Згодом ще двох ревних братів, Станіслава Бурака та Петра Токара, призначили допомагати йому. Вони жили таємно в будинку однієї християнської сестри у Львові й друкували там літературу, щоб духовна пожива надходила до братів у СРСР. Привозити літературу з Польщі, а потім перекладати й друкувати її у Львові було дуже ризиковано.

Знову переслідування

Якось у червні 1947 року один брат у Львові ніс літературу, щоб передати її іншим Свідкам. Його зупинили на вулиці й заарештували. Органи держбезпеки запропонували йому юридично зареєструвати нашу організацію, якщо він дасть адреси Свідків, яким регулярно носив надруковану літературу. Брат довірливо назвав їм адреси близько 30 братів, у тому числі брата Бурака, який у той час був слугою краю. Відтак усіх їх заарештували. Той брат згодом щиро покаявся і визнав, що необдумано довірився органам держбезпеки.

Заарештованих братів перевели в київську в’язницю для подальшого слідства і слухання справи. Невдовзі брат Бурак помер у в’язниці. Перед своїм арештом він встиг зв’язатися зі слугою округу (області) Миколою Цибою з Волині та передати йому повноваження здійснювати працю нагляду в Україні та в цілому Радянському Союзі.

Це було вперше, що радянські органи держбезпеки заарештували за одним разом так багато відповідальних братів, а також працівників підпільних друкарень. Органи влади СРСР вважали нашу літературу антирадянською. Свідків фальшиво звинувачували у тому, що вони хочуть повалити радянський лад, тож багатьох засудили до смерті. Однак потім смертні вироки замінювали на 25-річне ув’язнення у виправно-трудових таборах.