«Це була найкраща звістка, яку коли-небудь чули люди»

«ДЛЯ чого все це?» — запитав Джордж Нейш, показуючи на 18-метрові колоди, що лежали на військовому складі в місті Саскатун (провінція Саскачеван, Канада). Як йому пояснили, цю деревину використовували для будівництва сигнальних постів під час Першої світової війни. «Мені спало на думку, що з того матеріалу ми могли б побудувати радіовежі,— згодом розповів брат Нейш.— Так народилась ідея про теократичну радіостанцію». Всього лиш через рік, у 1924-му, з’явилася радіостанція CHUC. Це була одна з перших радіостанцій у Канаді, які транслювали релігійні програми.

Канада, що завбільшки приблизно як Європа, була ідеальним місцем для свідчення за допомогою радіо. «Завдяки радіопередачам правда досягала людей, яких неможливо було зустріти особисто,— сказала Флоренс Джонсон, яка працювала на радіостанції в Саскатуні.— Оскільки радіо було новинкою, люди слухали все, що тільки передавалось». У 1926 році Дослідники Біблії (як тоді називалися Свідки Єгови) мали власні радіостанції в чотирьох містах Канадиa.

Що можна було почути, налаштувавши свій приймач на одну з цих радіостанцій? Співаки з місцевого збору часто виконували музичні номери в інструментальному супроводі або навіть у супроводі невеликого оркестру. Звичайно, брати також виголошували промови і вели біблійні обговорення. Ось що пригадує Емі Джонс, яка брала участь у таких обговореннях: «Коли в служінні я представлялась, мешканці іноді казали, що чули мене по радіо».

Дослідники Біблії у Галіфаксі (провінція Нова Шотландія) використовували новий на той час жанр радіопрограм — ток-шоу, під час якого слухачі могли телефонувати і ставити біблійні запитання. «Відгук був просто дивовижний,— написав один брат.— Телефонні дзвінки мало не паралізували роботу станції».

На звістку Дослідників Біблії люди відгукувалися по-різному, подібно як і в часи апостола Павла (Дії 17:1—5). Декотрим слухачам дуже подобалась ця звістка. Наприклад, коли Гектор Маршалл почув по радіо про «Виклади Святого Писання», які видавали Дослідники Біблії, то замовив собі шість томів. «Я подумав, що ці книжки допоможуть мені викладати в недільній школі»,— згодом написав він. Однак, дочитавши перший том, Гектор вирішив покинути свою церкву. Він став ревним проповідником Євангелія і вірно служив Єгові аж до смерті у 1998 році. На сході Нової Шотландії наступного дня після того, як по радіо транслювалася промова «Царство. Надія Світу», полковник Макдональд сказав місцевому братові: «На острові Кейп-Бретон вчора пролунала найкраща звістка, яку коли-небудь чули люди в цій частині світу».

А втім, духівництво було дуже розлючене. Деякі католики в Галіфаксі погрожували підірвати станцію, яка транслювала програми Дослідників Біблії. Релігійні провідники підбурили уряд, і в 1928 році він несподівано оголосив, що не буде поновлювати ліцензію для радіостанцій, що належали Дослідникам Біблії. У відповідь брати і сестри поширювали листівки за назвою «Кому належить радіоефір?», в якому висловили своє невдоволення такою несправедливістю. Все ж урядовці відмовили Дослідникам Біблії в поновленні ліцензії.

Чи це послабило дух невеликої групи служителів Єгови в Канаді? «Спочатку здавалося, що ворог здобув велику перемогу,— пригадує Ізабел Вейнрайт.— Але я знала, що Єгова міг усе змінити, якби це відповідало його наміру. Тому ми мали звикнути до нового, важливого методу проголошення доброї новини про Царство». Дослідники Біблії в Канаді почали зосереджуватися на тому, щоб особисто відвідувати людей вдома, бо не вважали радіо єдиною можливістю давати свідчення. Все ж свого часу радіо відіграло значущу роль у поширенні «найкращої звістки, яку коли-небудь чули люди». (З нашого архіву в Канаді).