Проповідування у країні контрастів

КЕНГУРУ, коали, вомбати й качкодзьоби, Ейрс-Рок і Великий Бар’єрний риф — усі ці назви приходять на думку, коли люди думають про Австралію. Але хоч як це не дивно, більшість австралійців, мабуть, ніколи не були на горі Ейрс-Рок чи Великому Бар’єрному рифі, не бачили коал, вомбатів і качкодзьобів за межами зоопарку. Причина в тому, що 85 відсотків населення цієї країни, чисельність якого сягає 17,3 мільйона, живе у п’яти головних містах на береговій лінії.

Якщо покинути морське узбережжя і їхати приблизно 200 кілометрів вглиб країни, можна дістатися до початку знаменитих необжитих районів цього материка. Ландшафт змінюється: замість буйних вологих тропічних лісів і багатих ферм бачимо гарячі, посушливі, пустельні простори, де виживають тільки чагарники і трав’янисті жорсткі злаки. Але і тут, у необжитих районах, є життя. Великі ферми, де розводять овець і велику рогату худобу, займають сотні квадратних кілометрів. Просуваючись далі вглиб країни, натрапляємо на вигорілі пустелі, де часом люди гублять своє життя, коли не вживають застережних заходів.

Добра новина процвітає

Ось у таких умовах проповідується добра новина про Боже Царство в Австралії. Кожного року тисячі відгукуються на обітницю Єгови про праведний новий світ. Останнього службового року число вісників Царства досягло 57 000, що майже у два рази перевищує їхню кількість десять років тому. Хоча більшість вісників, як і більша частина населення, зосереджена у прибережних містах, добра новина процвітає і у внутрішніх частинах країни.

Щоб дістати уявлення про те, як ведеться проповідування в цій величезній країні контрастів, приєднаймось до одного з наших п’яти обласних наглядачів та його дружини, які будуть відвідувати деякі збори на віддалених малонаселених територіях. Їхні подорожі охоплюють територію штату Західна Австралія, половину штату Квінсленд і Північну територію, загальна площа яких понад 4,7 мільйона квадратних кілометрів. Це майже дорівнює площі Європи, не враховуючи європейської частини колишнього Радянського Союзу.

Наша подорож починається в Перті, адміністративному центрі Західної Австралії. У цьому наскрізь модерному місті з населенням 1,2 мільйона чоловік зараз є 49 зборів Свідків Єгови. Окрім англійських зборів тут є грецький, італійський, португальський та іспанський збори, а також невеликі групи іншими мовами. Є тут також збір, який складається виключно з аборигенних братів та сестер, що зосереджують свої зусилля в проповідуванні корінним жителям цього материка. Багато з цих покірливих людей тепер відгукуються на вістку про Царство. Але яке життя там, за межами великих міст?

З Перта ми їдемо 1800 кілометрів на північ до Порт-Гедленда, де має відбутись обласний конгрес. Більшість із 289 присутніх, щоб добратися сюди, подолали відстань 200—700 кілометрів. Вони приїхали з віддалених місць, звідки до найближчого збору відстань часом немала: кілометрів 250 немощеними дорогами, вкритими гострим камінням, яке часто проколює шини автомобілів. Три збори в цій місцевості недавно збудували собі швидкісним методом Зали Царства.

Збудовані швидкісним методом Зали у віддалених теренах

Яка велика різниця між будуванням Залу Царства на цих теренах і його будуванням у великих і малих містах! Більшу частину будівельних матеріалів треба привезти з Перта, що лежить тисячу шістсот кілометрів південніше. У визначені вихідні дні сотні братів та сестер долають таку відстань, а то й більшу, щоб у 40—45-градусну спеку будувати Зал Царства. Такий наплив людей у маленькі ізольовані містечка вже сам по собі є чудовим свідченням. Коли Зал Царства був збудований у маленькому містечку Том-Прайс, де переробляють залізну руду, на першій сторінці місцевої газети з’явилися слова: «Ласкаво просимо вас, добровільні ремісники й помічники, що брали участь у триденному «швидкісному будуванні» Залу Царства Свідків Єгови у містечку Том-Прайс».

Здається, майже кожен у містечку бажав чимось допомогти. Замість нормальної ціни в 11 000 австралійських доларів за доставку 50 тонн матеріалів щедрий власник вантажного автомобіля сказав братам заплатити лише за пальне. Місцеві малярі-підрядчики пожертвували 100 літрів фарби. Підрядчики на землерийні роботи дали в розпорядження братів машини, а одна гірничодобувна компанія безкоштовно позичила підйомний кран. Спочатку здавалося, що розмістити 300 прибулих буде проблемою, але жителі містечка виявили надзвичайне бажання допомогти. Дехто дзвонив і пропонував місця для ночівлі. Один чоловік подзвонив і сказав, що на вихідні кудись поїде, але залишить запасний вихід відкритим. Він сказав: «Протягом будівництва дім ваш».

Трапилася смішна пригода, коли братам дали адресу, де вони мали взяти причіп, що належав місцевій окрузі. Вони були спантеличені, побачивши табличку на воротях, де було сказано: «Ніяких релігійних відвідувачів». Але там же стояв і причіп. Тож вони повідомили господині дому, що беруть причіп, який чомусь був повний сміття. Та, очищаючи той причіп, вони раптом зрозуміли, що це був не той причіп! Коли власник причепа прийшов додому, дружина сказала йому, що Свідки Єгови взяли його причіп. Незабаром брати повернули його вже пустим, пояснюючи свою помилку. Відбулася чудова розмова, і колишні противники задавали багато питань про нас і нашу діяльність. Тепер вони бажали піти подивитися на новий Зал Царства.

Проповідування доброї новини в цій місцевості вимагає витривалості. По-перше, треба долати великі відстані. Одна сестра-піонерка та її чоловік регулярно їздять із Порт-Гедленда до Марбл-Бара, долаючи більше як 350 кілометрів по немощених, пильних дорогах, щоби зробити повторні відвідини і провести біблійні вивчення. Марбл-Бар — одне з найгарячіших місць в Австралії, з жовтня по березень температура тут часто сягає вище 50 градусів за Цельсієм.

Подорож на «Верхній кінець»

Дарвін, що лежить за 2500 кілометрів на північ, наступне місто, де проводиться обласний конгрес. Районний наглядач зі своєю дружиною використовують довгі години поїздки для проведення особистого біблійного вивчення. Спочатку вони читають щоденний вірш і роздумують над ним. Потім вони слухають магнітофонний запис з читанням Біблії. Вони по черзі ведуть машину і по черзі читають статті з «Вартової башти» та «Пробудись!».

Дорожній знак закликає їх уважати на «автопоїзди». Це довгі вантажні машини, що тягнуть три або чотири причепи, а довжина цілого такого «поїзда» сягає 55 метрів. Так що потрібно багато місця, щоб обігнати їх. Вони перевозять у віддалені містечка велику рогату худобу тощо.

Погода завжди жарка, і в сільській місцевості постійно сухо. Посушливий ландшафт, мабуть, можна помилково сприйняти за кладовище, бо ґрунт рясніє пропорційно розміщеними мурашниками. Ці мурашники різняться кольорами, що залежить від землі, яку використовують для їх будування мурашки, і бувають від одного до двох з половиною метрів заввишки. Потім, коли наші мандрівники минають ріку Вікторія, їхню увагу привертає багато кустарних знаків. «Увага! Купатися заборонено. У цих річках є крокодили-людожери!» — написано на одному. Вони приймають мудре рішення знайти інше місце для того, щоб скупатися й освіжитися!

Врешті вони досягають північного кінця Австралії, широко відомого як «Верхній кінець». Дарвін — адміністративний центр Північної території є домом двох великих зборів Свідків Єгови. Характерною рисою Дарвіна є те, що тут співіснують різні культури, і це відразу можна помітити на обласному конгресі. Тут ми зустрічаємо 30-річного Чарлза, який родом із розореного війною Східного Тімору в Індонезії. Його батьки-китайці виховали його в традиціях поклоніння предкам. Він також серйозно займався деякими видами спортивної боротьби. Покинути все це було не просто через міцний зв’язок із спіритизмом. Однак, пам’ятаючи Ісусову обіцянку, що «правда вас вільними зробить», він звільнився від такого способу життя (Івана 8:32). «Сьогодні,— каже він,— я маю чисте сумління перед Єговою і служу службовим помічником. Моєю метою є відвідувати Школу службового вдосконалення».

Наступна зустріч — із Беверлі з Папуа—Нової Гвінеї. «Спочатку я почувалась невпевнено, проповідуючи білим,— зізнається Беверлі,— тому що англійська не є моєю рідною мовою і деякі вислови, а також австралійський акцент ускладнювали сприйняття. Але, пам’ятаючи те, що Біблія каже нам надіятися на Єгову, спробувати й побачити, який він добрий, у січні 1991 року я розпочала повночасне піонерське служіння. Моя перша зацікавлена тепер є піонеркою. Дві її доньки також прийняли правду, й одна з них піонерує разом зі своїм чоловіком».

Перш ніж покинути Дарвін, зробімо невелику подорож за 250 кілометрів на схід до національного парку «Какаду», добре відомого розмаїттям пташиного життя. Тут ми зустрічаємо Деббі, єдину проповідницю доброї новини у цій місцевості. Ми запитуємо її, як їй вдається залишатися духовно сильною в такій ізоляції. Вона відповідає: «По-перше, за допомогою молитви. ...Я також знаходжу потіху в таких віршах, як Ісаї 41:10, де сказано: «Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю».

У Джілкмінгані, на 450 кілометрів південніше Дарвіна, ми зустрічаємо групку аборигенів. Багато років ця громада аборигенів уважалася громадою Свідків Єгови, бо багато з них регулярно відвідували конгреси, хоча жоден з них не був охрещеним. Ця громада була відома своєю чистотою. Як радісно, що дехто з них тепер зайняв тверду позицію за правду й охрестився. У цьому плані вони перші з аборигенів, що живуть у сільській місцевості. Для того щоб порвати з прадавніми традиціями і спіритичними обрядами їхніх племен, цим покірним людям треба бути справді відважними і покладатися на святий дух Єгови.

До Аліс-Спрінгса і назад з необжитих районів

Уже пора покидати «Верхній кінець» і вирушати за 1600 кілометрів на південь до Аліс-Спрінгса, що лежить у «Червоному центрі» материка, поблизу славнозвісної гори Ейрс-Рок. Тут, у Залі Царства з кондиціонером, приготовані комфортабельні сидіння на час конгресу, на якому буде 130 або й більше присутніх із двох зборів у цій місцевості. І знову бачимо радісну картину: полінезійці, європейці та аборигени об’єднані в християнському спілкуванні.

Зрештою ми покидаємо Аліс-Спрінгс і перед нами останній етап нашої подорожі з нашим районним наглядачем, який разом зі своєю дружиною об’їжджає свою округу. Під час цієї мандрівки ми проїхали по материку близько 2000 кілометрів, побували і на півночі, і на сході. Тепер ми говоримо «До побачення» необжитим районам, бо врешті доїжджаємо до буйних вологих тропічних лісів Квінсленду. Тут, на узбережжі Північного Квінсленду — суші Великого Бар’єрного рифу, є багато зборів з високою часткою Свідків у загальній кількості населення.

Але наша подорож поки що не закінчена — ми відвідаємо ще один обласний конгрес. Сівши на літак у Кернсі — тропічному місті у Квінсленді, що має не меншу славу, ніж Бар’єрний риф, ми покидаємо австралійський материк, щоби здійснити короткий політ над північним кінцем півострова Кейп-Йорк і Торресовою протокою до острова Терсді. Там є невеличкий збір усього з 23 вісників. Як радісно бачити 63 присутніх на нашому останньому протягом цієї подорожі конгресі!

Сподіваємось, ви були раді цьому короткому ознайомленню з працею проповідування Царства у цій країні контрастів. Можливо, колись ви зможете відвідати нас у цій захопливій країні й особисто зустрітися з братами і сестрами, які вірно виконують єдине у своєму роді призначення.

[Карта/Ілюстрація на сторінці 23]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Порт-Гедленд

Канберра

Том-Прайс

Марбл-Бар

Ньюмен

Дарвін

Катерін

Аліс-Спрінгс

Ейрс-Рок

острів Терсді

Кернс

Аделаїда

Мельбурн

Хобарт

Сідней

Брісбен

Перт

[Ілюстрація на сторінці 24]

Перт — адміністративний центр Західної Австралії.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Свідкування на вулиці дає добрі результати.