Правоохоронці. Чому вони потрібні?

ЯК БИ нам жилося, коли б не було правоохоронних органів? Що сталося, коли 1997 року в бразильському місті Ресіфі, де живе понад мільйон мешканців, 18 000 поліцейських оголосили страйк?

«Протягом п’яти днів хаосу в цьому великому прибережному місті кількість убитих за день потроїлась,— повідомляла газета «Вашингтон пост».— Було пограбовано вісім банків. Злочинні банди орудували у торговому центрі та вчинили розбій і стрілянину в багатих кварталах. Ніхто не дотримувався правил дорожнього руху (...) Під час розгулу злочинності морги були переповнені, у найбільшій державній лікарні не залишилось вільних місць, і люди зі стріляними і колотими ранами лежали в коридорах». Міністр юстиції сказав тоді: «Таке беззаконня у нас ще не мало прецеденту».

Де б ми не жили, злочинці чигають навколо нас, вони лише прибирають вигляду порядних громадян. Без захисту міліції нам не обійтись. Звісно, ми не раз чули про жорстокість, корумпованість, байдужість та зловживання становищем деяких працівників міліції або поліції. Масштаби таких явищ у кожній країні різняться. Але що б ми робили без органів охорони порядку? Чи ж не правда, що діяльність міліції та поліції приносить неабияку користь? Кореспондент журналу «Пробудись!» звернувся до поліцейських з різних країн із запитанням: «Чому ви обрали свою професію?»

Робота для блага суспільства

«Мені подобається допомагати людям,— каже Айван, британський полісмен.— Привабила різноманітність роботи. Не всі знають, що на розкриття злочинів припадає тільки 20—30 відсотків роботи поліції. Ми більшою мірою працюємо для загального блага. Протягом одного дня звичайного патрулювання доводиться мати справу і зі смертю, і аварією, злочином або ж зарадити безпомічній старенькій. Особливо приємно повернути батькам дитину, що загубилась, та допомогти жертві злочину подолати шок від того, що з нею сталося».

Стівен — колишній офіцер поліції США. Він сказав: «Коли чесні люди звертаються за допомогою, саме поліцейський має відповідні засоби і час, щоб найкраще їм допомогти. Ось чому я обрав цю професію. Хотілося бути потрібним і корисним. Я вважаю, що захищав людей від злочинців у міру своїх сил. За п’ять років довелось арештувати понад 1000 осіб. Приємно було знайти загублених дітей, допомогти хворим на недугу Альцгаймера, які заблукали, та повернути власникам викрадені автомобілі. Ну і, крім того, були напружені погоні та затримання підозрюваних осіб».

«Мені хотілось допомагати людям в екстремальних ситуаціях,— говорить Роберто, офіцер з Болівії.— Ще хлопцем я захоплювався полісменами, бо вони захищали інших від небезпеки. Коли я тільки почав працювати, мені доручили патрулювати центр міста, де містились урядові установи. Майже щодня доводилось мати справу з політичними демонстраціями. У мої обов’язки входило не допускати насильства. Згодом я зрозумів, що коли обходитися з ватажками демонстрантів дружелюбно і стримано, то можна не допустити розгулу, після якого залишається багато поранених. Усвідомлення цього приносить неабияке задоволення».

Ряд послуг, які надають поліцейські і міліціонери, дуже довгий. Вони можуть і кішку з дерева зняти, і врятувати заручників од терористів, і протистати злочинцям, що грабують банк. Однак історія сучасних органів охорони порядку від самого початку пов’язана як з надіями на краще, так і з усілякими побоюваннями. У наступній статті ми розглянемо, чому.

Охорона правопорядку. Сподівання і острах

НА ПОЧАТКУ XIX сторіччя багато англійців виступали проти створення професійної поліції, яка мала б уніформу. Вони побоювалися, що збройні сили в руках уряду поставлять під загрозу їхні свободи і що поліція перетвориться на мережу шпіонів, як це сталося під керівництвом Жозефа Фуше у Франції. Однак усі мусили добре подумати над питанням: «А що буде без поліції?»

Лондон був уже найбільшим і найбагатшим містом у світі, беззаконня ширилося і ставало дедалі небезпечнішим. Ані добровільні нічні сторожі, ані «ловці злодіїв», ані детективи карного поліцейського суду з Боу-Стрит не спроможні були захистити людей та їхнє майно. Клайв Емслі у своїй книжці «Англійська поліція. Політична і соціальна історія» (англ.) пише: «Приходило щораз чіткіше усвідомлення того, що у цивілізованому суспільстві немає місця злочинності й безладу». Отже, лондонці, сподіваючись кращого, погодились на створення поліції під керівництвом сера Роберта Піляa. З вересня 1829 року констеблі Великого Лондона, одягнені у форму, почали патрулювання.

З самого початку поліція викликала сподівання й острах: від неї сподівались захисту, але боялись, що поліцейські будуть зловживати силою та владою.

Перші американські «копи»

У США перші підрозділи поліції були організовані в Нью-Йорку. Із зростанням добробуту тут ширилась і злочинність. До 40-х років XIX століття у дешевих бульварних газетах, що тоді стали виходити в світ, друкували моторошні історії про вбивства й пограбування. Мешканці міста чимраз наполегливіше вимагали захисту, тож 1845 року в Нью-Йорку з’явилась поліція. Ось так почалась славна історія поліції як Лондона, так і Нью-Йорка.

Американців, як і англійців, непокоїло те, що уряд матиме озброєний виконавчий орган. Але дві країни вирішили цю проблему зовсім по-різному. Англійці вибрали поліцію, що складалася з джентельменів у високих кепі та синіх формах. Їхньою зброєю мав бути схований короткий кийок. Досі британські «боббі» не носять з собою вогнепальної зброї, а беруть її лише в екстремальних ситуаціях. Проте нещодавно в одній газетній статті говорилося: «З кожним днем стає очевиднішим те, що неминуче повне озброєння британської поліції — лише справа часу».

У Сполучених Штатах через побоювання, що уряд зловживатиме своєю владою, було прийнято Другу поправку до Конституції, яка гарантує «право мати і носити зброю». Тому поліцейським необхідна була вогнепальна зброя. Згодом використання її призвело до вуличних перестрілок, без яких важко уявити собі загальноприйнятий образ американського полісмена. Підхід до озброєння охоронців порядку в США зумовлений також тим, що їм довелось починати свою діяльність у зовсім інших обставинах, ніж склалися в Лондоні. Населення Нью-Йорка зростало, як на дріжджах, тому почався хаос. Наплив тисяч переселенців, головно європейців та афроамериканців після початку громадянської війни (1861—1865), призвів до сутичок на ґрунті расизму. Поліцейські вважали, що їм слід вдаватися до жорсткіших методів.

Отже, до поліції ставилися в основному як до необхідного зла. І люди були готові миритися з певними виявами надуживання силою заради хоча б якогось порядку та безпеки. Проте у деяких країнах виник особливий вид поліції.

Поліція, що вселяла страх

На зорі історії поліції, тобто на початку XIX століття, Європа жила головним чином під владою імператорів. Загалом європейська поліція захищала правителів, а не їхніх підданих. Навіть британці, яким так не подобався задум мати озброєних поліцейських у формі на своїй землі, не були проти застосування військової поліції у колоніях. Роб Моубі у своїй книжці «Охорона порядку в країнах світу» (англ.) каже: «Майже кожне десятиліття в історії колоніальної поліції позначено епізодами жорстокості, корупції, насилля, вбивств та надуживання владою». Автор згаданої публікації, віддавши належне колоніальній поліції, додав, що через неї «у всьому світі вкорінилася думка про те, що поліція — це урядове військо, а не соціальна служба».

Побоюючись революцій, диктаторські уряди використовували таємну поліцію, щоб стежити за громадянами. Таємна поліція нерідко витягувала з людей інформацію, вдаючись до тортур, і усувала підозрюваних у підривній діяльності, влаштовуючи вбивства або арешти без суду. У нацистів було гестапо, в СРСР — КДБ, а в НДР — Штазі. Важко повірити, але в Штазі працювало 100 000 офіцерів і, мабуть, півмільйона інформаторів, які контролювали 16-мільйонне населення Східної Німеччини. Працівники Штазі цілодобово прослуховували телефонні розмови та завели особисті справи на третину мешканців країни. Джон Келер у своїй книжці «Штазі» (англ.) написав, що «працівники Штазі не знали меж, не знали й сорому. Багато церковників, у тому числі високопоставлених протестантів і католиків, були завербовані у секретні інформатори. У їхніх кабінетах і сповідальнях встановили силу-силенну апаратів для підслуховування».

Поліція вселяє страх не тільки в країнах з деспотичним урядом. По всьому світі поліцейських у великих містах звинувачують у терорі, бо вони встановлюють порядок надто жорсткими методами, особливо якщо справа стосується меншин. Коментуючи скандал у Лос-Анджелесі, один журнал зауважив, що «зловживання поліції сягнули нового рівня беззаконня і породили новий вислів — «поліцейський бандит».

У зв’язку з цим перед урядовцями постало запитання: «Як поліпшити репутацію поліції?» Намагаючись підкреслити свою суспільно корисну роль, поліцейські наголошують на тих аспектах своєї роботи, які спрямовані на допомогу населенню.

Перспективи щодо допомоги населенню

Багато країн зацікавилися традиційною системою охорони порядку в Японії. Там у поліцейській дільниці (її називають «кобан») по змінах працює десять-дванадцять поліцейських, які відповідають за невеликий район. Британський викладач кримінології Франк Лішмен, який тривалий час жив у Японії, написав: «Широко відомі масштаби добрих послуг, які надають японські дільничні: вони скеровують на потрібну вулицю (в Японії рідко яка вулиця має назву), позичають загублені парасольки перехожим під час дощу, допомагають сп’янілим «сараріменам» (бізнесменам) потрапити на останній поїзд додому та дають поради, коли в перехожих виникають труднощі». Завдяки роботі поліцейських у мікрорайонах, Японія здобула завидну репутацію, бо вулиці японських міст вважаються безпечними.

Чи організація поліції за японським зразком принесе успіх і в інших країнах? Деякі дослідники кримінології вважають, що у японських поліцейських можна повчитися. Тепер сучасні вдосконалені засоби зв’язку радше віддаляють поліцейських від людей, яким вони служать. У багатьох містах робота охоронців порядку часто зводиться до виїздів на виклики. Здається, що подекуди про початкову мету — запобігання злочинам — забуто. На противагу цьому поліцейські знову почали залучати населення до охорони мікрорайонів.

Співпраця з місцевим населенням

«Це справді ефективний спосіб, злочинів меншає,— говорить Дуї, констебль з Уельсу.— Він полягає у тому, щоб сусіди дбали про безпеку одне одного. Ми організовуємо зустрічі, на яких вони можуть познайомитись, обмінятися номерами телефонів та дізнатися, як запобігати злочинам. Мені подобається цей проект, бо люди, що живуть по сусідству, усвідомлюють себе членами одного колективу, як це було колись. Часто люди навіть не знають своїх сусідів. Проект приносить успіх тому, що підвищує свідомість людей». При цьому також поліпшуються стосунки між поліцією і громадськістю.

Ще один новий напрямок роботи поліції — це заохочення ставати співчутливішими до жертв. Відомий нідерландський віктимолог Ян ван Дейк пише: «Поліцейські повинні знати, що те, як вони розмовляють з потерпілими, має не менше значення, ніж те, яким чином лікар розмовляє з хворим». Часто поліцейські і досі не вважають насилля та зґвалтування у сім’ї справжніми злочинами. Але Роб Моубі говорить: «За останні роки поліцейські почали цілком інакше ставитись до насилля та зґвалтування в сім’ї. Проте ще чимало слід змінити». Зловживання становищем — сфера, у якій чи не кожному поліцейському або міліціонеру варто переглянути свою поведінку.

Страх перед корумпованістю правоохоронців

Очікувати захисту від правоохоронних органів іноді здається наївним, особливо коли поширюються повідомлення про корупцію серед поліцейських та міліціонерів. Ще з часів заснування поліцію звинувачують у продажності. У книжці «Нью-йоркське поліцейське відділення. Місто і його поліція» (англ.) зауважується, що 1855 року «багато ньюйорківців думало: головоріз чи поліцейський — невелика різниця». У книжці «Обличчя Латинської Америки» (англ.) Дункана Ґріна говориться: «Загалом вважається, що майже всі [поліцейські] продажні, некомпетентні та порушують права людини». Начальник відділу кадрів латиноамериканської поліції, під керівництвом якого 14 000 працівників, сказав: «Що ж ви очікуєте від поліцейського, котрий отримує менше [100 доларів] за місяць? Коли йому пропонують хабара, він його бере».

Наскільки серйозною є проблема корумпованості? Відповідь залежить від того, хто її дає. Поліцейський із США, який багато років працював у місті зі стотисячним населенням говорить: «Звісно, якась частина зіпсулась, але більшість наших співробітників — чесна. Я мав можливість переконатися у цьому». В іншій країні слідчий у карних справах з 26-річним досвідом роботи каже так: «Вважаю, що корупція процвітає скрізь. Чесних поліцейських дуже мало. Коли поліцейський оглядає пограбовану квартиру і знаходить там гроші, то навряд, чи не візьме їх. Коли знайде вкрадені цінності, частину залишить собі». Чому ж поліцейські та міліціонери йдуть на правопорушення?

Дехто починає службу, керуючись високими принципами, але потім піддається впливу продажних колег і безпринципності злочинного світу, з яким стикається. У книжці «Що знають поліцейські» (англ.) автор наводить слова чиказького охоронця порядку: «Поліцейські стикаються зі злом безпосередньо. Воно оточує їх. Вони відчувають його на дотик... на смак... на запах, вони чують його... вони мусять мати з ним справу». Поліцейські можуть легко потрапити під шкідливий вплив.

Справді, робота поліції та міліції дуже важлива, але і тут є чимало недоліків. Чи варто сподіватись кращого?

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 8, 9]

«Чи ж не чудо ці британські «боббі»?»

Британці були одними з перших, хто дозволив собі розкіш мати поліцію. Вони хотіли, щоб у їхній країні все було добре організовано, так само як чітка робота поштових диліжансів. У 1829 році міністр внутрішніх справ сер Роберт (Боббі) Піль переконав парламент ухвалити створення лондонської столичної поліції зі штаб-квартирою в Скотленд-Ярді. Хоч попервах лондонських поліцейських не любили за те, що вони вживали суворих заходів до п’яниць та азартних гравців на вулицях, з часом «боббі» стали улюбленцями англійців.

У 1851 році Лондон з гордістю запросив представників з усього світу на всесвітню промислову виставку. Гості були здивовані чистотою вулиць, відсутністю на них п’яниць, проституток і бродяг. Спритні полісмени скеровували потоки людей, носили багаж, допомагали переходити вулиці і навіть підводили старих леді до екіпажів. Не дивно, що і британці, і чужоземні гості говорили: «Чи ж не чудо ці британські «боббі»?

Здавалося, поліція настільки ефективно запобігає злочинам, що головний констебль Честера у 1873 році вже уявляв собі час, коли запеклих злочинців майже не залишиться! Крім того, поліція почала організовувати лікарські пункти і пожежну службу. Поліцейські започатковували добродійні установи, які роздавали бідним взуття й одяг, засновували гуртки для хлопчиків та доми відпочинку, проводили екскурсії.

Звичайно, новостворена поліція мала проблеми з дисципліною через хабарництво і жорстокість. Але більшість вважала для себе за честь підтримувати порядок, майже не застосовуючи сили. У 1853 році поліцейські у містечку Віган, що у графстві Ланкашир, зустрілися віч-на-віч із розлютованими шахтарями, що оголосили страйк. Мужній сержант, маючи всього лише десятьох підлеглих, твердо відмовився застосувати вогнепальну зброю власника шахти. Ставлення британських правоохоронців до своєї справи добре ілюструє лист, отриманий Гектором Маклеодом 1886 року, коли він пішов слідами батька і став поліцейським. У книжці «Англійська поліція» (англ.) наводяться такі рядки з цього листа: «Через жорстокість можна втратити прихильність громадян (...) Я віддаю перевагу громадськості тому, що ти [поліцейський] служиш людям, до них тебе призначили і твій обов’язок — догоджати їм, а також начальнику».

Гейден, інспектор столичної поліції у відставці, говорить: «Нас завжди вчили діяти стримано, оскільки наш успіх залежить від підтримки громадян. Наші короткі дерев’яні кийки були останнім засобом, який більшість так і не застосувала за весь період служби в поліції». Створенню доброї думки про британських «боббі» посприяв і популярний телевізійний серіал «Діксон із Док-Ґріна», що не сходив з екранів 21 рік. Його головним героєм був чесний констебль, який знав кожного на своїй дільниці. Мабуть, цей фільм заохочував поліцейських відповідати цьому образу, але, безсумнівно, він теж зміцняв любов британців до своєї поліції.

Ситуація змінилась у 1960-ті, коли традиція національної гордості поступилася традиції піддавати сумніву повноваження органів влади. У 1970-ті роки інформація про корумпованість і расизм у рядах поліцейських заплямувала репутацію поліції. Не допомогли і спроби здобути підтримку громадськості з допомогою проекту залучення мешканців до охорони дільниць. Згодом, після звинувачень у расизмі і підтасовуванні доказів, поліцейські доклали неабияких зусиль, щоб виправитись.

[Відомості про джерело]

Фотографія вгорі: http://www.constabulary.com

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 10]

Нью-йоркське чудо?

Особливі зусилля поліції чи міліції приносять просто чудові результати. Довгий час Нью-Йорк вважали одним з найнебезпечніших міст світу, і в кінці 1980-х років здавалося, що знеохочені поліцейські ніяк не можуть зарадити цій ситуації. Через економічні проблеми влада міста заморозила зарплату поліцейських і скоротила кількість працівників. Продавці наркотиків підвищили свою активність, місто охопила жахлива хвиля насилля. Мешканці бідних районів лягали спати під звуки перестрілок. У 1991 році сталися великі сутички на ґрунті расизму, і самі поліцейські виступили з гучним протестом на знак свого незадоволення.

Новий шеф поліції вирішив знайти шляхи стимулювання своїх підлеглих: він організовував регулярні зустрічі, на яких поліцейські детально розбирали стратегію роботи кожної дільниці. Джеймс Ларднер і Томас Репетто у своїй книжці «Нью-йоркська дільниця...» розповідають: «Про керівника детективів чи голову відділу боротьби з наркобізнесом начальники дільниць читали в газетах, але рідко бачили на власні очі. Тепер же усі вони не одну годину сиділи поряд на зустрічах». Показники злочинності почали падати. Кількість убивств поступово зменшилась з приблизно 2000 у 1993 році до 633 у 1998 році. Причому останній показник був найменшим за 35 років. Ньюйорківці заговорили про чудо. За останні вісім років кількість зареєстрованих злочинів зменшилась на 64 відсотки.

Як поліцейські досягли такого успіху? У газеті «Нью-Йорк таймс» за 1 січня 2002 року робилося припущення, що їм дуже допоміг «Компстат» — «система стеження за злочинами, яка полягає у вивченні щотижневої статистики з усіх дільниць. Вона дає змогу викривати проблеми та реагувати на них, щойно вони виникають». Колишній комісар поліції Бернард Керек сказав: «Ми дивилися, де було скоєно злочин, аналізували, чому його скоїли, а тоді переміщали загони [поліцейських] і необхідні нам засоби, щоб тримати ці райони під контролем. Ось так і зменшили рівень злочинності».

[Ілюстрація на сторінці 7]

Типове поліцейське відділення в Японії.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Автоінспекція в Гонгконзі.

[Ілюстрація на сторінках 8, 9]

Нагляд за натовпом під час футбольного матчу в Англії.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Поліцейський зобов’язаний допомагати потерпілим.

Правоохоронці. Яке їхнє майбутнє?

БЕЗ міліції та поліції, мабуть, запанувала б анархія. Сьогодні існує і поліція, і міліція, але чи живемо ми в безпеці? У більшості міст та сіл тепер особливо відчувається брак безпеки. Чи варто сподіватись, що міліція і поліція захистять нас від організованої злочинності та закоренілих злочинців? Чи слід очікувати, що правоохоронці встановлять безпеку на вулицях? Чи вони переможуть у війні проти беззаконня?

Дейвід Бейлі у своїй книжці «Поліція майбутнього» (англ.) висловлює таку думку: «Поліція не ліквідовує злочинність. Насправді, поліція — це пластир на раковій виразці... Ми не можемо покладатися на те, що поліцейські, навіть якщо вони віддано запобігають правопорушенням, врятують суспільство від беззаконня». Вивчення показують, що три головні сфери діяльності охоронців порядку — патрулювання вулиць, виїзд на виклики та розслідування злочинів — не забезпечують припинення порушень закону. Чому?

Запобігати правопорушенням, просто збільшуючи кількість поліцейських чи міліціонерів,— неможливо, це коштувало б надто дорого. Крім того, здається, що злочинців не стримує навіть присутність охоронців порядку. Швидке реагування теж не сильно відлякує. За словами поліцейських, навряд чи вдасться піймати правопорушників, якщо прибути на місце злочину пізніше, ніж через хвилину після його скоєння. Мабуть, злочинці знають, що поліції рідко коли вдається прибути настільки швидко. Не дуже допомагає і розслідування. Засудження і ув’язнення правопорушників, звісно, не гарантує того, що злочинів не буде взагалі. У США за ґрати потрапляє набагато більше зловмисників, ніж у будь-якій іншій країні, однак там дуже високий рівень правопорушень; в Японії ж, де в’язнів мало, рівень злочинності один з найнижчих. Метод залучення населення до охорони дільниць теж не повністю виправдав себе, особливо у районах, де високий рівень злочинності. Серія суворих заходів проти певних правопорушень, наприклад проти продажу наркотиків чи крадіжок, на деякий час справляє сильний вплив, але знову ж таки не постійний.

«Те, що поліція не спроможна запобігти беззаконню, не має дуже дивувати людей,— говориться у вищезгаданій книжці «Поліція майбутнього».— Усі розуміють, що рівень злочинності в суспільстві визначається соціальними умовами, які ані поліція, ані система карного судочинства в цілому змінити не можуть».

Що відбувалося б без міліції?

Як ви себе поводите, коли поряд немає міліціонера? Чи використовуєте нагоду, щоб порушити закон? Дивно, але багато людей середнього і вищого класу ризикують своєю репутацією і майбутнім заради сумнівного виграшу від службового злочину. Нещодавно газета «Нью-Йорк таймс» повідомила про те, що 112 осіб звинувачено у шахрайстві за обман компаній, які страхують автомашини. Серед затриманих були юристи, лікарі, хіропрактики, фізіотерапевт, голкотерапевт та помічник адміністрації поліцейського відділення.

Ще одне великомасштабне шахрайство недавно приголомшило меценатів: колишні керівні адміністратори аукціонів Сотбіс у Нью-Йорку та Крістіс у Лондоні були звинувачені у встановленні штучних цін. Вони та відповідно аукціонні доми повинні заплатити 843 мільйони доларів штрафу і компенсації! Отже, невгамовна жадоба грошей охоплює усі верстви населення.

Те, що відбувалося у бразильському місті Ресіфі 1997 року під час страйку поліцейських, показало, що чимало людей порушують закон, коли їх ніхто не стримує. Тоді не впливають жодні релігійні переконання, які вони, можливо, мають. Люди зневажають моральні принципи або відмовляються від них. Тож і не дивно, що правоохоронні органи не в змозі виграти битву в світі, який грузне у беззаконні дрібному чи великому.

Але деякі люди підкоряються закону, тому що поважають владу. Апостол Павло казав християнам у Римі, що вони повинні підкорятися владі, існування якої допускає Бог, оскільки вона підтримує певний рівень порядку в суспільстві. Про таку владу Павло написав: «Він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Римлян 13:4, 5).

Зміна соціальних умов

Робота правоохоронців, безперечно, сприяє поліпшенню соціальних умов. Якщо на вулицях не видно продавців наркотиків і не чиниться насильство, то це спонукує людей підтримувати добру репутацію свого району. І все ж змінити суспільство не може жодна поліція чи міліція.

Чи уявляєте собі суспільство, в якому громадяни настільки поважають закон, що їм не потрібна поліція або міліція? Чи можете уявити собі світ, в якому люди настільки дбають одне про одного, що завжди готові допомогти і немає потреби кликати правоохоронців? Мабуть, усе це видається фантазією. Однак слова Ісуса, сказані в дещо іншому контексті, мають застосування й тут. Він сказав: «Неможливе це людям,— та можливе все Богові» (Матвія 19:26).

Біблія описує час, коли всі люди підкорятимуться урядові, встановленому Богом Єговою. «Небесний Бог поставить царство (...) Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки» (Даниїла 2:44). Навчивши всіх щирих людей Божому шляху любові, цей новий уряд змінить соціальні умови, які породжують злочинність. «Земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!» (Ісаї 11:9). Ісус Христос, настановлений Єговою цар, повністю викоренить злочинність. «Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух вух Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі» (Ісаї 11:3, 4).

Більше не буде ані злочинців, ані злочинів. Не буде потрібною поліція і міліція. Кожен буде «сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив» (Михея 4:4). Якщо б ви хотіли належати до «нової землі», про яку пише Біблія, то вже прийшов час дослідити, що Бог пообіцяв у своєму Слові (2 Петра 3:13).

[Вставка на сторінці 12]

Чи уявляєте собі суспільство, в якому громадяни настільки поважають закон, що їм не потрібна поліція або міліція?

[Вставка на сторінці 12]

Більше не буде ані злочинців, ані злочинів.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 11]

Поліція проти терористів

Як показали події 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і Вашингтоні, перед поліцією стоїть надзвичайно важке завдання — захищати людей від повітряних піратів, терористів та викрадачів заручників. Спеціальні підрозділи у багатьох країнах навчені захоплювати літак на землі. Вони також вміють несподівано проникати в будь-які споруди: спускатись на канаті з даху, застрибувати через вікно, іноді кидаючи в середину шокові гранати і балони зі сльозогінним газом. Добре вишколені підрозділи не раз заставали зненацька терористів та захоплювали їх з мінімальною загрозою для заручників.

[Відомості про джерело]

James R. Tourtellotte/U.S. Customs Service

[Ілюстрація на сторінці 12]

Речі, які вже ніколи не знадобляться у Божому новому світі.