14. а) Як єпископи загальновизнаного християнства зрештою зайняли місце християнських наглядачів? б) Хто боровся за верховенство серед єпископів?

¹⁴ Але з часом слово епı́скопосb (наглядач, завідувач) перетворилось на «єпископ», тобто священик, який має владу над іншими священнослужителями у своїй єпархії. Іспанський єзуїт Бернардіно Йорка пояснює: «На початку не існувало великої різниці між єпископами та пресвітерами. Відмінність була лише у значенні слів: єпископ — це наглядач, а пресвітер — старший чоловік... Але мало-помалу різниця зростала, і словом «єпископ» стали називати важливішого наглядача, який має вищу священицьку владу і право покладати руки та надавати повноваження священству» («Historia de la Iglesia Católica» [«Історія католицької церкви»]). Отже, єпископи заснували свого роду монархічну систему, яка фактично стала діяти з початку IV сторіччя. Так виникла церковна ієрархія, або правляча група духівництва, і з часом єпископа Риму, який вважався наступником Петра, багато людей визнали за верховного єпископа і папу.

15. Яка разюча відмінність існує між проводом, який давався серед ранніх християн, і керівництвом, яке здійснюється в загальновизнаному християнстві?

¹⁵ Нині позиція єпископа в різних церквах загальновизнаного християнства означає престиж, владу і зазвичай добру платню. Ця посада вказує на належність до еліти і панівного класу країни. Отже, існує разюча відмінність між гордовитою й піднесеною позицією єпископів та простою організацією зборів ранніх християн, над якими наглядав Христос і старійшини, або наглядачі. А що сказати про прірву між Петром і так званими його намісниками, котрі правили й жили в розкошах у Ватикані? (Луки 9:58; 1 Петра 5:1—3).

Папська влада й авторитет

16, 17. а) Звідки ми знаємо, що ранній збір у Римі не був під контролем єпископа або папи? б) Як ввійшов в ужиток титул «папа»?

¹⁶ У Римі існував християнський збір — один з багатьох зборів того часу, який приймав вказівки від апостолів та старших у Єрусалимі. Очевидно, християнська правда потрапила до Рима приблизно після П’ятидесятниці 33 року н. е. (Дії 2:10). Як і в інших християнських зборах, у ньому служили старійшини, тобто група наглядачів, які не мали верховенства. Безперечно, що жодного з ранніх наглядачів у римському зборі тоді не вважали єпископом чи папою, позаяк на той час у Римі ще не виникло монархічне єпископство. Важко встановити момент появи монархічного, тобто під владою однієї особи, єпископства. За певними свідченнями, воно почало формуватись у II сторіччі (Римлян 16:3—16; Филип’ян 1:1).

¹⁷ Титул «папа» (від грецького па́пас — батько, отець) протягом перших двох сторіч не вживався. Колишній єзуїт Майкл Валш пояснює: «Здається, що єпископ Римський уперше був названий папою у III сторіччі; цей титул отримав папа Калікст... Під кінець V сторіччя словом «папа» звичайно називали лише єпископа Римського. Але тільки в XI сторіччі папи почали вимагати, щоб цей титул належав виключно їм» («Ілюстрована історія римських пап», англ.).

18. а) Хто перший з римських єпископів наполягав на підкоренні своїй владі? б) На підставі чого папи претендують на верховенство? в) Як насправді потрібно розуміти слова з Матвія 16:18, 19?

¹⁸ Одним з перших римських єпископів, який наполягав на підкоренні своїй владі, був папа Лев I (папа, 440—461 роки). Майкл Валш пояснює далі: «Лев привласнив поганський титул Pontifex Maximus, який і нині носять папи. Цей титул аж до кінця IV сторіччя мали римські імператори». Лев I для оправдання своїх дій посилався на католицьку інтерпретацію Ісусових слів з Матвія 16:18, 19. (Дивіться сторінку 268). Він «заявив, що оскільки св. Петро був першим серед апостолів, то й церква св. Петра повинна бути першою серед церков» («Релігії людини», англ.). Тими словами Лев I дав зрозуміти наступне: світська влада над Сходом належить імператору в Константинополі, а духовна влада над Заходом належить йому в Римі. Цю владу було ще більше унаочнено 800 року н. е., коли папа Лев III коронував на імператора «Священної Римської імперії» Карла Великого.

19, 20. а) За кого нині вважають папу? б) Назвіть декотрі офіційні титули папи. в) Яка різниця між поведінкою пап і Петра?

¹⁹ З 1929 року уряди держав почали вважати папу правителем незалежної держави-міста Ватикан. Отже, Римо-католицька церква єдина серед усіх релігійних організацій може висилати дипломатичних представників, папських нунціїв, до урядів різних країн світу (Івана 18:36). У знак пошани папу обдарували багатьома титулами, як-от: намісник Ісуса Христа, намісник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, Патріарх Заходу, примас Італії, монарх держави-міста Ватикан. Його супроводжують з помпою та церемоніями, вшановують як голову держави. Однак зверніть увагу, як зреагував Петро, котрого люди вважають першим папою і єпископом Риму, коли римський сотник Корнилій упав йому до ніг і вклонився: «Петро його підвів, промовляючи: «Устань, бо й сам я людина!» (Дії 10:25, 26; Матвія 23:8—12).

[Рамка на сторінці 268]

Петро і папство

У Матвія 16:18 записано слова Ісуса, з якими він звернувся до апостола Петра: «І кажу Я тобі, що ти скеля [«Петро ти», Ог., 1988; по-грецьки: Пе́трос], і на скелі [по-грецьки: пе́тра] оцій побудую Я Церкву Свою,— і сили адові не переможуть її». На основі цього вірша католицька церква твердить, що Ісус побудував свою церкву на Петрові, який, за їхніми словами, був першим у неперервній лінії римських єпископів, наступників Петра.

Хто був тою скелею, про яку говорив Ісус у Матвія 16:18,— Петро чи Ісус? З контексту видно, що темою тої розмови був сам Ісус, про якого Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога Живого!» (Матвія 16:16). Тому логічно, що власне Ісус мав бути тою міцною скелею, основою церкви, а не Петро, який пізніше тричі зрікся Христа (Матвія 26:33—35, 69—75).

Звідкіля ми знаємо, що Христос є тим каменем, який лежить в основі? Петро сам про це засвідчив: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог... Бо стоїть у Писанні: «Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений». А ось що сказав Павло: «[Ви] збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (1 Петра 2:4—8; Ефесян 2:20).

Ані Святе Письмо, ані історія не наводять доказів, ніби до Петра ставились як до вищого серед співхристиян. Про це немає жодного натяку в його листах, а в інших трьох Євангеліях — у тому числі від Марка (який почув розповідь про Ісуса, очевидно, від Петра) — навіть не згадується тих слів Ісуса, скерованих до Петра (Луки 22:24—26; Дії 15:6—22; Галатів 2:11—14).

Також не існує переконливого доказу, що Петро був у Римі (1 Петра 5:13). Коли Павло відвідував Єрусалим, там йому допомагали «Яків, і Кифа [Петро], і Іван, що стовпами вважаються». Отже, в той час Петро був одним з принаймні трьох стовпів збору. Він не був «папою», і в Єрусалимі йому не приписували такого титулу, ані не вважали головним «єпископом» (Галатів 2:7—9; Дії 28:16, 30, 31).