Біда навчила нас покладатися на Єгову

РОЗПОВІЛА РОУЗІ МЕЙДЖЕР

Коли я була на п’ятому місяці першої вагітності, моя свекруха помітила, що ноги у мене незвичайно сильно набрякли. Того березневого дня 1992 року ні я, ні мій чоловік Джої навіть не здогадувались, яке випробування довіри до Єгови чекає нас.

ЧЕРЕЗ тиждень моя акушерка сказала, що у мене дуже підвищився кров’яний тиск. Вона порадила лягти в лікарню, щоб зробити аналізи та обстеження, і це, звичайно, стривожило мене. Аналізи показали, що в мене була прееклампсія, дуже небезпечне ускладнення вагітностіa.

Лікарка наполягала на негайному стимулюванні пологів, для того щоб вижила я і дитина. Ми з чоловіком були приголомшені. «Але ж дитині тільки 24 тижні! — вихопилося в мене.— Як вона виживе?» «Гаразд, спробуємо трохи почекати,— доброзичливо відповіла лікарка.— Але якщо вам стане гірше, без операції не обійтись». Пройшло тринадцять днів, але мій стан швидко погіршувався. Лікарка покликала для розмови мого чоловіка, і ми, хоч як нам було важко, все-таки зважилися на операцію.

Операція

Увечері напередодні операції д-р Мак-Нейл, педіатр, зустрівся з нами, щоб розповісти про можливі наслідки глибокої недоношеності: ушкодження мозку, недорозвинені легені, що не зможуть нормально функціонувати, та безліч інших можливих ускладнень. Я молилася про «мир Божий, що вищий від усякого розуму» та силу, аби справитися зі всім, що трапиться (Филип’ян 4:7). Уранці мені зробили кесарів розтин, і наша дівчинка з’явилася на світ. Вона важила всього-на-всього 700 грамів. Ми назвали її Джо-Енн Шеллі.

Через п’ять днів я повернулась додому без дитини. Моя крихітна донечка залишилась у спеціальному відділенні догляду за грудними дітьми, де тривала боротьба за її життя. За два тижні Джо-Енн захворіла на пневмонію. Наскільки ж ми були вдячними, дізнавшись про те, що їй стало ліпше. Однак вже за кілька днів вона заразилася кишковою інфекцією, і її мусили перевести у відділення інтенсивної терапії. Ще через шість днів Джо-Енн трохи окріпла і навіть почала набирати вагу. Наша радість не мала меж! Проте вона була недовгою. Д-р Мак-Нейл сказав, що у Джо-Енн анемія. Він порадив придбати синтетичний гормон еритропоетин, який би посилив вироблення червонокрівців у Джо-Енн. Брати з філіалу Свідків Єгови тут, на Багамських островах, зателефонували до представників Служби лікарняної довідки в Брукліні (Нью-Йорк). Вони швидко надали д-ру Мак-Нейлу найновіші дані щодо наявності й застосування еритропоетину, і лікування почалося.

Проблеми попереду

Пройшло кілька тривожних тижнів. Тепер Джо-Енн мучила кишкова інфекція, приступи, які призводили до періодичних апное (зупинка дихання), низький гемоглобін та бронхопневмонія. Ми побоювалися, що будь-яка з цих проблем може призвести до смерті. Проте Джо-Енн поступово видужувала. Тримісячна, вона усе ще перебувала в лікарні й важила тільки 1,4 кілограма. Але вперше у своєму житті почала дихати самостійно, без подачі кисню. Гемоглобін піднімався до норми. Лікар сказав, що коли дівчинка набере ще півкілограма, ми зможемо забрати її додому.

Через три тижні у Джо-Енн стався серйозний приступ апное. Аналізи не виявили причини. Приступи апное стали постійними і завжди починалися під час годування. Нарешті з’ясувалося, що в Джо-Енн шлунково-стравохідний рефлюкс. Її стравохід не закривався після надходження їжі, і шлунковий вміст повертався до горла. Коли це траплялось, вона задихалася і дихання припинялось.

На початку жовтня, перебуваючи у дитячій палаті, Джо-Енн заразилася інфекцією, від якої помирало багато недоношених дітей. Коли Джо-Енн була ослаблена, трапився, напевно, найдовший в її житті приступ апное. Усі спроби вивести її з непритомності були марними. Педіатр вже збирався оголосити її мертвою, коли невідомо як донька почала дихати, щоправда в неї відразу ще раз стався приступ. Її знову під’єднали до апарата штучного дихання, а ми були впевнені, що це вже кінець. Але Джо-Енн вижила, і ми дуже дякували Єгові за це.

Вчимося більше покладатися на Єгову

Проблеми, з якими ми стикалися до народження Джо-Енн,— це наче падіння за борт неподалік від берега, до якого можна доплисти. Тепер же видавалося, що ми випали за борт в океані й навкруги не видно навіть клаптика землі. Пригадуючи той час, ми з Джої розуміємо, що до народження дочки часом надто покладалися на самих себе. Але завдяки пережитому з Джо-Енн ми навчилися покладатись на Єгову тоді, коли людина не в силі зарадити. Навчилися робити так, як радив Ісус — вирішувати проблеми одного дня (Матвія 6:34). Ми навчилися покладатись на Єгову, хоча іноді навіть не знали, про що треба молитися. Тепер дякуємо Єгові за біблійну мудрість і «наднормальну силу», за допомогою яких ми справляємося з такими невимовними труднощами (2 Коринтян 4:7, НС).

У критичні моменти мені важко було залишатись емоційно врівноваженою. Я могла думати тільки про Джо-Енн. Безцінною була допомога чоловіка: завдяки йому я зберігала духовну рівновагу. Я безмежно вдячна йому за це.

Джо-Енн переїжджає додому

Здоров’я Джо-Енн поступово поліпшувалось. Одного дня вона буквально вирвала з рота трубку апарата штучного дихання. Д-р Мак-Нейл вирішив, що тепер вона може бути вдома. Важко передати словами нашу радість! Готуючись до переїзду дочки, ми навчилися, як годувати її через трубочку, встановили апарат штучного дихання, орендували пристрій для контролю роботи серця і легень та пройшли курс надання невідкладної допомоги. Нарешті 30 жовтня 1992 року Джо-Енн виписали з лікарні. Вона (та й ми з нею) провела в спеціальному відділені догляду за грудними дітьми 212 днів.

Від самого початку наші родичі та члени місцевого збору Свідків Єгови були для нас безцінним благословенням від Єгови. Вони прибирали в домі й у дворі, готували їжу, допомагали добиратися в лікарню та сиділи з Джо-Енн, щоб я могла трохи поспати. Ми побачили в цих людях такі чудові риси, яких не знали раніше. Наприклад, декотрі ділилися з нами духовними думками, що колись допомогли їм подолати труднощі у власному житті.

Як ми живемо сьогодні

Нам довелось багато зробити, щоб забезпечити найліпше лікування численних недуг Джо-Енн. Коли їй було 19 місяців, з’ясувалося, що в неї церебральний параліч — наслідок ушкодження мозку. Потім, у вересні 1994 року, вона перенесла серйозну операцію з приводу шлунково-стравохідного рефлюксу. У 1997 році в Джо-Енн почалися небезпечні для життя приступи. На щастя, завдяки змінам у харчуванні, вони припинилися. Проблеми зі здоров’ям затримали фізичний розвиток нашої дівчинки. Але тепер вона вчиться у спеціальній школі і справи у неї йдуть добре. Вона не ходить, дуже мало говорить, але на всіх християнських зібраннях і в проповідуванні від дому до дому ми разом. Вона виглядає щасливою.

Протягом цього важкого періоду Єгова великою мірою підтримує нас. Ми постановили й далі покладатися на Єгову і «Господом тішитись», незважаючи на можливі труднощі (Авакума 3:17, 18; Екклезіяста 9:11). Разом з чоловіком ми дуже чекаємо обіцяного Богом Раю на землі, де наша люба Джо-Енн буде мати досконале здоров’я (Ісаї 33:24).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 18]

Наша дочка Джо-Енн.

[Ілюстрація на сторінці 20]

Попри свої обмеження Джо-Енн — щаслива дитина.