Катари. Чи вони були християнськими мучениками?

«ВБИВАЙТЕ їх усіх, своїх Бог пізнає сам». Того літнього дня 1209 року було вирізано усе населення міста Безьє, що на півдні Франції. Монах Арнольд Амальрік, поставлений як папський легат на чолі католицьких хрестоносців, не знав милосердя. Коли його люди запитали, як їм розрізняти католиків і єретиків, кажуть, що він дав ганебну відповідь, цитовану вище. Католицькі історики трохи пом’якшують її: «Не хвилюйтеся. Я гадаю, дуже мало людей навернеться». Хоч би яка була точна відповідь, у результаті загинуло щонайменше 20 000 чоловіків, жінок і дітей від рук близько 300 000 хрестоносців, котрих очолювали прелати католицької церкви.

Які були причини цієї різанини? Це був тільки початок Альбігойського хрестового походу, котрий організував папа Інокентій III проти так званих єретиків з провінції Лангедок, що в південній частині Франції. Похід закінчився приблизно через 20 років, коли, імовірно, один мільйон чоловік втратило своє життя: катари, вальденси і навіть багато католиків.

Релігійний розкол у середньовічній Європі

Стрімкий зріст торгівлі в XI сторіччі викликав великі зміни у суспільному і економічному ладі середньовічної Європи. Утворювалися міста з великою кількістю ремісників та торговців. Це створило сприятливий ґрунт для нових ідей. Релігійний розкол почався в Лангедоку, де як ніде в Європі процвітала передова цивілізація. Місто Тулуза в Лангедоку було третім найбагатшим метрополісом в Європі. Це було суспільство, в якому існувало багато трубадурів; тексти деяких їхніх пісень торкалися політичних і релігійних тем.

Описуючи стан релігії XI — XII сторіч, «Revue d’histoire et de philosophie religieuses» («Огляд історії і релігійних філософій») говорить: «У XII, як і в попередньому сторіччі, людей обурювали норми моралі духівництва, їхнє багатство, продажність і неморальність, однак в основному критикувалася їхня заможність, сила, підлабузництво, а також таємний союз зі світськими органами влади».

Мандрівні проповідники

Навіть папа Інокентій III визнавав, що через нестримне зіпсуття церкви збільшилася кількість мандрівних проповідників-розкольників у Європі, особливо в Південній Франції і Північній Італії. Більшість з них були або катарами, або вальденсами. Папа картав священиків за те, що вони не навчають людей. Він казав: «Діти прагнуть хліба, а ви не ділитеся з ними». Однак замість того, аби сприяти поширенню біблійної освіти серед людей, Інокентій заявляв, що «божественне Святе Письмо настільки глибоке, що зрозуміти його повністю не можуть не тільки прості та неосвічені люди, а й розсудливі та вчені». Усім було заборонено читати Біблію, крім священиків, а їм дозволено тільки латинню.

Аби протидіяти мандрівним проповідникам-розкольникам, папа дозволив заснувати чернечий орден подорожуючих проповідників, тобто домініканців. На відміну від багатого католицького духівництва, ці подорожуючі проповідники повинні були захищати католицьку ортодоксальність від «єретиків» у Південній Франції. Папа також послав папських легатів для того, щоб вони переконували катарів і намагалися навернути їх до католицької пастви. Оскільки це не вдалося і одного з легатів було вбито, як гадають єретиком, Інокентій III організував 1209 року Альбігойський хрестовий похід. Альбі було одним із міст, де мешкало багато катарів, тому церковні літописці називали катарів альбігойцями (по-французькому Albigeois) і послуговувалися цим терміном для визначення усіх «єретиків» тої місцевості, у тому числі і вальденсів. (Дивіться рамку нижче).

[Рамка на сторінці 28]

ВАЛЬДЕНСИ

Наприкінці XII сторіччя н. е. П’єр Вальдес, або Пітер Вальдо, багатий купець з Ліона, фінансував перші переклади частин Біблії на різні місцеві діалекти Провансаля, на мову, якою говорили в південній і південно-східній частині Франції. Він був щирим католиком і тому полишив свою справу й присвятив себе проповідуванню Євангелії. Багато інших католиків, обурені зіпсуттям духівництва, пішли за ним і стали мандрівними проповідниками.

Вальдо незабаром зіткнувся з ворожістю місцевих священиків, котрі умовляли папу заборонити його привселюдне свідчення. Як говорять, він відповів: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Порівняйте Дії 5:29). Через свою наполегливість Вальдо був відлучений од церкви. Його послідовники, які називалися вальденсами, або «ліонськими бідняками», ревно намагалися наслідувати його приклад, проповідуючи по двоє в домах людей. Це сприяло швидкому поширенню їхнього вчення у південній, східній і північній частинах Франції, а також у Північній Італії.

Головним чином вони були прихильниками повернення до вірувань і звичаїв перших християн. Вони заперечували, окрім інших вчень, чистилище, молитви до померлих, поклоніння Марії, молитви до «святих», поклоніння розп’яттю, індульгенції, причастя, хрещення немовлятb.

Вчення вальденсів сильно відрізняється од нехристиянського дуалістичного вчення катарів, з якими їх часто плутають. Ця плутанина виникла головним чином через католицьких полемістів, які навмисно намагалися видати за одне проповіді вальденсів і вчення альбігойців, або катарів.