Чи вам знайомі крайні злидні?

КРАЙНІ злидні можуть вбити людину. Їй бракує їжі, води, палива. Зазвичай вона позбавлена гідного житла, освіти та медичного обслуговування. Від крайньої бідності потерпає мільярд людей — число, яке дорівнює населенню обох американських континентів. З іншого боку, більшість жителів Західної Європи та Північної Америки ніколи не бачили людей, які жили б у крайніх злиднях. А втім, у світі багато знедолених. Дізнаймося про кількох з них.

Мбарушимана живе в Руанді (Африка) з дружиною і п’ятьма дітьми. Шоста дитина померла від малярії. Чоловік каже: «Мій батько розділив землю між нами шістьма. Але наділи вийшли такі малі, що я не міг прогодувати свою сім’ю. Тож я перевіз її до міста. Ми з дружиною заробляємо тим, що носимо мішки з камінням і піском. У нашому домі немає вікон, а воду ми беремо з колодязя біля поліцейської дільниці. Переважно ми їмо раз на день, та коли немає роботи, то цілий день ходимо голодні. Тоді я йду з дому, бо не можу чути, як діти плачуть, просячи їсти».

Віктор і Кармен ремонтують взуття. Вони з п’ятьма дітьми живуть у далекому ізольованому містечку Болівії. Сім’я винаймає кімнату в напівзруйнованому будиночку з невипаленої цегли. У домі немає електрики, а бляшаний дах протікає. Школа, в якій вчиться донька Віктора, переповнена, тож чоловік мусив змайструвати парту, аби донька могла відвідувати школу і їй було за чим сидіти. Щоб готувати їжу і кип’ятити воду, сім’я потребує дров. Для цього подружжя йде пішки 10 кілометрів до місця, де вони рубають дерева. «У нас немає туалету,— каже Кармен,— тому доводиться ходити до річки, в якій люди також миються та в яку скидають сміття. Діти часто хворіють».

Франсіску та Ілідія живуть у сільській місцевості в Мозамбіку. Одна їхня дитина померла від малярії, тому що її не прийняли до лікарні. У них залишилось четверо дітей. Подружжя вирощує на своєму клаптику землі рис і солодку картоплю. Цієї їжі їм вистачає на три місяці. Франсіску каже: «Іноді через злодіїв або брак дощу ми лишаємось без врожаю. Тоді я зрубую і продаю бамбук, який використовують для будівництва. Так я можу заробити трохи грошей. За дровами ми з дружиною ходимо до бушу. Йти треба дві години. Кожен з нас приносить по в’язці дров. Одна йде на приготування їжі протягом тижня, а іншу ми продаємо».

Багато хто вважає цей світ несправедливим і покрученим. У той час як одна людина з семи живе у крайніх злиднях, подібно до Мбарушимани, Віктора і Франсіску, мільйони інших мають небувало високий рівень життя. Дехто намагається виправити таку ситуацію. Наступна стаття розповідає про зусилля і сподівання цих людей.

[Ілюстрація на сторінках 2, 3]

Кармен з двома дітками набирає воду в річці

Спроби покінчити з бідністю

БАГАТІ вже покінчили з бідністю — для себе. А от спроби звільнити від бідності усе людство залишаються безуспішними. Чому? Тому що багаті здебільшого не хочуть втрачати переваг свого становища. Соломон, цар стародавнього Ізраїлю, написав: «Бачив сльози пригноблених, що нема їм утішителя; а тут у руках гнобителів — сила» (Екклезіяста 4:1, Кул.).

Чи можуть люди, які мають силу та владу, змінити світ і покінчити зі злиднями? Під Божим натхненням Соломон написав: «Усе це — марнота та ловлення вітру!.. Покривленого не направиш» (Екклезіяста 1:14, 15). Намагання подолати бідність лише підтверджують цю думку.

Добробут для всіх

У XIX столітті, коли кілька націй надзвичайно розбагатіли завдяки торгівлі і промисловому виробництву, деякі впливові люди серйозно замислились над проблемою бідності. Їх турбувало питання, чи можна якось рівномірніше розподіляти ресурси землі.

Дехто висував соціалістичні або комуністичні теорії, за якими начебто можна створити міжнародне безкласове суспільство, де справедливо розподілятимуться всі блага. Звісно ж, такі ідеї тривожили багатих людей. Однак гасло «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами» набувало великої популярності. Багато хто сподівався, що народи погодяться з ідеями соціалізму і світ стане Утопією (місцем, де існує ідеальний суспільний лад). Кілька заможних націй перейняли деякі ідеї соціалізму і заснували держави загального добробуту, обіцяючи дбати про всіх громадян «від колиски до могили». Вони заявляють, що подолали крайню бідність серед своїх мешканців.

А втім, досягти соціалістичного ідеалу про неегоїстичне суспільство так і не вдалося. Сподівання, що громадяни працюватимуть на благо суспільства, а не для власної вигоди, було примарним. Дехто не хотів ділитися з бідними, бо бачив, що через таку щедру допомогу деякі бідняки ставали ледачими. Усе це підтверджує правдивість слів з Біблії: «Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила... Праведною вчинив Бог людину, та вигадок усяких шукають вони» (Екклезіяста 7:20, 29).

Ще інше сподівання суспільного добробуту виражене в так званій «американській мрії». Згідно з цією ідеєю досягти успіху може кожен, хто важко працює. Чимало держав запровадили демократію, вільну торгівлю та підприємництво — заходи, котрі, здавалося, зробили Сполучені Штати Америки заможною державою. І все ж не всі країни змогли втілити «американську мрію», адже добробуту Північної Америки посприяла не лише її політика. Важливими чинниками були також неосяжні природні ресурси і легкий доступ до міжнародних торгових шляхів. Варто теж зауважити: світова економіка, що ґрунтується на конкуренції, робить одних багатими, а інших бідними. Чи можливо спонукати заможні нації допомогти тим, хто досі живе у злиднях?

План Маршалла — кінець злидням?

Після Другої світової війни Європа переживала розруху, і багатьом її мешканцям загрожувала голодна смерть. Уряд США переймався тим, що в Європі швидко поширювались ідеї соціалізму. Тож протягом чотирьох років він виділяв великі суми грошей на відновлення промисловості та сільського господарства в країнах, які приймали його політику. Ця Програма відбудови Європи, відома як План Маршалла, здавалася успішною. У Західній Європі вплив США зростав, і там майже вдалося подолати крайню бідність. Чи можна було так само покінчити з бідністю по цілому світі?

Побачивши успішність Плану Маршалла в Європі, уряд США почав пропонувати допомогу бідним країнам в інших частинах світу. Він інвестував у розвиток сільського господарства, охорони здоров’я, освіти і транспорту. США не приховували, що їхньою головною спонукою були власні інтереси. Інші країни теж намагалися збільшити свій вплив, надаючи допомогу бідним націям. Протягом шістдесяти років було витрачено суму, яка набагато перевищила допомогу за Планом Маршалла. А втім, така програма не принесла бажаних результатів. Звичайно, деякі бідні країни досягли небаченого добробуту, зокрема у Східній Азії. Чимало інших націй далі живе у крайніх злиднях, хоча завдяки матеріальній допомозі таки вдалося зменшити дитячу смертність та підняти рівень освіти.

Чому іноземна допомога була неефективною

Допомагати бідним країнам долати злидні виявилося складніше, ніж допомагати багатим націям долати наслідки війни. Європа вже мала розвинену промисловість, торгівлю і транспорт. Економіку треба було лише відновити. Хоча в бідних країнах будували дороги, школи та лікарні, люди надалі потерпали від крайніх злиднів. Там бракувало підприємств та природних ресурсів і не було доступу до торговельних шляхів.

Коло бідності важко розірвати. Наприклад, хвороби спричиняють бідність, а бідність — хвороби. Діти, які недоїдають, настільки виснажені фізично і розумово, що в дорослому віці будуть не в стані дбати про своїх дітей. Крім того, коли багаті нації скидають надлишки їжі у бідні країни як «допомогу», місцеві землероби і дрібні торговці втрачають прибуток, а це ще більше сприяє зубожінню. Грошова допомога, яку отримують уряди бідних країн, породжує інше замкнене коло: гроші легко вкрасти, це призводить до корупції, яка у свою чергу веде до бідності. По суті, іноземна допомога є неефективною, бо не усуває головної причини бідності.

Причина бідності

Причиною крайніх злиднів є те, що нації, уряди та окремі люди прагнуть захищати лише власні інтереси. Приміром, уряди заможних країн не переймаються тим, що у світі чимало людей бідує. Оскільки керівників обирають демократичним шляхом, вони мають задовольняти вимоги своїх виборців. Уряди цих держав не дозволяють фермерам з бідних країн імпортувати свій товар, аби місцеві фермери не втрачали прибутку. Крім того, правителі заможних націй дають великі субсидії своїм фермерам, щоб їхній продукт продавався краще порівняно з товарами бідних країн.

Отже, причина бідності — схильність як окремих людей, так і урядів дбати лише про власні інтереси. Суть проблеми добре описав цар Соломон: «Запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9).

Чи є надія, що з бідністю буде покінчено? Чи може якийсь уряд змінити людську природу?

[Рамка на сторінці 6]

Закон, який захищав від бідності

Бог Єгова дав стародавнім ізраїльтянам збірку законів, дотримання яких захищало народ від злиднів. Згідно з Законом, кожна сім’я, окрім родин зі священицького племені левитів, отримувала у спадок земельну ділянку. Сім’я не ризикувала втратити цей спадок, адже землю не можна було продати назавжди. Кожного п’ятдесятого року земельний наділ мали повернути власнику чи його сім’ї (Левит 25:10, 23). Якби через хворобу, нещастя чи ледарство комусь довелося продати землю, у ювілейний рік йому мали повернути її безкоштовно. Жодна сім’я не мала б обідніти і стягнути злидні на своїх нащадків.

Ще одним виявом Божого милосердя був закон, за яким людина, котра потрапила в скруту, могла продати себе в рабство. Отримавши за це гроші, вона мала змогу віддати борги. Якщо цей раб не викупляв себе за сім років, його відпускали і забезпечували зерном та худобою, щоб він міг знову вести власне господарство. Крім того, Закон забороняв ізраїльтянам позичати гроші своїм співвітчизникам під відсоток. Також Закон наказував господарям не дожинати полів до краю, аби бідні могли збирати залишки врожаю. Тож серед ізраїльтян не мало бути жебраків (Повторення Закону 15:1—14; Левит 23:22).

Проте історія показує, що деякі ізраїльтяни таки збідніли. Чому це сталося? Ізраїль не слухався Закону Єгови. Внаслідок цього, подібно як в інших народів, деякі особи стали заможними землевласниками, а інші втратили свої наділи. Бідність прийшла до ізраїльтян через те, що окремі особи нехтували Божим Законом і дбали лише про власні інтереси (Матвія 22:37—40).

Добра новина для бідних

У БОЖОМУ Слові дається запевнення: «Не навіки забудеться бідний» (Псалом 9:19). До того ж про Творця Біблія каже: «Ти руку Свою відкриваєш,— і все, що живе, Ти зичливо годуєш» (Псалом 145:16). Така надія для бідних не є примарною. Всемогутній Бог у змозі покінчити зі злиднями. Чого ж потребують бідні?

Як висловилась одна жінка-економіст з Африки, бідні країни потребують «милосердного диктатора». Що вона мала на увазі? Для того щоб викоренити бідність, потрібен той, хто має незаперечну владу, а також щире прагнення допомагати іншим. Можна додати, що це має бути світовий правитель, адже крайня бідність нерідко є результатом нерівності, яка існує між державами. Крім того, щоб покінчити з бідністю, цей правитель має викоренити її причину — людський егоїзм. Де ж знайти такого ідеального керівника?

Бог доручив Ісусу принести добру новину бідним. Одного разу, перебуваючи у синагозі, Ісус зачитав з Писань те, яке завдання він отримав від Бога: «Дух Єгови на мені, бо Він помазав мене звіщати добру новину бідним» (Луки 4:16—18).

Що це за добра новина?

Бог призначив Ісуса Царем. Хіба це не добра новина? Ісус є тим ідеальним Правителем, який покінчить з бідністю, адже він 1) має незаперечну владу та правитиме над усім людством, 2) співчуває бідним і вчить своїх послідовників дбати про них, 3) може усунути причину бідності — нашу успадковану схильність до егоїзму. Розгляньмо ці три грані доброї новини.

1. Влада Ісуса над усіма народами. Ось що про Ісуса сказано в Божому Слові: «Йому було дане панування... і всі народи, племена та язики будуть служити Йому» (Даниїла 7:14). Уявіть, яким буде життя, коли людством керуватиме лише один правитель. Ніхто не буде сперечатися і битися за природні ресурси. Ними зможуть користуватись усі. Сам Ісус запевнив, що у нього є влада і він буде всесвітнім Правителем. Він сказав: «Дана мені вся влада на небі і на землі» (Матвія 28:18).

2. Ісусове співчуття до бідних. Під час свого служіння на землі Ісус виявляв співчуття до бідних. Ось приклад. Одна жінка, котра витратила всі гроші на лікування, доторкнулася до одягу Ісуса з надією вилікуватись. Вона 12 років страждала на кровотечу і, без сумніву, була дуже виснаженою. Згідно з Законом, кожен, до кого ця жінка торкалася, ставав нечистим. Однак Ісус не докорив їй. Він з добротою сказав: «Дочко, твоя віра зцілила тебе. Йди з миром і будь здорова, нехай ця тяжка хвороба більше тебе не мучить» (Марка 5:25—34).

Ісусові вчення впливають на серця людей і спонукують їх теж виявляти співчуття. Якось один чоловік, знавець Закону, запитав Ісуса, як догодити Богові. Той чоловік знав, що Бог наказує любити ближнього, але спитав: «А хто мій ближній?»

Поміркуйте над відповіддю Ісуса. Він навів приклад про чоловіка, на якого дорогою з Єрусалима до Єрихона напали розбійники і «залишили напівмертвого». Священик, який подорожував тією ж дорогою, обминув його, перейшовши на інший бік. Те саме зробив і левит. «Та ось,— каже Ісус,— на нього натрапив якийсь самарянин, що подорожував тим шляхом, і, побачивши його, пройнявся жалем». Він обмив тому чоловікові рани, привіз його у заїжджий двір і заплатив господарю двору, щоб той доглядав його. «Хто... був ближнім чоловікові, який потрапив до рук розбійників?» — запитав Ісус. У відповідь знавець Закону сказав: «Той, хто повівся з ним милосердно». Тоді Ісус промовив: «Роби так само» (Луки 10:25—37).

Люди, які стають Свідками Єгови, досліджують вчення Ісуса і переймають його ставлення до тих, хто в нужді. Наприклад, одна жінка з Латвії у середині 1960-х перебувала у виправно-трудовому таборі в Потьмі, де захворіла. У своїй книжці «Жінки в радянських в’язницях» вона пригадує: «Протягом усієї хвороби [Свідки] старанно доглядали за мною. Я навіть не мріяла про таку турботу». Вона додає: «Свідки Єгови вважають своїм обов’язком допомагати кожній людині, хоч би якої віри чи національності вона була».

Коли через фінансову кризу деякі Свідки в Анконі (Еквадор) втратили роботу або джерело доходів, їхні одновірці вирішили їм допомогти. Вони готували їжу і продавали її рибалкам, які вночі поверталися з моря (фото справа). Усі члени збору взялися за роботу, навіть діти. Вони починали працювати о першій годині ночі, щоб їжа була готова до четвертої ранку, коли човни припливали до берега. Виручені гроші розподіляли відповідно до потреб.

Ці приклади показують, що слова і вчинки Ісуса справді впливають на людей, змінюючи їхнє ставлення до тих, хто в нужді.

3. Здатність Ісуса змінити наші грішні нахили. Схильність людей до егоїзму — незаперечна реальність. Біблія називає цю схильність гріхом. Апостол Павло написав: «Я розумію, що в моєму випадку діє такий закон: коли хочу робити добро, в мені сидить зло». Потім він додав: «Хто врятує мене від тіла, яке веде мене до такої смерті? Нехай линуть подяки Богові через Ісуса Христа» (Римлян 7:21—25). Тут Павло показує, що Бог через Ісуса Христа визволить правдивих служителів від успадкованих гріховних схильностей, серед яких теж егоїзм — причина бідності. Як це відбудеться?

Одного разу Іван Хреститель, вказуючи на Ісуса, промовив: «Дивіться, ось Агнець Божий, який покінчить з гріхом світу!» (Івана 1:29). Невдовзі на землі житимуть люди, вільні від гріха, у тому числі від схильності дбати лише про власні інтереси (Ісаї 11:9). Ісус усуне саму причину бідності.

Як же потішає думка, що прийде час, коли усі потреби людей будуть задоволені! У Божому Слові сказано: «Буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив» (Михея 4:4). Ці поетичні слова описують час, коли всі на славу Єгові житимуть у безпеці і матимуть приємну роботу. Тоді бідність зникне назавжди!