Почесні обов’язки в християнському зборі. Серед тих, хто отримав від Бога «небесне покликання» (Єв 3:1), щоб стати співспадкоємцем з Ісусом Христом, в духовному розумінні немає різниці між чоловіком і жінкою. Апостол Павло пише: «Оскільки всі ви маєте віру в Христа Ісуса, ви є Божими синами... Тепер немає... ні чоловіка, ні жінки, бо, перебуваючи в єдності з Христом Ісусом, ви всі — одне» (Гл 3:26—28). Під час воскресіння всі вони змінюються, тобто прилучаються до «Божої природи», і серед них уже немає жінок, оскільки духовні створіння не мають статі; Бог поділив на статі лише земні створіння, щоб вони продовжували свій рід (2Пт 1:4).

Проповідниці доброї новини. Жінки, яких у пророцтві Йоіла названо «дочками» і «рабинями», були серед тих, хто в день П’ятидесятниці 33 року н. е. отримав дари святого духу. Завдяки таким дарам християнки могли розмовляти мовами, яких раніше не розуміли, і пророкувати. Під пророкуванням необов’язково малось на увазі, що вони передрікали важливі майбутні події, а радше що вони поширювали істини з Писань (Йл 2:28, 29; Дії 1:13—15; 2:1—4, 13—18; див. ПРОРОЧИЦЯ).

Ці християнки розмовляли про істини з Писань не лише з одновірцями. Перед вознесінням на небо Ісус сказав своїм послідовникам: «Коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). І, коли в день П’ятидесятниці приблизно на 120 учнів — у тому числі на декотрих жінок — було вилито святий дух, усі вони отримали силу, завдяки якій стали свідками Ісуса (Дії 1:14, 15; 2:3, 4). На цих жінках сповнилося пророцтво Йоіла, яке того дня процитував Петро (Йл 2:28, 29). А отже, цим християнкам теж було довірено обов’язок бути свідками Ісуса «в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі». Тож не дивно, що апостол Павло пізніше згадує про Еводію і Синтихію, які «заради доброї новини... боролись пліч-о-пліч [з ним]» у Філіппах, а Лука пише про Прискиллу, яка разом зі своїм чоловіком Акилою розповідала людям в Ефесі «про Божу дорогу» (Флп 4:2, 3; Дії 18:26).

На зібраннях. На деяких зібраннях ці жінки могли молитися чи пророкувати, але при цьому вони покривали голову (1Кр 11:3—16; див. ПОКРИВАННЯ ГОЛОВИ). Однак на зібраннях, які, очевидно, були публічними, коли був присутній «увесь збір» і «невіруючі» (1Кр 14:23—25), жінки мали мовчати. «Якщо вони хо[тіли] про щось дізнатися», то мали розпитувати «своїх чоловіків удома, бо для жінки ганьба говорити до збору» (1Кр 14:31—35).

Хоча на зібраннях жінці не дозволялося навчати, вона могла ділитися біблійними істинами і доброю новиною про Ісуса Христа з тими, хто не належав до збору (пор. Пс 68:11), а також «навчати добра» молодших жінок (і дітей) у зборі (Тит 2:3—5). Але їй не можна було мати владу над чоловіками чи сперечатися з ними, наприклад на зібраннях. Жінка повинна була пам’ятати про те, що сталося з Євою і що Бог сказав про становище жінки після того, як перші люди згрішили (1Тм 2:11—14; Бт 3:16).

Старійшини і служителі збору — чоловіки. У біблійному уривку про «людей, які стали дарами» від Христа для збору, не згадується про жінок. Грецькі слова, перекладені як «апостоли», «пророки», «проповідники доброї новини», «пастирі» і «вчителі»,— всі чоловічого роду (Еф 4:8, 11). Ось як слова з Ефесян 4:11 звучать в одному перекладі: «І він дав нам деяких чоловіків як апостолів, інших як пророків, ще інших як місіонерів, а ще інших як пастирів і вчителів» (AT; пор. Mo, НС; також Пс 68:18).

Відповідно, пишучи Тимофієві про вимоги до «наглядачів» (епı́скопой), або «старійшин» (пресбı́терой), а також до «служителів збору» (діа́коной), апостол Павло чітко дав зрозуміти, що ними мають бути чоловіки і, якщо хтось із них одружений, він має бути «чоловіком однієї дружини». Жоден з апостолів не згадував, що якась жінка служила «дияконисою» (діако́нісса) (1Тм 3:1—13; Тит 1:5—9; пор. Дії 20:17, 28; Флп 1:1).

Хоча в Римлян 16:1 апостол Павло зазначив, що Фіва «служить [діа́конос без означеного артикля] у кенхрейському зборі», немає підстав вважати, що вона була призначена служителем збору, адже це не узгоджувалося б зі Святим Письмом. Павло не заохочував членів збору слухатися її вказівок, а лише просив радо її прийняти і допомогти «їй у всьому, в чому вона матиме потребу» (Рм 16:2). Згадуючи про Фіву як про служительку з кенхрейського збору, Павло, очевидно, мав на увазі її служіння, пов’язане з поширенням доброї новини. (Пор. Дії 2:17, 18.)

Жінки, які прислуговували Ісусу. У I ст. жінки виконували певну роль у зв’язку зі служінням Ісуса, хоча і не належали до числа 12 апостолів чи 70 проповідників доброї новини (Мт 10:1—8; Лк 10:1—7). Чимало жінок прислуговували Ісусу, використовуючи своє майно (Лк 8:1—3). Одна жінка помазала Ісуса олією за кілька днів до його смерті, після чого він пообіцяв: «Хоч би де по цілому світі проповідувалася добра новина, розповідатимуть і про вчинок цієї жінки на згадку про неї» (Мт 26:6—13; Ів 12:1—8). Деякі жінки мали особливу нагоду побачити Ісуса в день його воскресіння; серед тих, кому він з’являвся пізніше, теж були жінки (Мт 28:1—10; Ів 20:1—18).