Що станеться в майбутньому з війнами?

«ЗА 4000 років експериментувань вести війни стало звичкою»,— зауважив воєнний історик Джон Кіґан. Чи можна цю звичку подолати? Незліченна кількість людей стала жертвою тієї боротьби. У ведення війни вкладається надзвичайна енергія та величезні ресурси. Тисячоліттями провідні розуми людства працювали над розробкою ліпших засобів, щоб убивати та нищити. Чи людство виявляє такий же ентузіазм у підтримуванні миру? Аж ніяк! Проте багато хто переконаний, що існує деяка підстава для оптимізму.

Усвідомлення того, що війна «дорого коштує»

Основою для такого оптимізму є переконання, що цивілізовані люди не розглядають війну так, як раніше. Говорять, що у XIII сторіччі монгольський воїн Чингісхан сказав: «Щастя полягає в тому, щоб підкорити ворогів, змусити їх схилитися перед тобою, захопити їхню власність, утішатися їхнім розпачем, знущатися над їхніми жінками й дочками».

Сьогодні навряд чи можна собі уявити світового керівника, який заявив би щось подібне! У книжці «Історія війни» (англ.) сказано: «У сьогоднішньому світі майже неможливо знайти обґрунтовані докази, які б підтримували погляд, що війна — це справедливе заняття». Більшість людей вже не вважає війну чимось звичайним, інстинктивним, величним або благородним. Різанина, яка мала місце у війнах XX сторіччя, залишила у людей відчуття жаху й огиди. За міркуваннями одного автора, така антипатія до насильства призвела до скасування у багатьох країнах найвищої міри покарання й викликала симпатію до тих, хто відмовляється брати участь у воєнній діяльності.

Огида до кровопролиття не єдиний фактор, який спонукав людей змінити свої погляди на війну. Важливу роль відіграє також самозбереження. Сила сучасної зброї, як ядерної, так і звичайної, настільки руйнівна, що будь-яка війна між великими державами сьогодні загрожувала б взаємознищенням. Розпочинати широкомасштабну війну було б безглуздям і самогубством. Багато хто вважає, що саме це переконання вже понад 50 років запобігає ядерній війні.

Існує ще одна причина, чому деякі люди дотримуються іншого погляду стосовно майбутнього. Великомасштабна війна вважається «примхою, що дорого коштує» не лише через можливість втратити все, але й тому, що так мало можна виграти. Аргумент, який наводять економісти стосовно ймовірності великої війни, полягає у наступному: багаті й могутні держави світу надзвичайно користають з економічної співпраці. Матеріальні вигоди, якими ці країни користуються у мирний час, набагато перевершують будь-які вигоди, котрі може принести війна. Тому у могутніх держав є вагома причина підтримувати мир між собою. Більш того, у їхніх же інтересах об’єднати сили для стримування будь-якого конфлікту між менш могутніми державами, що загрожує економічному статус-кво.

Світові зусилля для встановлення миру

Бажання припинити війну висловлено в преамбулі до Статуту ООН. Там читаємо про постанову держав-членів «зберегти наступні покоління від лиха війни, котра двічі за нашого життя [протягом двох світових війн] приносила горе людству». Постанова зберегти наступні покоління від війни входить у концепцію загальної безпеки — задум, який полягає у тому, що держави повинні об’єднатися проти будь-якої країни, котра виявляє себе агресором. Отже, якщо якась держава захоче розпочати війну, вона зіткнеться з сильним обуренням міжнародної громадськості.

Хоча теоретично ця ідея проста й логічна, застосувати її на практиці не так вже й легко. У «Британській енциклопедії» зазначається: «Хоча питанню загальної безпеки у дещо іншій формі приділялося багато уваги в угоді Ліги Націй, а також воно було включене до Статуту ООН, в обох випадках це не принесло жодного результату. Через відсутність міжнародного уряду, здатного вирішити проблеми, держави не спроможні дійти згоди у тому, що́ можна вважати явною агресією. Вони не застосовують на практиці принципу, що проти агресії потрібно вживати заходів, без різниці, хто є зловмисником, і внаслідок цього не можуть створити міжнародної сили, яка б гарантувала загальну безпеку, про котру говориться в Статуті».

Однак намір створити наднаціональну структуру, яка б підтримувала мир, був чимось новим у житті людей. Для багатьох тих, хто прагне миру, миротворець ООН у голубому береті є символом надії. Вони поділяють почуття одного журналіста, який схвалив «ідею про воїна миру, котрого посилають у зону конфлікту не для того, аби вести війну й боротися з ворогами, а щоб підтримувати мир і допомагати друзям».

Десятиріччями «холодна війна» розділяла ООН на два сильних блоки, кожен з яких намагався перешкодити здійсненню планів іншого. І хоча кінець «холодної війни» не припинив сутичок, сумнівів і підозр між державами, багато людей вірить, що політична ситуація сьогодні дає безпрецедентні можливості для ООН діяти так, як було задумано.

Інші досягнення XX сторіччя також дають надію тим, хто прагне миру. Наприклад, ціллю міжнародної дипломатії є розв’язувати конфлікти мирним способом. Завдяки гуманітарній допомозі одні держави допомагають іншим реабілітуватися й встати на ноги після жаху війни. Як примирення, так і гуманність стали складовою частиною зовнішньої політики. До тих, хто підтримує мир, ставляться з повагою.

Характер майбутньої війни

Однак будь-який оптимізм слід зрівноважувати з похмурою дійсністю. Після закінчення «холодної війни» у 1989 році багато людей вірило у мирний світовий порядок. Але війни продовжувались. За приблизними підрахунками, протягом наступних семи років у різних частинах землі відбувся 101 конфлікт. Більшість із них були не між державами, а в самих країнах. Ворогуючі групи використовували у боротьбі примітивну зброю. Скажімо, у Руанді більшість убивств вчинялося мачете.

Часто сучасним полем бою є міста й села, де майже не береться до уваги різниця між військовими і цивільними. Майкл Херботел, керівник Міжнародного центру миру, написав: «Тоді як у минулому причини конфлікту можна було цілком передбачити, сьогодні вони набагато складніші й контролювати їх стає все важче. Ці сутички супроводжуються неймовірним насильством, яке повністю суперечить здоровому глузду. Цивільні нарівні з військовими перебувають під обстрілом у районі бойових дій». Ніщо не вказує на те, що конфліктів із застосуванням простої зброї стає менше.

А тим часом у багатих державах світу швидко розвивається виготовлення складної зброї. Датчики, які використовуються в повітрі, космосі, океані, або наземні датчики, дозволяють сучасному війську швидше зауважувати і виразніше бачити, ніж будь-коли раніше, навіть у важкодоступних територіях, скажімо, в джунглях. Як тільки датчик розпізнав об’єкт, тоді реактивні снаряди, торпеди чи бомби з лазерною системою наведення можуть уразити його — часто з надзвичайною точністю. Оскільки нова техніка вдосконалюється і впроваджується, «війна на відстані» потрохи стає реальністю. Це дасть можливість війську бачити все, вражати все і знищувати більшість того, чим володіє ворог.

Беручи до уваги перспективу майбутньої війни, не слід забувати і про наявність загрозливої ядерної зброї. У журналі «Футурист» (англ.) робиться припущення: «Те, що розповсюдження ядерної зброї продовжується, свідчить про чимраз більшу ймовірність одної, а то й більше ядерних війн протягом наступних 30 років. Крім того, атомну зброю можуть використовувати терористи».

У чому полягає проблема?

Що перешкоджає зусиллям людей створити мир по всьому світі? Явним фактором є те, що люди роз’єднані. Людство поділене на держави з різними культурами, які підозрюють, ненавидять або бояться одні одних. Триває боротьба цінностей, розумінь і цілей. До того ж використання збройних сил тисячоліттями вважалося законним способом, аби дбати лише про інтереси своєї держави. Після усвідомлення цієї ситуації у повідомленні Інституту стратегічних досліджень при військовому коледжі армії США говорилося: «Для багатьох це означає, що справжнього миру можна досягти лише завдяки світовому уряду».

Дехто вважав, що таким урядом могла б бути Організація Об’єднаних Націй. Але ООН ніколи не мала мети стати світовим урядом, який би мав владу вищу від її держав-членів. Вона настільки сильна, наскільки дозволяють її члени. Між тими державами залишаються підозри й розбіжності, а влада, яку вони надають ООН, є обмеженою. Тому, замість того щоб створити міжнародну систему, ООН залишається лише її відображенням.

Однак мир по всьому світі неодмінно настане. У наступній статті буде обговорюватись, як це відбудеться.

[Вставка на сторінці 5]

«ЛЮДСТВО ПОВИННЕ ПОКЛАСТИ КРАЙ ВІЙНІ, ІНАКШЕ ВІЙНА ЗНИЩИТЬ ЛЮДСТВО» (ДЖОН Ф. КЕННЕДІ).

[Ілюстрація на сторінці 7]

ООН не стала світовим урядом.

[Відомості про джерело]

UN photo