Там були створіння вищого життя — „богоподібні”, духовні створіння, називаючись ангели.— Псалом 8:5, НС.

Одно з цих „богоподібних” створінь, які налічуються на мільйони, бачив у цьому нагоду стати дійсним богом-правителем над першим чоловіком і жінкою, замість їхнього Творця, Єгови. Користуючись своєю волею вибирати, він навмисно збрехав жінці, щоб спонукати її, і через неї, її чоловіка, не послухатись Бога. Він натякнув, що Бог обманув їх, не говоривши їм правди. Він сказав їй, що незалежно мислити й поводитись не доведе до смерті, так як Бог казав, але твердив: „Станете ви, немов Боги, знаєчи добро й зло”.— 1 Мойсеєва 3:1—5.

Таким способом, цей богоподібний започаткував бунт проти Божого володарювання — бунт, якого засвідчили мільйони ангелів. Таким то чином право до правильного суверенітету стало спірним питанням у цілому всесвіті. Той противник-ангел став Божим ворогом, який з єврейської мови перекладається словом „Сатана”. Посіявши сумнів відносно Божої правдивості, Сатана також став першим наклепником, яке з грецької мови перекладається словом „Диявол”. Цей перший бунт рушив ланцюг подій, які довели людство до страждань.

Чому ж Єгова не знищив цей бунт у зародку його разом з Сатаною ще в Едемі? Бувши Всемогутнім, Він мав силу знищити їх. Але Сатана не кинув виклик на Божу могутність, але, краще, на спосіб, яким Він уживав її. Відговоривши Адама й Єву від Божого заявленого закону, Сатана в дійсності заявляв, що Божий спосіб володарювання не був правильний й не на користь Його створінням. Він теж сперечався, що коли б піддати людину випробовуванню, то вона не буде вірна Богові. (Йова, розділи 1 і 2) Як же Бог прийме цей виклик і раз назавжди залагодить його?

Ми можемо порівняти спосіб, яким Бог поводився з грішним людством до блудного, або марнотратного сина в одній з Ісусових притч. Ісус говорив про чоловіка в якого було два сини. Молодший вимагав своєї частини спадщини тоді як батько ще був живий. Він бажав незалежності, залишити дім і доказати, що зможе жити сам без батька. Батько міг негайно діяти й відмовити синові його просьбу, замкнути його в кімнаті, щоб він не втік. Чи ж з цього була б якась тривала користь? Ні, тому що син залишився б у батька проти своєї волі. Крім того, цим чином батько відмовив би синові його волю вибирати. Отже, що ж батько зробив?

Ісус пояснив: „І той [батько] поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно”. Той єврейський син так бідував, що віддав себе в найми пасти свині. Хоч свині мали що їсти, то він голодував. Ісус продовжував: „Тоді він спам’ятався й сказав: ,Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!’” Що ж він зробив? Він вирішив вернутись до дому, покаятись і здатись на милість свого батька.— Луки 15:11—32.

Тепер, що ж було потрібне для того молодого сина опам’ятатись? Час і досвід. Батько не поводився суворо з своїм сином, але дав йому час усвідомити безглуздя його поведінки. Правда, син постраждав під час цього досвіду, але спам’ятався через нього.