Роль пропаганди

Сусіди деколи сваряться. Але сварка рідко коли доводить їх до кровопролиття. По-перше, державним законом забороняють душогубство й фізичне насильство проти співгромадян. Але під час війни не забороняють убивати громадян протилежної країни, незважаючи на те, що люди взагалі не знають своїх „ворогів”. Усе, що вони знають про ворога є те, що їм було сказано через політично-контрольовані засоби інформації.

Це факт життя в кожній країні. Так як написав Іреній Ейбль-Ейбесфельдт: „Групи осіб, які мають спільні інтереси (політичні діячі, фабриканти зброї, мілітаризм) сформовують опінію публіки, які зводять виборців фальшивою або однобічною інформацією”. Подібно, історик Г. Е. Барнс написав: „Ще від війн французької революції... плодовита та непоборна пропаганда продовжувалась і дуже поширилась, щоб захищати війну від непопулярних незгод, опозиції, і фактичного аналізу спірних питань”.

Наслідком цього, „майже котру-небудь особу можна переконати й вміло орудувати, що вона більш або менш добровільно входить у становище в якому мусить вбивати або можливо сама загине”. (Війна, автор Гвинн Дайр) Таким то чином, своїм політичним та економічним впливом, „добірні суспільства” можуть контролювати засоби новин до того, щоб приготовити людей для кровопролиття.

Адольф Гітлер і Йосип Геббельс, провідники панівного нацистського класу добірних, знали важливість контролювання розуму й обманювання маси людей. Серпня 24, 1939 року, Гітлер пояснив своїм верховним офіцерам свої плани атакувати Польщу: „Я постараюся пропагандистської причини, щоб почати війну. Не турбуйтесь чи це буде прийнятне чи ні... У починанні й воюванні важливим, не є Право, але Перемога”.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Йосип Геббельс, міністр пропаганди й народної освіченості, „владний пропагандист нацистського режиму”.

[Відомості про джерело]

Бібліотека СШ конгресу.