Прімітіва Лакансанділі, спеціальна піонерка на півдні Лусону, почала біблійне вивчення з подружньою парою в одному селі. У подружжя було двоє дітей. Жили вони бідно. Якось, прийшовши на біблійне вивчення, Прімітіва побачила жахливу картину: найстарша дитина сиділа у підвішеному мішку і плакала. Сестра розповідає: «Мати тримала в руці ніж, збираючись вбити дитину. Я зупинила її і запитала, чому вона це робить. Мати відповіла, що у них сильна фінансова скрута. Прімітіва показала біблійні поради, які можуть зарадити їхній проблемі, і це допомогло врятувати життя дитині. Сім’я далі вивчала Біблію і почала відвідувати зібрання, хоча для цього щоразу потрібно було долати 8 кілометрів. Подружжя зробило прогрес і охрестилося. Нині чоловік служить старійшиною в зборі. Прімітіва продовжує: «Дитина, яку мало не вбили, сьогодні є сталим піонером. Справді, праця, яку доручив своїм слугам Єгова, не тільки дає надію на майбутнє, але й рятує життя тепер».

Наприклад, Паскуаль і Марія Татой служили сталими піонерами. Вони зголосилися допомогти Анеліто Балбоа, спеціальному піонеру, який опрацьовував територію на острові Корон, що на заході Філіппін. Аби забезпечити себе речами першої необхідності, Паскуаль ще з одним братом ловив рибу, а Марія готувала на продаж страви з клейкого рису.

Коли їх відвідував районний наглядач, він згадав про острів Куліон. Там була колонія прокажених і всього чотири вісники. Районний наглядач запропонував сім’ї Татой поїхати туди. Паскуаль і Марія погодились, і Єгова поблагословив їхні зусилля. З чотирьох вісників на Куліоні виросло два збори.

У багатьох віддалених територіях Філіппін служать спеціальні піонери. Вони часто запрошують інших вісників та піонерів, аби разом опрацьовувати віддалені місцевості. Ось що розповідає Норма Балмаседа про працю в гірській провінції Іфугао: «Як правило, в дорогу ми вирушаємо у понеділок. З собою беремо сумки з літературою, а також одяг та їжу, яких має вистачити до суботнього ранку. В суботу після обіду ми повертаємося, щоб встигнути на зібрання збору».

Софроніо Хаінкадто ще в юнацькому віці приєднався до бунту проти уряду. Його арештували і засудили до шести років ув’язнення. У лусонській тюрмі Нью-Білібід він помітив в’язня, котрий не відвідував релігійних богослужінь, як інші. Софроніо дізнався, що цей чоловік став Свідком Єгови. І вони почали майже кожного дня обговорювати Біблію. Софроніо каже: «Я зрозумів, що те, за що боровся, насправді не може змінити суспільство на краще». Він дізнався, що лише Боже Царство принесе бажані зміни. З підтримкою братів із найближчого збору Софроніо зробив духовний поступ і охрестився в тюремній ямі з водою, яку використовували для підливання рослин.

Відбувши покарання, Софроніо розпочав стале піонерування, а згодом — спеціальне. За час свого повночасного служіння він допоміг 15 особам прийняти правду. Після одруження у нього народилось шестеро дітей. Троє дітей Софроніо нині служать повночасно, один з них є районним наглядачем. У 1995 році двоє його синів навчались на Школі службового вдосконалення. Правда подарувала справжню свободу Софроніо, його сім’ї і тим, кому він допоміг.

В Івахізькій виправній колонії, що на острові Палаван, спеціальні піонери отримали дозвіл проповідувати, а навіть побудувати маленький Зал Царства.

Тому знайомство з Леодеґаріо Барлааном особливо підбадьорює. Цей брат служить повночасно з 1938 року. У роки війни він та його товариші зазнали знущань з рук японців, але не припинили проповідувати. По закінченні війни брат Барлаан продовжив повночасне служіння разом зі своєю дружиною Натівідад, згодом їх запросили в роз’їзну працю. Пізніше вони служили як немічні спеціальні піонери в провінції Пангасинан. Натівідад померла у 2000 році, а Леодеґаріо далі залишається у своєму призначенні. Його рішучість робити те, що завжди, тобто проповідувати, є заохоченням для кожного.

На маленькому острові Маріндук спеціальна піонерка проповідувала в одному будинку. Закінчуючи розмову з мешканцем, вона запитала, чи ще хтось живе у цьому домі. Господар відповів, що на другому поверсі є мешканці, але додав: «Не йдіть туди. Там злий чоловік, і він швидко спалахує гнівом». Проте піонерка вирішила: йому теж слід дати нагоду почути звістку про Царство. Підійшовши до дверей, сестра побачила, що на неї вже чекають. Вона усміхнулась і запропонувала безплатне домашнє біблійне вивчення. На її здивування, Карлос — так звали чоловіка — з радістю погодився. Розпочалося вивчення з ним і його дружиною.

Коли піонерка прийшла вдруге, Карлос розповів, що у них виникли серйозні проблеми, і вони навіть пробували покінчити життя самогубством. Почувши, що сестра прийшла до сусідів з першого поверху, Карлос приклав вухо до підлоги і слухав їхню розмову. Він також чув, як господар переконував піонерку не йти нагору. Карлос почав молитись, аби вона не послухалася поради і прийшла до них, бо сподівався, що цей візит принесе їм з дружиною душевний мир, про який вони так просили. І справді, вивчення Біблії допомогло їм знайти цей мир. Вони охрестилися, і тепер дружина Карлоса служить сталим піонером.