Дехто сумнівається в ефективності такого виду покарання. Як вони зазначають, кількість в’язнів по світі зросла до восьми мільйонів, однак не скажеш, що в багатьох країнах значно знизився рівень злочинності. Також чимало злочинців позбавляють волі за участь у наркобізнесі, проте доступність наркотиків на вулиці й далі залишається однією з основних проблем.

Розв’язання чи загострення проблеми?

«Найгірший спосіб підготувати в’язнів до життя на волі — принижувати й деморалізувати їх». (РЕДАКЦІЙНА СТАТТЯ В ГАЗЕТІ «АТЛАНТА КОНСТИТ’ЮШН»).

ЧАСТО ув’язнення — це лише певні тимчасові обмеження. Чи в’язень, виходячи з тюрми, справді сповна розплатився за свій злочинa? Що сказати про жертви або їхніх близьких? «Той душогубець відібрав у мене дитину,— протестувала Ріта, коли вбивця її 16-річного сина опинився на волі, провівши за ґратами лише три роки.— Зупиніться на мить і спробуйте хоч приблизно уявити, що це таке». Згаданий випадок показує: судовий процес давно закінчився, стерлися з пам’яті заголовки передових статей у пресі, а біль не вгамовується ще довго.

Дана проблема впливає не лише на тих, хто став жертвою злочину, а й на всіх членів суспільства. Зрештою, ваш душевний мир, а можливо, і безпека безпосередньо залежить від того, чи у в’язниці правопорушник виправився, чи став ще запеклішим.

Злочинці «підвищують кваліфікацію»

В’язнична система не завжди виправляє правопорушників. Джіл Смолоу, журналістка часопису «Тайм», зазначає: «Коли кошти витрачають на будівництво нових тюремних камер, а не на те, щоб допомогти в’язням відновити почуття власної гідності, то злочинність лише зростає і набуває жорстокіших форм». Пітерb, провівши за ґратами 14 років, погоджується з цим. Він каже: «Більшість з тих, хто сидів зі мною у в’язниці, починали з незначних правопорушень, потім перейшли до злочинів проти власності і врешті закінчили важкими злочинами проти особи. В’язниця для них наче ремісниче училище, з якого вони виходять ще запеклішими».

Безперечно, тюрма на певний час ізолює зловмисників від суспільства, однак, здається, вона навряд чи щось робить для того, аби усунути злочинність на тривалий період. Підлітки та молодь з убогих районів міста, нерідко вважають ув’язнення ритуалом посвячення у справжні чоловіки. Дуже часто вони врешті стають закоренілими злочинцями. Лері раз за разом потрапляв до в’язниці і провів там значну частину свого життя. Він каже: «Тюрма зовсім не виправляє. Ті хлопці, вийшовши на волю, повертаються до старого».

Все це нагадує замкнуте коло, тому, мабуть, можна пояснити, чому згідно з одним вивченням, проведеним у США, половину всіх важких злочинів здійснює коло 5 відсотків колишніх зловмисників. Журнал «Тайм» зазначає: «Коли ув’язнені не мають якогось корисного заняття, вони часто витрачають час на накопичення образи, не кажучи вже про набуття кримінальних навичок, які... застосовуватимуть, відбувши строк».

Це характерно не лише для США. Джон Ватіс, лікар з військової тюрми в Греції, зауважив: «Наші в’язниці дуже успішно виховують грізних, брутальних і злісних людей. Повертаючись на волю, більшість злочинців хоче відімститися суспільству».

Кошти суспільства

Криза тюремної системи безпосередньо впливає на вміст вашого гаманця. Наприклад, за деякими підрахунками, у США на утримання одного в’язня платники податків щорічно віддають приблизно 21 000 доларів. На ув’язнених, котрим минуло 60 років, витрачають утричі більше коштів. У багатьох країнах довір’я громадськості до карної системи слабне ще з інших причин. Побоювання викликає те, що завдяки вмілим адвокатам, котрі знаходять якусь зачіпку в законі, злочинці передчасно виходять на волю або взагалі уникають тюремних стін. Зазвичай жертви не почуваються достатньо захищеними від подальшого насилля і рідко коли можуть повпливати на хід судового процесу.

Громадське занепокоєння зростає

Як описано на наступній сторінці, в’язні потрапляють у нелюдські умови, і це теж підриває довір’я людей до системи карних закладів. Зазнаючи несправедливого ставлення в тюрмі, злочинці навряд чи стануть ліпшими. Також у в’язниці сидить порівняно багато представників різних національних меншин. Такий фактор непокоїть членів деяких організацій з прав людини, бо вони не впевнені, чи це збіг обставин, чи расова дискримінація.

Агентство Ассошіейтед Пресс у звіті за 1998 рік звернуло увагу на важке становище колишніх в’язнів з тюрми в Гоумзбурзі (штат Пенсільванія, США), котрі твердять, що там на них проводили хімічні експерименти, і тому тепер вони домагаються відшкодування. У США групи ув’язнених на час робіт знову почали сковувати одним ланцюгом. Що сказати про це? Міжнародна Амністія повідомляє: «В’язні, скуті разом путами, мусять працювати по 10—12 годин, причому часто під палючим сонцем, зупиняючись лише, аби ковтнути води, й маючи годину для обіду. (...) Туалетом для цілої групи служить єдине відро, що стоїть за чимось подібним до ширми. Але й тоді їх не розковують. Коли немає можливості скористатися цією «вбиральнею», то вони змушені оправлятися просто на землю, перед іншими». Звичайно, таке існує не в кожній тюрмі. Але подібна жорстокість робить нелюдами як тих, хто до неї вдається, так і самих в’язнів.

Користь для суспільства?

Звісно, в більшості країн люди почуваються безпечніше, коли запеклі злочинці сидять за ґратами. Подекуди ув’язнення похвалюють з інших причин. В австралійському містечку Кума збиралися закрити тюрму, однак жителі почали протестувати. Чому? Бо вона забезпечує роботою тамтешніх мешканців, які борються з економічною кризою.

Останнім часом, аби зменшити державні видатки, уряди декотрих країн продали тюрми приватним підприємствам. На жаль, більше в’язнів і довші строки позбавлення волі бізнесменам на руку. Отож, правосуддя й комерція можуть тісно переплестися.