Запитання читачів

Згідно з повідомленнями в новинах, у деяких лікарнях після народження дитини персонал зберігає плаценту й пуповину, щоб добувати щось з крові, яку вони містять. Чи повинно це непокоїти християнина?

Оскільки майже ніде такого не відбувається, то християнину не варто непокоїтись. Якщо ж є дуже вагомі підстави думати, що така процедура здійснюється у пологовому будинку, де у християнки прийматимуть пологи, буде доцільним просто дати лікарю знати, що плаценту й пуповину слід ліквідувати і ні в якому разі не використовувати.

З біологічних джерел чи то людського, чи тваринного походження добувалися різні медичні препарати. Наприклад, певні гормони одержувалися із сечі вагітних кобил. Кінська кров була джерелом одержання сироватки проти правця, а з крові людської плаценти (посліду) для боротьби з хворобами довгий час добувався гамма-глобулін. У деяких лікарнях плаценти зберігалися й заморожувалися, а пізніше збиралися фармацевтичними лабораторіями і з цієї багатої на антитіла крові виділявся гамма-глобулін.

Ближче ж до наших часів дослідники стали твердити про ефективність використання крові з посліду для лікування одного типу білокрів’я і висувалися припущення, ніби така кров може придатися в лікуванні певних розладів імунної системи або замість трансплантатів кісткового мозку. Отже, стали з’являтися повідомлення про батьків, які зберігали кров з посліду в замороженому вигляді на випадок, якщо вона буде потрібна для лікування їхньої дитини в майбутньому.

Такий комерційний підхід до плацентної крові аж ніяк не приваблює правдивих християн, котрі обрали за орієнтир для свого мислення Божий досконалий закон. Наш Творець розглядає кров як щось святе, як те, що репрезентує дане ним життя. Бог дозволив застосовувати кров в єдиному випадку — на вівтарі у зв’язку з жертвоприношенням. (Левит 17:10—12; порівняйте Римлян 3:25; 5:8, 9; Ефесян 1:7). У всіх інших випадках кров, спущена з живої істоти, мала виливатися на землю, цебто її необхідно було позбуватися (Левит 17:13; Повторення Закону 12:15, 16).

Коли християни впольовують тварину чи ріжуть курку або свиню, вони спускають з них кров і позбуваються її. Вони не мусять буквально виливати її на землю, бо вся суть у тому, щоб позбутися крові, замість застосовувати її в будь-який спосіб.

Християни, котрі лежать у лікарні, розуміють, що всі біологічні продукти, які усуваються з їхнього організму, ліквідовуються незалежно від того, чи то екскременти, уражені тканини, чи кров. Щоправда, лікар може вважати за потрібне спершу зробити деякі лабораторні дослідження, такі, як аналіз сечі, крові чи патологічне дослідження пухлини. Проте потім ці речовини усуваються відповідно до місцевих законів. Пацієнту лікарні зазвичай нема потреби додатково просити про це, бо позбуватися таких біологічних продуктів доцільно й розсудливо з медичного погляду. Якщо ж у пацієнта є вагомі підстави сумніватися в тому, що така нормальна процедура буде дотримана, він може поговорити з лікарем, котрий має з цим справу, зауваживши, що з релігійних міркувань він хотів би, щоб усі такі продукти ліквідовувалися.

Однак, як уже згадувалося, для пересічного пацієнта це рідко стає предметом занепокоєння, бо багато де про збирання відходів і використання посліду чи інших біологічних продуктів не може бути і мови, вже не кажучи про те, щоб таке систематично практикувалося.

Схоже, що стаття «Ненавидьте зло», надрукована у «Вартовій башті» за 1 січня 1997 року, робила акцент на педофілії. Яке визначення дається цьому різновиду збочення?

«Українсько-латинсько-анґлійський медичний тлумачний словник» визначає термін «педофілія» як «статеве збочення: похіть до дітей». Аспекти цього збочення засуджені в Повторення Закону 23:18, 19. Там Бог заказав ставати розпусниками храму («або «хлопчиками-педерастами» для задоволення збочених сексуальних бажань», примітка в НС). Ці вірші також забороняють приносити до «дому Господа» ціну «пса» («ймовірно, педераста — того, хто має анальні статеві зв’язки, зазвичай із хлопчиком», примітка в НС). Отже, у згоді з цими біблійними та світськими джерелами, у «Вартовій башті» йшлося власне про дітей як об’єкт статевих посягань, у тому числі пестощів, з боку дорослих.