Мене знову призначили до роз’їзного служіння, а пізніше попросили організувати друкування та розповсюдження нашої літератури в Польщі.

У ті часи для розмноження «Вартової башти» ми використовували примітивні мімеографи та воскові матриці. Якість друку була кепська. Крім того, доводилося переплачувати за папір, якого в той час дуже не вистачало. Друкували ми літературу у потаємних місцях, наприклад у стодолах, льохах та на горищах. Якби когось з нас піймали, то відразу ж кинули б до в’язниці.

Пам’ятаю, що для нашої роботи ми навіть використовували суху криницю. У її стіні на глибині близько 12 метрів був вхід до маленького приміщення, де розмножували на мімеографі журнали. Нас спускали туди на мотузці. Одного разу, коли мене опускали у великому дерев’яному відрі, мотузка зненацька обірвалася. Я впав на дно й зламав ногу, через що потрапив до лікарні. А коли видужав, то продовжив друкувати літературу.

Після звільнення з в’язниці брати призначили мене наглядати в Познані за «пекарнею» — так називалися наші таємні друкарні. Під кінець 1950-х років технологія друку у них значно поліпшилась. Ми навчилися фотографічно зменшувати розмір сторінок,— що було великим прогресом у розвитку нашої поліграфії,— а також оперувати друкарською машиною «Ротапринт». У 1960 ми також почали друкувати та оправляти книжки.

Коли я зрештою звільнився, мене призначили наглядати за друкуванням по цілій Польщі. Десять років усе було гаразд, але у 1974-му в Ополе мене вистежили й заарештували.

[Ілюстрації на сторінці 20]

Для друкування літератури ми використовували мімеограф, потім друкарську машину «Ротапринт».