Різниця між Ісусом та фарисеями

10. Чому корисно розглянути оповідь про Ісуса й жінку в домі Симона?

¹⁰ Який урок ми можемо взяти з цієї яскравої оповіді? Чи ж вона не зворушує нас? Уявіть себе в домі Симона. Як би ви себе почували? Чи ви зреагували б так, як Ісус, а може, думали б дещо, як господар-фарисей? Ісус був Сином Бога, тому ми не можемо думати й поводитися точно так, як він. Проте нам, мабуть, не дуже хочеться вважати себе подібними до фарисея Симона. Мало хто хвалився би своїм фарисейством.

11. Чому нам не хотілося б бути зарахованими до фарисеїв?

¹¹ З Біблії та світських джерел ми можемо дійти висновку, що фарисеї були надто високої думки про себе як про охоронців загального добра й державного благополуччя. Їх не влаштовувало те, що Божий Закон у своїй основі був чіткий та легкозрозумілий. Як тільки Закон здавався їм не дуже конкретним, вони намагалися втиснути в позірні прогалини визначені ними ж застосування, щоб усунути будь-яку потребу керуватися сумлінням. Ці релігійні провідники намагались вигадати правило, яке керувало б поведінкою в усіх питаннях, навіть найнезначнішихa.

12. За кого вважали себе фарисеї?

¹² Єврейський історик I століття Йосиф Флавій виявляє, що фарисеї вважали себе доброзичливими, лагідними, справедливими й цілком відповідними для свого завдання людьми. Безперечно, декотрі з них були саме такими. Вам, можливо, пригадався Никодим (Івана 3:1, 2; 7:50, 51). З часом дехто з них обрав християнський шлях (Дії 15:5). Про певних євреїв, таких як фарисеї, християнський апостол Павло писав: «Вони мають ревність про Бога, але не за розумом [«точним знанням», НС]» (Римлян 10:2). Проте Євангелія представляють їх такими, якими їх бачили прості люди,— зарозумілими, зухвалими, лицемірно-праведними, причепливими, осудливими особами, які втратили гідність.

Ісусів погляд

13. Що Ісус сказав про фарисеїв?

¹³ Ісус затаврував книжників і фарисеїв як лицемірів. «Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хочуть їх порушити». Тягар був непосильно важкий для людей, а нав’язане ярмо — жорстке. Далі Ісус називає книжників і фарисеїв «нерозумними». Нерозумна людина — загроза для суспільства. Ісус також назвав книжників і фарисеїв ‘проводирями сліпими’ й заявив, що вони «найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру». Хто хотів би, щоб Ісус вважав його фарисеєм? (Матвія 23:1—4, 16, 17, 23).

14, 15. а) Як своїм ставленням до Левія Матвія Ісус виявляє вади фарисеїв? б) Які важливі уроки можна взяти з цієї оповіді?

¹⁴ Майже кожен читач Євангелія може побачити критиканську вдачу більшості фарисеїв. Після того як Ісус запропонував митникові Левію Матвію стати учнем, той влаштував на його честь розкішну гостину. Лука повідомляє: «Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: «Чому з митниками та із грішниками ви їсте та п’єте?» Ісус же відповів і промовив до них: «Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних» (Луки 5:27—32).

¹⁵ Сам Левій тоді зрозумів ще інші слова Ісуса: «Ідіть же, і навчіться, що то є: «Милости хочу, а не жертви» (Матвія 9:13). Хоча фарисеї заявляли, що вірять у писання єврейських пророків, вони не прийняли цих слів з Осії 6:6. Коли їм доводилося вибирати між милосердям і слухняністю традиції, вони обирали друге. Кожен з нас може запитати себе: «Чи я маю репутацію прихильника певних правил, які, скажімо, відображають особистий або чисто людський погляд на певну справу? Чи люди радше вважають мене передусім милосердним і доброзичливим?»

16. Що було характерним для фарисеїв і як ми можемо уникати їхнього складу розуму?

¹⁶ Чіплятися, прискіпуватися, критикувати — це було притаманне фарисеям. Вони дошукувалися кожного недоліку, чи був він дійсний, чи уявний. Вони змушували людей оборонятися й нагадували їм про їхні прогріхи. Фарисеї пишалися тим, що давали десятину з таких найнезначніших трав, як м’ята, кріп і кмин. Вони виставляли свою побожність напоказ, носячи особливий одяг, і намагалися розпоряджатися народом. Зрозуміло, якщо ми хочемо, аби наші вчинки відповідали прикладу Ісуса, нам потрібно уникати схильності завжди дошукуватися вад в інших і підкреслювати ці вади.