Я народився в Канаді, у місті Квебек, що лежить у франкомовній провінції Квебек. Мої батьки, Луї та Зелія, робили все для того, щоб у домі панувала атмосфера любові. Тато, стриманий від природи, любив багато читати. А я любив писати і мріяв стати журналістом.

Коли мені було близько 12 років, до нашого дому завітав татів співпрацівник Родольф Сусі разом зі своїм другом. Вони обидва були Свідками Єгови. Я мало що знав про Свідків, і мене ця релігія не дуже цікавила. Усе ж мене вразило, що вони давали логічні відповіді на наші запитання, використовуючи Біблію. Це сподобалось і моїм батькам, тож ми погодилися на біблійне вивчення.

Тоді я вчився в католицькій школі. Час від часу я розмовляв з однокласниками про те, чого навчався з Біблії. Зрештою про наші розмови дізналися вчителі, які були священиками. Один з них перед цілим класом звинуватив мене у бунтарстві. Але він не навів жодного біблійного аргументу, щоб спростувати мої слова. Мені було важко, однак цей випадок обернувся на добро, бо я побачив, що релігійні вчення, які прищеплюють у школі, не узгоджуються з Біблією. Я зрозумів, що не можу там далі вчитися, і з дозволу батьків перейшов в іншу школу.

ВЧУСЯ ЛЮБИТИ СЛУЖІННЯ

Я далі вивчав Біблію, але повільно ріс духовно, тому що боявся проповідувати від дому до дому. У той час католицька церква мала дуже сильний вплив на людей і несамовито противилася нашій проповідницькій праці. Моріс Дюплессі, прем’єр-міністр Квебеку, був заодно з релігійними провідниками. Він підтримував людей, які протидіяли Свідкам і навіть нападали на них. У той час необхідна була мужність, щоб проповідувати.

Подолати страх мені допоміг брат Джон Рей, випускник дев’ятого класу школи «Гілеад». Джон був досвідченим проповідником, лагідним, скромним та уважним до інших. Він рідко давав мені прямі поради, але я вчився з його доброго прикладу. Я часто ходив з ним у служіння і допомагав йому проповідувати французькою мовою, якою він погано володів. Завдяки спілкуванню з Джоном я зрештою без вагань став на бік правди. Я охрестився 26 травня 1951 року — через десять років після того, як вперше зустрівся зі Свідками.

Наш невеликий збір у місті Квебек складався переважно з піонерів. Їхній хороший приклад спонукав мене до піонерського служіння. У ті часи, проповідуючи від дому до дому, ми використовували тільки Біблію. Оскільки в нас з собою не було публікацій, ми мали вміло послуговуватися Біблією. Тому я старався добре знати біблійні вірші, щоб обстоювати правду. Однак багато хто відмовлявся читати навіть Біблію, яка не мала офіційного схвалення католицької церкви.

СЛУЖІННЯ СПЕЦІАЛЬНИМИ ПІОНЕРАМИ У МІСТІ КВЕБЕК

У 1964 році нас з Сімон призначили спеціальними піонерами в нашому рідному місті Квебек, де ми прослужили наступних кілька років. На той час проповідувати стало легше, однак ми все ще зазнавали протидії.

Однієї суботи після обіду мене арештували в містечку Сент-Марі поблизу Квебека. Мене доставили в поліцейський відділок і посадили до в’язниці, тому що я проповідував від дому до дому без дозволу. Пізніше мене привели до судді Байяржона, кремезного чоловіка. Він запитав мене, хто буде моїм адвокатом. Коли я назвав ім’я Ґлена Хауa, добре відомого юриста Свідків Єгови, він нервозно вигукнув: «Ні! Тільки не він!» У ті часи Ґлен Хау часто вигравав у судових справах, захищаючи Свідків Єгови. Невдовзі я отримав повідомлення з суду, що з мене зняті звинувачення.

Через протидію нашій праці в Квебеку також важко було орендувати підхоже місце для зібрань. Наш невеличкий збір знайшов лише старий гараж. Щоб обігріти його в морозні зими, брати використовували масляний обігрівач. Ми нерідко збиралися навколо нього за декілька годин до зібрань і розповідали підбадьорливі випадки.

Приємно бачити, як за ці роки розширилася проповідницька праця. У 1960-х роках у місті Квебек, у регіоні Кот-Нор і на півострові Гаспе було всього лиш кілька невеликих зборів. Сьогодні там більш як два теократичних райони і брати проводять зібрання у чудових Залах Царства.