У першому прикладі розповідається про людину, яка молиться (Луки 11:5—8). До одного чоловіка опівночі приходить гість. Господар не має чим його почастувати. Тож він, незважаючи на пізню годину, поспішно іде до свого друга, щоб позичити хліба. Спочатку друг не хоче вставати, бо вся його сім’я вже спить. Але чоловік наполегливо просить, і зрештою той друг встає і дає йому все необхіднеa.

Чого цей приклад вчить нас про молитву? Ісус каже, що нам треба бути наполегливими — безупинно просити, шукати і стукати (Луки 11:9, 10). Чому? Чи Ісус мав на увазі, що, молячись, ми наче стукаємо у двері Бога, який не бажає нам допомогти? Зовсім ні. Ісус хотів сказати, що на відміну від неохочого друга Бог палко бажає задовольняти доречні прохання тих, хто молиться до нього з вірою. Ми виявляємо таку віру своєю наполегливістю. Неодноразово просячи про щось Бога, ми показуємо, що наше прохання справді важливе для нас і ми дійсно віримо, що Бог може задовольнити будь-яку просьбу, котра узгоджується з його волею (Марка 11:24; 1 Івана 5:14).