Я ревно проповідував, тому радянська служба безпеки хотіла знову запроторити мене у в’язницю. Саме тоді відповідальні брати попросили мене допомагати підпільно виготовляти літературу. Тоді мені було 24 роки».

ВИГОТОВЛЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ

«Свідки любили говорити: “Якщо на землі працю Царства заборонять, вона продовжиться під землею” (Присл. 28:28). У ті часи літературу друкували здебільшого в секретних місцях під землею. Моїм першим “робочим приміщенням” був бункер на ділянці, де жив мій старший брат Дмитро. Деколи я по два тижні не виходив з бункера. Якщо гасова лампа починала гаснути через брак кисню, я лягав і чекав, поки приміщення наповниться свіжим повітрям.

ТРУДНОЩІ РОБОТИ ПІД ЗЕМЛЕЮ

«Друкувати літературу під землею було тяжче, ніж сидіти у в’язниці! Щоб не потрапити під нагляд КДБ, я сім років не міг відвідувати зібрання і мав сам дбати про свою духовність. До рідних я навідувався рідко. Однак вони все розуміли, і це мене підбадьорювало. Я жив у постійному стресі і мав завжди бути насторожі. Це знесилювало. Я мусив бути готовим до всього. Наприклад, одного вечора двоє міліціонерів підійшли до будинку, де я перебував. Я вистрибнув через вікно з протилежного боку будинку і побіг до лісу. Вибігши на поле, я почув дивний свист, а після цього — постріли. Тоді я зрозумів, що то свистіли кулі! Хтось з моїх переслідувачів стрибнув на коня і стріляв у мене доти, доки в нього не закінчились набої. Одна куля вцілила мені в руку. Кінець кінцем після п’ятикілометрової погоні я врятувався, сховавшись у лісі. Пізніше на суді я дізнався, що міліціонери, женучись за мною, випустили аж 32 кулі!

Оскільки я дуже довго перебував під землею, блідий колір обличчя відразу видавав, чим я займався. Тому, як тільки випадала нагода, я проводив час на сонці. Життя під землею позначилося також на моєму здоров’ї. Якось я навіть не зміг потрапити на важливу зустріч з іншими братами, бо в мене з носа і рота пустилася кров».