Рано-вранці Ісуса приводять до палацу Понтія Пилата. Однак юдеї, які ведуть Ісуса, не входять у палац. Вони думають, що, наблизившись до язичників, опоганяться і не зможуть спожити пасхальну їжу 15 нісана — у перший день Свята прісного хліба, яке вважається частиною Пасхи.

Пилат виходить до них і питає:

— У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?

— Якби він не був злочинцем, ми б не видали його тобі,— відповідають вони.

Можливо, Пилат відчуває, що вони тиснуть на нього, тому каже:

— Забирайте його і самі судіть за вашим законом.

— За законом ми нікого не можемо вбити,— говорять юдеї, виявляючи свій лиховісний задум (Івана 18:29—31).

Якщо під час Пасхи Ісус загине від їхніх рук, то серед народу може здійнятися заворушення. Якщо ж Ісуса стратять за політичним звинуваченням римляни (на що вони мають право), то юдеям вдасться уникнути відповідальності перед народом.

Релігійні провідники не кажуть Пилату, що визнали Ісуса винним у богозневазі. Вони вигадують інші звинувачення: «Ми виявили, що цей чоловік [1] баламутить наш народ, [2] забороняє платити податки цезарю і [3] говорить, що є Христом, царем» (Луки 23:2).

Звинувачення в тому, що Ісус називає себе царем, непокоїть Пилата, який є представником Риму. Тож він знову заходить у палац, кличе до себе Ісуса і запитує: «Ти Цар юдейський?» — іншими словами: «Ти проголосив себе царем, порушивши закон імперії і виступивши проти цезаря?» Можливо, Ісус хоче дізнатися, що́ Пилату вже відомо про нього, тому він питає: «У тебе самого виникло таке запитання? Чи, може, ти почув про мене від інших?» (Івана 18:33, 34).

Даючи зрозуміти, що йому нічого не відомо про Ісуса і він хоче знати факти, Пилат відповідає: «Хіба я юдей? Мені тебе видав твій же народ і старші священики. Що ж ти зробив?» (Івана 18:35).

Ісус не намагається ухилитись від обговорення найважливішого питання — питання про Царство. Його відповідь, без сумніву, дуже дивує намісника Пилата.

Ісус не приховує від Пилата, що він справді цар. Проте його Царство не становить загрози для Риму. «Моє Царство не належить до цього світу,— каже Ісус.— Якби моє Царство належало до світу, мої слуги боролися б, щоб я не був виданий юдеям. Але моє Царство не звідси» (Івана 18:36). Дійсно, Ісус має Царство, але воно не є частиною цього світу.

Пилат продовжує розпитувати: «Так ти цар?» Відповідаючи йому, Ісус показує, що він зробив правильний висновок: «Ти сам кажеш, що я цар. Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду. І кожен, хто стоїть на боці правди, слухається мого голосу» (Івана 18:37).

Раніше Ісус сказав Хомі: «Я — дорога, і правда, і життя». Тепер навіть Пилат чує, що Ісус був посланий на землю, щоб свідчити про правду, особливо про правду стосовно його Царства. Ісус готовий зберігати вірність цій правді навіть ціною власного життя. Хоча Пилат запитує: «Що таке правда?» — він не чекає подальших пояснень. Він вважає, що почув достатньо, аби винести вирок (Івана 14:6; 18:38).

Пилат повертається до натовпу, який чекає біля палацу. Очевидно, Ісус стоїть поряд з Пилатом, коли той говорить старшим священикам і народу: «Бачу, що він не вчинив жодного злочину». Проте натовп, розлючений цим рішенням, наполягає: «Своїм навчанням він по всій Юдеї підбурює народ до бунту. Він почав у Галілеї і дійшов аж сюди» (Луки 23:4, 5).

Пилата, мабуть, вражає сліпий фанатизм юдеїв. Тимчасом як старші священики і старійшини продовжують кричати, він запитує Ісуса: «Хіба ти не чуєш, скільки обвинувачень вони висувають проти тебе?» (Матвія 27:13). Ісус не відповідає ані слова. Те, що він так спокійно реагує на люті звинувачення, дивує Пилата.

Юдеї згадали, що Ісус «почав у Галілеї». Вхопившись за ці слова, Пилат з’ясовує, що Ісус дійсно галілеянин. Тепер він бачить, як можна уникнути відповідальності і не виносити Ісусу вироку. Правителем Галілеї є Ірод Антипа (син Ірода Великого), і зараз, під час Пасхи, він перебуває в Єрусалимі. Тож Пилат відсилає Ісуса до нього.

Коли Ісуса знову приводять до Пилата, той скликає старших священиків, юдейських начальників та народ і каже: «Я допитав його перед вами, але не побачив того, в чому ви його звинувачуєте. Не побачив цього також Ірод, бо відіслав його назад до нас; тож чоловік цей не скоїв нічого, за що заслуговував би смерті. Тому я покараю його і відпущу» (Луки 23:14—16).

Пилат прагне звільнити Ісуса, адже розуміє, що священики видали його із заздрості. Пізніше, коли він сидить на судовому місці, його бажання зробити це ще більше зростає. Дружина посилає йому таку звістку: «Нічого не роби тому праведному чоловікові, бо сьогодні я дуже настраждалась через нього уві сні [який, очевидно, походить від Бога]» (Матвія 27:19).

Пилат розуміє, що потрібно звільнити цього невинного чоловіка. Але як це зробити?

Пилат сказав натовпу, який вимагає Ісусової смерті: «Я... не побачив того, в чому ви його звинувачуєте. Не побачив цього також Ірод» (Луки 23:14, 15). Тепер, намагаючись врятувати Ісуса, Пилат пробує використати ще одну можливість. Він каже натовпу: «За вашим звичаєм я маю на Пасху звільнити для вас якусь людину. Хочете, звільню для вас юдейського Царя?» (Івана 18:39).

Пилат знає, що в цей час у в’язниці тримають чоловіка, на ім’я Варавва,— відомого грабіжника, заколотника і вбивцю. Тож він запитує: «Кого хочете, щоб я звільнив для вас: Варавву чи Ісуса, званого Христом?» Натовп, підбурений старшими священиками, вимагає відпустити Варавву, а не Ісуса. Пилат знову запитує:

— Кого з цих двох відпустити вам?

— Варавву,— вигукує юрба (Матвія 27:17, 21).

— А що мені робити з Ісусом, так званим Христом? — збентежено питає Пилат.

— На стовп його! — реве натовп (Матвія 27:22). Вони вимагають смерті невинної людини. Яка ж ганьба!

— За що? — запитує Пилат.— Що поганого зробив цей чоловік? Я не побачив нічого, за що він заслуговував би смерті. Тому я покараю його і відпущу (Луки 23:22).

Незважаючи на всі зусилля Пилата, розлючений натовп кричить в один голос: «На стовп його!» (Матвія 27:23). Релігійні провідники довели людей до такого безумства, що вони хочуть крові! І то крові не якогось злочинця чи вбивці, а невинного чоловіка, котрого лише п’ять днів тому вітали в Єрусалимі як Царя! Якщо в натовпі є учні Ісуса, то вони весь час мовчать і намагаються не привертати до себе уваги.

Пилат, побачивши, що йому нічого не вдається зробити і що здіймається неабияке замішання, бере воду і миє руки перед натовпом. Він каже: «Я не винний у крові цього чоловіка. Дивіться самі». Але навіть це не стримує людей. Вони кричать: «Нехай його кров буде на нас і на наших дітях» (Матвія 27:24, 25).

Намісник більше прагне задовольнити натовп, ніж повестися правильно. Виконуючи вимогу людей, він відпускає Варавву, а Ісуса наказує роздягти і висікти бичем.

Після нещадного бичування воїни ведуть Ісуса у палац намісника. Там збирається весь загін, і знущання продовжуються. Воїни сплітають терновий вінок і натягують Ісусу на голову. Вони дають йому в праву руку очеретину і одягають на нього багряну накидку, яку носять царі. Глузуючи, вони кажуть: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» (Матвія 27:28, 29). Воїни також плюють на Ісуса і б’ють його по щоках. Потім вони забирають очеретину і б’ють нею Ісуса по голові. Від ударів міцною очеретиною гострі колючки принизливого вінка ще глибше впиваються йому в шкіру.

Ісус поводиться з надзвичайною гідністю і мужністю. Це справляє на Пилата таке сильне враження, що він знову пробує зняти з себе тягар відповідальності, кажучи: «Послухайте! Я виводжу його до вас, аби ви знали, що я не бачу за ним жодної вини». Можливо, він сподівається, що вигляд побитого і закривавленого Ісуса зм’якшить серця людей. Коли Ісус стає перед безжалісною юрбою, Пилат проголошує: «Подивіться, оце чоловік!» (Івана 19:4, 5).

Хоча Ісуса жорстоко побили і він весь у ранах, в його поведінці стільки гідності і незворушного спокою! Це вражає навіть Пилата, тому в його словах відчувається не лише жаль, але й глибока повага до Ісуса.

Усі зусилля Пилата звільнити Ісуса ні до чого не приводять. Попри жорстоке знущання і глузування, яке зніс Ісус, старші священики та їхні спільники залишаються незворушними. Вони й далі кричать: «На стовп його! На стовп!» Тоді Пилат каже: «То заберіть його і самі стратьте, бо я не бачу за ним жодної вини» (Івана 19:6).

Юдеям не вдається переконати Пилата в тому, що Ісус винний у скоєнні політичного злочину, тож вони вирішують звинуватити його у релігійному злочині. Як і під час засідання Синедріону, вони звинувачують його в богозневазі. «Ми маємо закон,— говорять вони,— згідно з яким він повинен померти, бо видавав себе за Божого сина» (Івана 19:7). Таке звинувачення намісник чує вперше.

Пилат повертається в палац і намагається знайти новий спосіб звільнити чоловіка, якого не зламало жорстоке знущання і про якого мала сон його дружина (Матвія 27:19). Як зрозуміти це нове звинувачення? Чому юдеї кажуть, що цей в’язень видає себе за «Божого сина»? Пилат знає, що Ісус походить з Галілеї (Луки 23:5—7). Все ж він запитує Ісуса: «Звідки ти?» (Івана 19:9). Можливо, Пилат хоче дізнатися, чи Ісус жив раніше і має божественне походження.

Пилат чув від самого Ісуса, що він є царем, але його Царство не належить до цього світу. Ісус не бачить потреби додавати щось до сказаного раніше, тому мовчить. Це зачіпає гордість Пилата, і він роздратовано каже: «Не хочеш зі мною говорити? Невже ти не знаєш, що я маю владу тебе відпустити і маю владу тебе стратити?» (Івана 19:10).

На це Ісус відповідає: «Ти не мав би наді мною жодної влади, якби не отримав згори. Тому той, хто мене тобі видав, має більший гріх» (Івана 19:11). Ісус, мабуть, не говорить про якусь конкретну людину. Натомість він показує, що Кайяфа, його спільники, а також Юда Іскаріот несуть більшу відповідальність, ніж Пилат.

Через поведінку та слова Ісуса і дедалі більший страх, що він може мати божественне походження, Пилат знову намагається звільнити його. Тоді юдеї починають говорити Пилату про те, чого він, без сумніву, дуже боїться. Вони погрожують: «Якщо відпустиш його, ти не друг цезарю. Адже кожен, хто видає себе за царя, говорить проти цезаря» (Івана 19:12).

Намісник знову виводить Ісуса надвір і, сівши на судове місце, каже юрбі: «Подивіться! Ось ваш цар!» Однак юдеї не здаються. Вони кричать:

— Геть його! Геть! На стовп його!

— Хочете, щоб я стратив вашого царя? — запитує Пилат.

— Ми не маємо іншого царя, крім цезаря! — зухвало заявляють старші священики, хоча юдеї вже довго знемагають під пануванням римлян (Івана 19:14, 15).

Піддавшись страху, Пилат поступається настійним вимогам юдеїв і віддає Ісуса на страту. Воїни здирають з нього багряну накидку та надягають на нього його вбрання. Коли вони ведуть Ісуса на страту, то змушують його нести свій стовп мук.