Невдовзі після того, як мене звільнили 1952 року, я зустрів ревну піонерку Нелю. Вона служила на півдні Польщі. Потім вона працювала у «пекарні», як ми називали таємну друкарню. Робота у «пекарні» була важкою, вимагала пильності і саможертовності.

Відповідальний за «пекарні»

У ті часи обласний наглядач відповідав за «пекарні», які були заховані в ізольованих місцях. Поліція постійно стежила за нами, щоб знайти і закрити наші друкарні. Іноді їй це вдавалось, але нам ніколи не бракувало вкрай потрібної духовної поживи. Було очевидно, що Єгова піклується нами.

Важку і небезпечну роботу в друкарні можна було доручати тільки відданим, пильним, саможертовним і покірним братам. Тоді «пекарня» працювала благополучно. Добре місце для підпільної друкарні знайти було важко. Іноді місце ніби підходило, але брати не були достатньо обачні. А бувало й навпаки. Взагалі брати з готовністю йшли на величезні жертви. Я завжди дуже цінував усіх братів і сестер, з якими мав честь співпрацювати.