Рано-вранці Ісуса приводять до палацу намісника. Юдеї, які привели Ісуса, не входять з ним у палац, бо вважають, що таке близьке спілкування з язичниками опоганить їх. Пилат, виявляючи розуміння, виходить до них і питає:

— У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?

— Якби він не був злочинцем, ми б його до тебе не привели,— відповідають вони.

Не бажаючи втягуватись у цю справу, Пилат пропонує:

— Забирайте його і самі судіть за вашим Законом.

Юдеї не погоджуються: «За Законом ми нікого не можемо вбити»,— і цим виявляють, що задумали вбивство. Якщо вони вб’ють Ісуса під час Пасхи, то це може викликати незадоволення народу, тому що багато людей глибоко поважають його. Якщо ж їм вдасться добитися того, щоб Ісуса стратили римляни за політичним звинуваченням, то так вони уникнуть відповідальності перед народом.

Тому релігійні провідники, не згадуючи свого попереднього суду, під час якого визнали Ісуса винним у богохульстві, тепер вигадують інші звинувачення. Вони висувають проти нього звинувачення, яке складається з трьох пунктів: «Ми виявили, що цей чоловік [1] баламутить наш народ, [2] забороняє платити податки кесарю і [3] говорить про себе, що він Христос, цар».

Звинувачення в тому, що Ісус називає себе царем, непокоїть Пилата. Тому він знову входить у палац, кличе до себе Ісуса й запитує: «Ти цар юдейський?» Іншими словами, чи ти порушив закон, оголосивши себе царем і пішовши проти цезаря?

Ісус хоче дізнатись, що Пилату вже відомо про нього, тому він питає: «Ти сам так думаєш? Чи, може, почув про мене від інших?»

Пилат дає зрозуміти, що йому нічого не відомо про Ісуса і що він хоче знати факти. «Хіба я юдей? — відповідає він.— Мені тебе видав твій власний народ і старші священики. Що ж ти зробив?»

Ісус не намагається ухилитись від обговорення цього питання — питання про царство. Відповідь Ісуса, без сумніву, дивує Пилата.

Від Пилата до Ірода і назад

ІСУС не намагається приховати від Пилата, що він є царем, однак пояснює, що його Царство не становить загрози для Риму. Він каже: «Моє царство не належить цьому світу. Якби моє царство належало світу, мої слуги воювали б, щоб я не був виданий юдеям. Та моє царство не звідси». Таким чином, Ісус тричі підтверджує, що в нього є Царство, але воно не має земного походження.

«Так ти цар?» — все ж допитується Пилат. Він хоче знати, чи Ісус справді є царем, хоч його Царство і не належить світу.

Ісус показує Пилату, що той зробив правильний висновок: «Ти сам кажеш, що я цар. Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду. І кожен, хто стоїть на боці правди, слухається мого голосу».

Дійсно, мета Ісусового перебування на землі — свідчити про «правду», особливо про правду стосовно його Царства. Ісус готовий зберігати вірність цій правді навіть ціною власного життя. Хоча Пилат запитує: «Що таке правда?» — він не чекає подальших пояснень. Він почув достатньо, щоб винести вирок.

Пилат повертається до натовпу, який стоїть біля палацу. Очевидно, він виходить з Ісусом і звертається до старших священиків та народу: «Я не бачу за цим чоловіком жодної провини».

Таке рішення розлючує людей, і вони наполягають: «Він навчає по всій Юдеї, почавши з Галілеї, та дійшов аж сюди і підбурює народ до бунту».

Пилата, мабуть, дивує сліпий фанатизм юдеїв. Старші священики і старійшини продовжують кричати, а Пилат повертається до Ісуса і питає його: «Хіба ти не чуєш, скільки обвинувачень вони висувають проти тебе?» Однак Ісус не відповідає Пилату ані слова. Те, що він так спокійно реагує на люті звинувачення, дуже дивує Пилата.

Дізнавшись, що Ісус є галілеянином, Пилат бачить у цьому можливість уникнути відповідальності за нього. З нагоди святкування Пасхи в Єрусалимі перебуває правитель Галілеї Ірод Антипа (син Ірода Великого), і Пилат відсилає Ісуса до нього.

Коли Ісуса знову приводять до Пилата, той скликає старших священиків, юдейських начальників та народ і каже: «Ви привели до мене цього чоловіка, який нібито підбурює людей до повстання, але я допитав його перед вами і взагалі не побачив того, в чому ви його звинувачуєте. Не побачив цього також Ірод, бо відіслав його назад до нас; тож чоловік цей не скоїв нічого, за що заслуговував би смерті. Тому я покараю його та й відпущу».

Отже, Пилат двічі проголосив Ісуса невинним. Він бажає звільнити Ісуса, бо розуміє, що священики заздрять йому і тому видали його. Через те що відбувається потім, Пилат ще більше хоче відпустити Ісуса. Коли він сидить на судовому місці, дружина посилає йому звістку: «Нічого не роби тому праведному чоловікові, бо сьогодні я дуже настраждалась через нього уві сні [який, очевидно, походив від Бога]».

Пилат розуміє, що потрібно звільнити цього невинного чоловіка. Але як?

«Подивіться, оце — чоловік!»

ПИЛАТА вражає те, як поводить себе Ісус. Розуміючи, що він невинний, Пилат шукає іншого способу звільнити його. Він каже народу: «За вашим звичаєм я маю на Пасху звільнити для вас якусь людину».

В той час у в’язниці тримають одного відомого злочинця, на ім’я Варавва, тож Пилат запитує: «Кого хочете, щоб я звільнив для вас: Варавву чи Ісуса, званого Христом?»

Люди з натовпу, під’юджені старшими священиками й старійшинами, просять відпустити Варавву, а Ісуса вбити. Але Пилат не здається і перепитує:

— Кого з цих двох відпустити вам?

— Варавву,— кричать вони.

— А що мені робити з Ісусом, так званим Христом? — збентежено питає Пилат.

— На стовп його! — оглушливо реве юрба.— На стовп його! На стовп!

Розуміючи, що вони вимагають смерті невинної людини, Пилат захищає Ісуса: «Та що ж поганого зробив цей чоловік? Я не побачив нічого, за що він заслуговував би смерті. Тож я покараю його та й відпущу».

Незважаючи на всі зусилля Пилата, розлючений натовп, який підбурили релігійні провідники, кричить ще сильніше: «На стовп його!» Люди, доведені священиками до безумства, вимагають крові. Тільки подумайте, лише п’ять днів тому дехто з них, можливо, вітав Ісуса в Єрусалимі як Царя! Якщо там присутні учні Ісуса, то вони весь час мовчать і намагаються не привертати до себе уваги.

Пилат, побачивши, що йому нічого не вдається зробити і що здіймається неабияке замішання, бере води та миє руки перед натовпом, кажучи: «Я невинний у крові цього чоловіка. Це вже ваша справа». У відповідь весь народ кричить: «Нехай його кров буде на нас і на наших дітях».

Тоді Пилат виконує їхні вимоги і відпускає Варавву, тому що більше прагне задовольнити натовп, ніж повестися правильно. Він наказує роздягти Ісуса і висікти бичем. Це не було звичайне бичування. В «Журналі Американської медичної асоціації» так описується бичування, до якого вдавалися римляни:

«Зазвичай для цього використовували короткий бич (flagrum або flagellum), зроблений з кількох одинарних або переплетених шкіряних ременів різної довжини, до яких на певній відстані одні від одних прив’язувались залізні кульки чи гострі шматки овечих кісток. (...) Коли римські воїни щосили били жертву по спині таким бичем, від залізних кульок залишались забиті рани, а шкіряні ремені та овечі кістки розривали шкіру і підшкірні тканини. Під час бичування розриви тканин сягали внутрішніх скелетних м’язів, які від ударів перетворювались на тремтливі клапті кровоточивого м’яса».

Після таких тортур Ісуса ведуть у палац намісника і скликають туди весь загін римських воїнів. Там воїни продовжують знущатись над Ісусом: сплітають терновий вінок і, притискаючи, надягають його Ісусові на голову. Вони дають йому в праву руку тростину і одягають на нього пурпурне вбрання, яке носять царі. Потім, глузуючи, воїни говорять йому: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» Також вони плюють на Ісуса і б’ють його по щоках. Забравши тростину, вони починають бити нею Ісуса по голові, ще глибше заганяючи йому в шкіру гострі колючки принизливої «корони».

Незважаючи на жахливе поводження, Ісус виявляє надзвичайну гідність і силу. Це справляє на Пилата таке сильне враження, що він робить ще одну спробу врятувати Ісуса. «Послухайте! Я виводжу його до вас, аби ви знали, що я не бачу за ним жодної вини»,— звертається він до натовпу. Можливо, він сподівається, що вигляд вимученого тортурами Ісуса зм’якшить серця людей. Коли перед безжалісною юрбою з’являється Ісус в пурпурному одязі, з терновим вінком на голові і з виразом муки на закривавленому обличчі, Пилат проголошує: «Подивіться, оце — чоловік!»

Хоч Ісус стоїть перед натовпом побитий і вимучений, але це — найвидатніша особа за всю історію людства, найбільша людина, яка будь-коли жила! Гідна і спокійна поведінка Ісуса свідчить про його велич, і це визнає навіть Пилат. Адже в словах Пилата виявляється і повага, і співчуття до Ісуса.

Виданий і відведений на страту

ПИЛАТА зворушує те, з якою мовчазною гідністю Ісус зносить тортури, і він знову намагається відпустити його. Це ще більше розлючує старших священиків. Вони рішуче постановили не допустити, аби щось завадило виконанню їхнього злого наміру. Тож вони знову кричать: «На стовп його! На стовп!»

«То заберіть його і самі прибийте до стовпа»,— відповідає Пилат. (Всупереч їхнім колишнім твердженням, юдеї, очевидно, мають право страчувати злочинців за серйозні релігійні злочини). Потім Пилат щонайменше вп’яте проголошує Ісуса невинним, кажучи: «Я не бачу за ним жодної вини».

Розуміючи, що політичні звинувачення не приносять бажаних результатів, юдеї знову вдаються до релігійного звинувачення у богохульстві, як вони це робили кілька годин тому під час суду перед Синедріоном. «Ми маємо закон,— кажуть вони,— згідно з яким він повинен померти, бо видавав себе за Божого сина».

Пилат вперше чує таке звинувачення і тому лякається ще більше. Він вже зрозумів, що має справу з незвичайною людиною — це підтверджує сон його дружини і дивовижна сила духу, яку виявив Ісус. Але «Божий син»? Пилат знає, що Ісус походить з Галілеї. Однак невже він жив раніше? Пилат знову приводить його в палац і запитує: «Звідки ти?»

Ісус мовчить. Він вже казав Пилату, що є царем і що його Царство не належить до цього світу. Будь-які інші пояснення нічого не дадуть. Мовчання Ісуса зачіпає самолюбство Пилата, і він роздратовано питає: «Не хочеш зі мною говорити? Невже ти не знаєш, що я маю владу тебе відпустити і маю владу прибити до стовпа?»

«Ти не мав би наді мною жодної влади, якби не отримав згори»,— з повагою відповідає Ісус. Він має на увазі владу, яку Бог дає людським правителям, щоб вони керували справами на землі. Далі Ісус каже: «Тому той, хто мене тобі видав, має більший гріх». Безперечно, первосвященик Кайяфа і його спільники, а також Юда Іскаріот несуть більшу відповідальність, ніж Пилат, за несправедливе поводження з Ісусом.

Пилата ще сильніше вражає поведінка Ісуса, і, крім того, він боїться, що Ісус має божественне походження. Тому Пилат далі намагається відпустити Ісуса. Але юдеї вперто йому противляться. Вони повторюють своє політичне звинувачення і хитро погрожують Пилату: «Якщо відпустиш його, ти не друг кесарю. Адже кожен, хто видає себе за царя, виступає проти кесаря».

Незважаючи на ці погрози, Пилат знову виводить Ісуса надвір і звертається до юдеїв такими словами:

— Подивіться! Ось ваш цар!

— Геть його! Геть! На стовп його!

— Хочете, щоб я прибив до стовпа вашого царя? — питає Пилат у розпачі.

Юдеї знемагають під пануванням римлян. Вони ставляться до римської влади з презирством! Але старші священики лицемірно кажуть: «Ми не маємо іншого царя, окрім кесаря».

Боячись за своє політичне становище і репутацію, Пилат зрештою поступається настійним вимогам юдеїв. Він віддає їм Ісуса.