Католицькі правителі в Іспанії впросили папу Секстуса IV видати папську буллу, і нею вповноважити їх вибирати інквізиторів (судді або члени інквізиційного суду) розвідувати й карати людей за єресь. З того часу, держава займалась фінансовими операціями Інквізиції й розробляла процедуру її операції. Уже почалась кампанія нав’язувати на народ релігійну одноманітність. Операцією займались чернечі ордени домініканців і францісканців під наглядом монарха.

Це було вигідне з’єднання церкви з державою. Церква мала на меті придушити загрозу від тисячів іспанських євреїв і маврів, яких вона насильно навернула до католицизму, але які, вона вірила, таки додержувались своїх колишніх переконань. Пізніше, Церква користувалась цим самим апаратом, придушувати протестантські групи, які виникли у наступному столітті.

Інквізиція також доказалась бути дуже корисною для держави. Інквізиційним судом держава придушувала інакомислячих, здобувала значного фінансового доходу, якого загарбувала від своїх жертв, і зосереджувала владу в руках монархії. Протягом більше як трьох століть цей жахливий апарат нав’язував свою волю на іспанський народ.

Торквемада — найбільш горезвісний інквізитор

У 1483 р., три роки після того як Інквізиція знову появилась у Іспанії, Томаса де Торквемада, чернець домініканського ордену, іронічно єврейського походження, призначили на посаду генерального інквізитора. Його жорстокість до підозрілих єретиків була неперевершена. Папа Секстус IV хвалив його за те, що він „спрямовував [свою] запопадливість на ті справи які збільшували Богові хвалу”.

Правдивий вид Інквізиції

Як неминучий наслідок, Інквізиція спонукувала в людей пожадливість і підозріння. Папа Секстус IV нарікав на те, що інквізитори більше цікавились золотом ніж запопадливістю до релігії. Яка-небудь заможна людина знаходилась у небезпеці прилюдного звинувачення, і хоч пізніше її можливо „примирили з церквою” інквізиційним процесом, то її майно таки забирали примусово.

Інших людей судили посмертно, а спадкоємців залишали без гроша, за свідченням анонімних донощиків, які самі одержали частину забраного майна. Через збільшення донощиків і шпигунів виникли страх і підозріння. Страшним катуванням примушували людей видавати імена „співєретиків”, і через це арештували багато невинних людей на підставі щонайменшого доказу.