2. Чому серед Свідків Єгови панує мир?

У СУЧАСНОМУ світі немає справжнього миру. Нерідко людей навіть однієї нації та мови роз’єднує релігія, політика і соціальне становище. На противагу цьому служителі Єгови живуть в єдності, хоча й походять «з усіх націй, племен, народів та мов» (Об’яв. 7:9).

² Мир серед нас існує не випадково. Ми його маємо, тому що живемо «в мирі з Богом», і це стало можливим завдяки вірі в Божого Сина, чия пролита кров покриває наші гріхи (Рим. 5:1; Еф. 1:7). Крім того, ми, як віддані служителі Бога, отримуємо від нього святий дух, а частиною плоду цього духу є мир (Гал. 5:22). Ми маємо мир і єдність також тому, що не належимо до цього світу (Ів. 15:19). А це означає, що ми залишаємося нейтральними в політичних справах. Оскільки ми перекували «мечі свої... на лемеші», то не втягуємося в громадянські та міжнаціональні конфлікти (Ісаї 2:4).

3. Завдяки чому між нами панує мир і що буде обговорюватися в цій статті?

³ Ми стараємося не завдавати шкоди один одному, проте наш мир базується на чомусь важливішому — на любові. Хоча в наших зборах є представники різних національностей і культур, ми любимо одні одних (Ів. 15:17). Наш мир допомагає нам чинити «добро всім, а особливо одновірцям» (Гал. 6:10). Треба дорожити цим миром і духовним раєм та оберігати їх. Тож розгляньмо, як сприяти миру у зборі.

Коли ми спотикаємося

4. Що допоможе нам сприяти миру, коли ми когось образили?

⁴ Учень Яків написав: «Всі ми раз у раз спотикаємось. Якщо хтось не спотикається у слові, він досконалий» (Як. 3:2). Отже, між одновірцями обов’язково виникатимуть розбіжності та непорозуміння (Фил. 4:2, 3). А втім, проблеми між окремими братами чи сестрами треба вирішувати так, щоб це не порушувало миру у зборі. Розгляньмо одну з порад, яку треба застосувати, коли ми когось образили. (Прочитайте Матвія 5:23, 24).

5. Як сприяти миру, коли нам завдали прикрощів?

⁵ А що, коли нам завдали незначних прикрощів? Чи вважаємо, що кривдник має підійти до нас і вибачитись? У 1 Коринфян 13:5 сказано, що любов «не веде лічби обра́зам». Якщо нас образили, то задля миру стараймось прощати й забувати, не рахуючи образ. (Прочитайте Колосян 3:13). Найкраще було б саме так діяти, коли наші брати чи сестри завинили перед нами в якихось незначних буденних справах. Це сприяє душевному спокою і миру з одновірцями. У Біблії говориться: «Величність [людини] — перейти над провиною» (Прип. 19:11).

6. Що робити, коли нам надто важко забути про якусь образу?

⁶ Що, коли нам надто важко забути про якусь образу? Не було б мудро розповідати всім і кожному про цю справу. Такі плітки лише порушуватимуть мир у зборі. Як залагодити цю справу мирно? У Матвія 18:15 дається порада: «Якщо ж твій брат учинить гріх, піди та вияви його провину наодинці з ним. Коли він послухається, ти здобув свого брата». Хоча слова з Матвія 18:15—17 стосуються серйозного гріха, принцип з 15-го вірша можна застосувати і до незначних справ. Треба лагідно звернутися до кривдника наодинці й постаратись примиритися з нимa.

7. Чому треба швидко залагоджувати суперечки?

⁷ Апостол Павло написав: «Гнівайтесь, але не грішіть; коли заходить сонце, не залишайтесь роздратованими, а також не давайте місця Дияволу» (Еф. 4:26, 27). «Швидко залагоджуй справи з тим, хто судиться з тобою»,— радив Ісус (Матв. 5:25). Отже, якщо ми хочемо сприяти миру, то будемо швидко залагоджувати розбіжності. Чому це варто робити? Тому що незалагоджені розбіжності подібні до необробленої, гнійної рани. Тож відкидаймо гордощі, заздрість і прагнення збагатитися, які перешкоджають нам швидко залагоджувати суперечки (Як. 4:1—6).

Коли в суперечку втягнено багато людей

8, 9. а) Які розбіжності існували між християнами в Римі у першому сторіччі? б) Які поради щодо їхньої суперечки дав Павло?

⁸ Інколи розбіжності виникають не лише між двома членами збору, а між багатьма. Так було серед християн у Римі, яким апостол Павло написав натхненого листа. Між християнами єврейського походження і християнами з інших народів розгорілася суперечка. Дехто у зборі, мабуть, дивився звисока на тих, чиє сумління було вразливим, тобто надто суворим. Такі люди судили інших у справах особистого вибору. Що Павло порадив тому зборові? (Рим. 14:1—6).

⁹ Варто зазначити, що Павло дав настійну пораду всім вісникам, залученим у суперечку. Християнам, які розуміли, що їх уже не зобов’язує Мойсеїв Закон, апостол сказав не дивитися звисока на своїх братів (Рим. 14:2, 10). Такий погляд на одновірців міг би стати спотиканням для тих, хто відчував відразу до їжі, забороненої Законом. «Перестаньте руйнувати Божу працю лише заради їжі,— напоумляв Павло.— Ліпше не їсти м’яса, не пити вина та не робити нічого такого, через що твій брат може спіткнутися» (Рим. 14:14, 15, 20, 21). А християнам, чиє сумління було більш вразливим, Павло радив не засуджувати тих, хто мав ширші погляди (Рим. 14:13). Він заохочував усіх: «Не думайте про себе більше, ніж належить» (Рим. 12:3). Давши пораду всім залученим у суперечку, Павло сказав: «Отже, намагаймося сприяти всьому тому, що веде до миру і взаємного зміцнення» (Рим. 14:19).

10. Як нам, подібно до християн у Римі, треба залагоджувати розбіжності?

¹⁰ Можна не сумніватися, що християни у Римі правильно сприйняли Павлову пораду і змінили своє ставлення одні до одних. Серед нас також іноді виникають розбіжності. І, щоб їх залагоджувати, нам так само треба виявляти великодушність і смиренно приймати та застосовувати біблійні поради. Коли в нашому зборі виникає суперечка, то залучені в неї брати чи сестри повинні наслідувати християн з Рима: змінити своє ставлення одні до одних, щоб зберегти між собою мир (Марка 9:50).

Коли просять допомогти

11. На що повинен зважати старійшина, коли вісник хоче розповісти йому про суперечку з одновірцем?

¹¹ Що робити, коли вісник хоче розповісти старійшині про певну проблему, яка виникла у нього з родичем або одновірцем? У Приповістей 21:13 сказано: «Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді». Старійшина, безперечно, не буде «затикати» своє вухо. А втім, в іншій приповістці дається пересторога: «Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але прийде противник його та й дослідить його» (Прип. 18:17). Старійшина повинен доброзичливо вислухати вісника, але він не ставатиме поспішно на бік того, хто розповів про свою проблему. Вислухавши, він має запитати, чи ображений вісник уже розмовляв зі своїм кривдником. Старійшина також може звернути його увагу на те, які кроки, згідно з Біблією, треба зробити в цій ситуації для збереження миру.

12. Наведіть приклади того, наскільки нерозсудливо робити поспішні висновки щодо якоїсь скарги.

¹² Ось три приклади того, наскільки нерозсудливо робити поспішні висновки, вислухавши тільки одну сторону суперечки. Потіфар повірив своїй дружині, яка сказала, що Йосип хотів її зґвалтувати. Розпалившись гнівом, Потіфар наказав укинути Йосипа до в’язниці (Бут. 39:19, 20). Цар Давид повірив Ціві, який наговорив на свого пана, Мефівошета, ніби той приєднався до царевих ворогів. Давид поспішно розпорядився: «Ось тобі все, що в Мефівошета» (2 Сам. 16:4; 19:25—27). Цареві Артаксерксу повідомили, що євреї, відбудувавши єрусалимські мури, збунтуються проти Перської імперії. Цар повірив цій брехні й наказав зупинити будівельні роботи в Єрусалимі. Через це євреї перестали відбудовувати також Божий храм (Езд. 4:11—13, 23, 24). Отже, проникливі старійшини мають триматися поради, яку Павло дав Тимофієві,— уникати поспішних висновків. (Прочитайте 1 Тимофія 5:21).

13, 14. а) Про що треба пам’ятати старійшинам, коли вони розглядають суперечки між вісниками? б) Що допоможе старійшинам виносити правильні рішення?

¹³ Інколи може здаватися, що нам уже відомі всі факти щодо суперечки. Але варто пам’ятати, що «коли хтось думає, ніби щось пізнав, то він ще не знає цього так, як повинен знати» (1 Кор. 8:2). Чи ми знаємо всі подробиці того, чому виникла суперечка, і чи повністю розуміємо людей, між котрими вона виникла? Вирішуючи суперечку, старійшини повинні вважати, щоб на них не вплинув обман, хитросплетені доводи або чутки. Призначений Богом Суддя, Ісус Христос, судить праведно. Він судить «не на погляд очей своїх» і вирішує «не на послух ушей Своїх» (Ісаї 11:3, 4). Натомість Ісус керується духом Єгови. Християнські старійшини також повинні керуватися Божим святим духом.

¹⁴ Перш ніж розсуджувати справи між одновірцями, старійшинам потрібно молитися до Єгови про допомогу його духу та шукати порад у Божому Слові та публікаціях вірного і розсудливого раба (Матв. 24:45).

Мир за будь-яку ціну?

15. Коли треба повідомляти про серйозний гріх, про який ми довідалися?

¹⁵ Оскільки ми християни, Бог заохочує нас сприяти миру. Проте у Біблії також сказано: «Мудрість, що згори, передусім чиста, потім мирна» (Як. 3:17). Тож мир стоїть на другому місці після чистоти, а чистота пов’язана з обстоюванням Божих чистих норм моралі й дотримуванням його праведних вимог. Наприклад, віснику стало відомо про серйозний гріх одновірця. Тоді він повинен заохотити цього одновірця зізнатися старійшинам у вчиненому (1 Кор. 6:9, 10; Як. 5:14—16). Якщо ж той не зізнає́ться, вісник сам має повідомити про гріх старійшинам. Якби вісник не зробив цього, помилково вважаючи, що так можна зберегти мир з грішником, то став би спільником у правопорушенні. (Прочитайте Левит 5:1).

16. Який урок можна взяти з розповіді про те, як Єгу виконав вирок над царем Єгорамом?

¹⁶ Те, що Божа праведність важливіша від миролюбності, показує біблійна розповідь про Єгу. Бог доручив Єгу виконати вирок над домом царя Ахава. Злий цар Єгорам, син Ахава та Єзавелі, під’їхав колісницею до Єгу і запитав: «Чи з миром, Єгу?» На це Єгу відповів: «Який тут мир, покіль твоя мати творить розпусту та без кінця відьмує?» (2 Цар. 9:22, Хом.). Він одразу напнув лука і пробив стрілою Єгорамові серце. Подібно до Єгу, старійшини повинні рішуче діяти, вони не можуть іти на компроміс зі свавільними, нерозкаяними грішниками, аби лиш зберегти мир. Вони виключають нерозкаяних грішників, щоб збір далі мав мир з Богом (1 Кор. 5:1, 2, 11—13).

17. Як усі брати і сестри можуть сприяти миру у зборі?

¹⁷ Більшість суперечок між одновірцями є не настільки серйозними, щоб ними займався судовий комітет. Отже, стараймося з любов’ю прощати провини наших братів і сестер. У Божому Слові сказано: «Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повторює, розгонює друзів» (Прип. 17:9). Якщо дотримуватися цих слів, то ми будемо мати мир у зборі й залишатимемось друзями з Єговою (Матв. 6:14, 15).

Мир і наші благословення

18, 19. Які благословення приносить те, що ми сприяємо миру?

¹⁸ Якщо ми сприяємо «всьому тому, що веде до миру», то будемо мати щедрі благословення. Ми зберігатимемо близьку дружбу з Єговою, коли наслідуємо його; так ми посприяємо миру та єдності нашого духовного раю. Якщо ми знаємо, як сприяти миру у зборі, то також будемо вміти підтримувати мир з тими, кому проповідуємо «добру новину про мир» (Еф. 6:15). Завдяки цьому кожен з нас буде «до всіх люб’язний, підготовлений, щоб навчати інших» і зможе «панувати над собою, коли зазнає́ лиха» (2 Тим. 2:24).

¹⁹ Також пам’ятаймо про нашу надію на «воскресіння праведних і неправедних» (Дії 24:15). Ця надія стане дійсністю, коли на землі воскреснуть мільйони людей різного походження, вдачі та характеру — людей, які жили протягом історії, починаючи «від заснування світу» (Луки 11:50, 51). Яке ж чудове доручення ми будемо виконувати — навчати про мир воскреслих людей! Те, що ми тепер вчимося сприяти миру, допоможе нам бути справжніми миротворцями у майбутньому.

[Примітка]