Це виняткова людина, яка не пропускає нагод, але використовує їх. Наприклад, подумайте про те, що зробив римський губернатор Понтій Пилат у першому столітті нашої ери. Перед ним була виняткова нагода. Єврейські провідники були передали йому Найбільшого Вчителя правди, який колись уже жив на землі, Ісуса Христа. Подумайте про питання, яких Пилат міг був поставити Йому! Подумайте про багаті правди, яких він міг навчитись! Цікаво зауважити, що коли євреї вперше привели Ісуса до нього, і обвинувачували Його бути „царем євреїв”, то Пилат принаймні був трохи допитливий:

„Чи Ти Цар юдейський?” запитав Пилат.

Відповідаючи йому, Ісус сказав: „Моє Царство не є частиною світу цього... Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос”. Тут була Пилатова чудова нагода. Перед ним стояв чоловік, Якого ціле життя свідчило правді Божих обіцянок, чоловік Який хотів, і дійсно міг, навчити його правди краще ніж який-небудь інший чоловік. Однак, що ж Пилат відповів Йому? „Що це правда?” І зараз „до юдеїв вийшов”.— Івана 18:33—38.

Так, Пилат пропустив правду.

МОЖЛИВО, Понтій Пилат знав що прийняти правду накладе на нього деякі обов’язки. Стати послідовником Христа значило б покоритись Його царюванню й правдоподібно цілком змінитись морально.