У пошуках безпеки

«Кінець XX століття не приніс кінця кровопролиттю і переслідуванням, які змушували людей рятуватися втечею. Десятки мільйонів осіб зустріли нове тисячоліття у таборах біженців та в інших тимчасових притулках. Боячись за своє життя, вони не наважуються повернутись додому». (Біл Фрелік, Комітет США у справах біженців)

ДЖЕЙКОБ мав одну мрію. Він мріяв про край, де всі житимуть спокійно, де бомби не вбиватимуть його кіз, де він зможе ходити до школи.

Люди в його містечку казали, що такий край справді існує, але дуже далеко. А батько застеріг, що мандрівка туди надзвичайно небезпечна, оскільки дехто помирав у дорозі від спраги й голоду. Все ж коли сусідка, чоловіка якої вбили, зібралася з дітьми піти туди, Джейкоб вирішив сам відправитися в дорогу.

Хлопець не взяв зі собою ані їжі, ані одягу. Першого дня він лише біг, біг і біг. Дорога до безпечного краю була всіяна трупами. Наступного дня Джейкоб зустрів жінку з їхнього містечка, яка запропонувала приєднатися до неї та її супутників. Вони йшли багато днів, минаючи безлюдні села. Якось їм довелося перейти мінне поле, і один чоловік з їхньої групи загинув. Єдиною їжею в дорозі було листя.

Через десять днів люди почали вмирати від голоду й виснаження. А потім на них стали скидати з літаків бомби. Зрештою Джейкоб перетнув кордон і прибув до табору біженців. Тепер він ходить до школи, і звук мотора літаків більше не лякає його. Усі літаки, які він бачить, несуть не бомби, а їжу. Але хлопець дуже сумує за своєю родиною й хотів би повернутися додому.

Таких, як Джейкоб, по світі мільйони. Чимало з них покалічила війна, інші страждають від голоду й спраги. Лише незначній кількості відомо, що таке нормальне родинне життя, а багато ніколи не повернеться додому. Це найнещасніші з усіх нещасних.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців ділить цих знедолених мандрівників на дві категорії. Біженцями називають тих, хто втікає з країни через небезпідставний страх перед насильством чи переслідуванням. А до другої категорії зараховують осіб, переміщених у межах їхніх національних кордонів. Вони також мусили покинути домівку через війну або інші загрози для життя, але й далі залишаються у власній країніa.

Ніхто не знає точного числа біженців і переміщених осіб, які животіють у тимчасових таборах або безпорадно переходять з місця на місце в пошуках безпеки. Згідно з деякими джерелами, загальна кількість таких нещасних по цілому світі може сягати 40 мільйонів, і половина з них — діти. Звідки ж всі вони беруться?

Проблема сьогодення

Проблема біженців набула нових масштабів під кінець Першої світової війни. Наслідком тієї війни став розпад імперій і переслідування національних меншин. А це призвело до того, що мільйони європейців у пошуках притулку переїхали на чужину. Друга світова війна, яка була набагато спустошливішою за попередню, також змусила мільйони осіб утікати з рідних домівок. З 1945 року війни набули більш локального характеру, але завдають такого ж сильного удару цивільному населенню, що проживає у місці конфлікту.

«Хоча війна завжди породжувала певну кількість біженців, але тільки у двадцятому столітті міжнародні конфлікти торкнулись усього населення воюючих країн,— каже Ґіл Льошер у книжці «Щось більше, ніж благодійність. Міжнародна співпраця й глобальна криза біженців» (1993 рік, англ.).— Стирання різниці між військовими й цивільними призвело до величезного потоку біженців, які відчайдушно намагалися врятуватись від безжалісного насилля».

Крім того, багато сьогоднішніх воєн — громадянські, і від них сильно потерпають не лише чоловіки призовного віку, але й жінки та діти. Здається, декотрі з цих конфліктів, що підтримуються закоренілими національними й релігійними поділами, ніколи не припиняться. В одній африканській країні, де нинішній етап громадянської війни триває уже 18 років, є чотири мільйони переміщених осіб, а ще сотні тисяч громадян втекли за кордон.

Єдиний спосіб, як виснажене війною цивільне населення може утекти від насилля,— це залишити свій дім. «Біженці покидають рідні землі і шукають способу потрапити в іншу країну не з власної волі чи задля особистих вигод, але через те, що не мають вибору»,— говориться у книжці «Стан біженців світу в 1997—1998 роках» (англ.). Проте в наші часи зовсім не легко отримати дозвіл на в’їзд в іншу державу.

Протягом 1990-х років загальна кількість біженців у світі зменшилася від близько 17 мільйонів до 14 мільйонів. Однак це лише позірне поліпшення ситуації. За приблизними підрахунками, того десятиліття число переміщених осіб у межах національних кордонів досягло 25—30 мільйонів. Що ж відбувається?

З різних причин стало важче здобути офіційний статус біженця. Країни можуть відмовитися приймати біженців, оскільки не дають собі ради з величезним напливом людей або небезпідставно побоюються, що велика кількість біженців спричинить економічну й політичну нестабільність у державі. Але іноді цивільним, що зазнали страхіть війни, може просто бракувати сили, їжі чи грошей, аби подолати довгий шлях до кордону. Для них вихід лише один — перебратися в безпечніше місце у власній країні.

Ріст біженців з економічних причин

Окрім мільйонів справжніх біженців, є ще мільйони інших зубожілих людей, які намагаються поліпшити свою долю. І єдиний відомий їм шлях — це переїхати в країну, де набагато кращі умови життя.

Сімнадцятого лютого 2001 року коло берегів Франції сів на мілину поіржавілий старий корабель. Його вантаж складався з близько тисячі чоловіків, жінок і дітей, які пливли морем впроголодь уже близько тижня. За цю небезпечну подорож кожен з них заплатив по 2000 доларів, не знаючи навіть, до якої країни вони прямують. Як тільки судно сіло на мілину, капітан і команда корабля зникли. Але, на щастя, наляканих пасажирів було врятовано і французький уряд пообіцяв розглянути їхнє прохання надати їм притулок. Щороку до подібних подорожей вдаються мільйони людей.

Більшість таких емігрантів добровільно йдуть на серйозні труднощі й непевність, які чекають їх у чужій країні. Оскільки через бідність, насилля, дискримінацію, репресивну політику уряду — або й наявність усіх цих чотирьох факторів — життя вдома здається їм неможливим, вони якимось чином назбирують грошей на дорогу й покидають свою країну.

У пошуках ліпшого життя гине чимало людей. Протягом минулих десяти років втопилося або зникло коло 3500 емігрантів, які, прямуючи з Африки до Іспанії, намагалися перетнути Гібралтарську протоку. У 2000 році через брак повітря у вантажівці задушилося п’ятдесят вісім китайців, що хотіли таємно переїхати з Бельгії до Англії. Ще незліченна кількість емігрантів вмирає від спраги у Сахарі, коли переобтяжені старі вантажівки ламаються посеред пустелі.

Але, незважаючи на всі ці небезпеки, потік емігрантів, які переїжджають з економічних причин, невпинно зростає. Щороку до Європи переправляють контрабандою коло півмільйона осіб і ще 300 000 у США. За підрахунками Фонду ООН для діяльності в галузі народонаселення, в 1993 році кількість емігрантів по цілому світі складала 100 мільйонів, і понад третина з них оселилася в Європі та США. З того часу ця кількість, безперечно, значно зросла.

Багато з цих людей так ніколи й не знаходять безпечного життя, якого шукають. І зовсім мало знаходять постійний безпечний притулок. Дуже часто вони просто змінюють одні проблеми на інші. У наступній статті ми розглянемо деякі з цих проблем і їхні причини.

[Примітка]

Як знайти нову домівку

«Ніщо не замінить рідного дому, навіть якщо це лише вбога халупа». (Джон Говард Пейн)

СПОЧАТКУ прийшла війна — війна, яка ніколи не закінчувалася. Потім настала посуха, яку не скропила жодна крапля дощу. А вслід за посухою надійшов голод. І людям не залишалося нічого іншого, як покинути свої домівки та відправитися на пошуки води, їжі й роботи.

Вони тисячами прибували до кордону на пропускний пункт. Проте за останні роки сусідня країна уже прийняла мільйони біженців і більше просто не хотіла. Прикордонна поліція з палицями в руках пильнувала за тим, щоб ніхто не перетнув кордон.

Місцевий чиновник, що займається емігрантами, без церемоній вказав причину такого ставлення до біженці: «Вони не платять податків, нищать наші дороги, стинають дерева, вичерпують запаси води. Нам уже досить цього»a.

Такі трагічні ситуації трапляються дуже часто. Люди, котрі залишили рідні землі, бачать, що стає дедалі важче знайти місце, яке вони могли б назвати своєю домівкою. «Зі зростом кількості тих, хто шукає притулку, зростає також небажання інших країн надавати такий притулок»,— говориться в нещодавньому звіті організації «Міжнародна Амністія».

Щасливці, яким поталанить дістатися до табору біженців, можливо, почуватимуться у ньому певною мірою в безпеці, але табір рідко стає їхнім домом. Умови там далеко не найліпші.

Життя у таборах біженців

«[Вдома] людина може загинути від кулі, а тут [у таборі біженців] її діти помруть з голоду»,— жаліється один африканський біженець. Цей відчайдушний батько довідався, що в багатьох таборах постійно бракує харчів і води, немає відповідних санітарних умов та задовільного житла. І причини цього прості. Країнам, що розвиваються, важко забезпечити їжею власних громадян, а тут ще несподівано нахлинули тисячі біженців. Тому держави-господарі не в стані надати необхідної допомоги натовпам, які раптом з’явилися на їхньому порозі. Що ж до багатших держав, то вони, маючи власні проблеми, іноді також не бажають підтримати цих біженців.

Коли 1994 року понад два мільйони людей утекли з однієї африканської країни, їх оселили в похапцем збудованих таборах, де бракувало води й не було відповідних санітарних умов. Внаслідок цього спалахнула епідемія холери, яка, перш ніж її зупинили, погубила тисячі осіб. Життя у таборах погіршувалося ще й тому, що поміж цивільними біженцями замішувалися озброєні вояки, які невдовзі після прибуття починали керувати розподілом допомоги. І така проблема існувала не лише в тих таборах. «Через присутність озброєних елементів серед біженців цивільні особи піддаються великій небезпеці. Вони стають жертвами залякувань, цькування і примусового вербування до війська»,— говориться у звіті ООН.

Місцеві жителі також можуть страждати від величезного напливу голодних утікачів. Деякі чиновники з африканського району Великих озер скаржаться, що «[біженці] нищать запаси харчів і поля, забивають худобу, руйнують заповідники, призводять до голоду й поширюють хвороби... [Вони] отримують харчову допомогу, а ми — нічого».

Все ж найболючішою проблемою, мабуть, є те, що багато тимчасових таборів біженців перетворюються в постійні поселення. Наприклад, у певній країні Близького Сходу коло 200 000 біженців тісняться у таборі, розрахованому на чверть тієї кількості. «Нам нікуди йти»,— з гіркотою каже один із них. Ці багатолітні страдники зіткнулися в країні, що надала їм притулок, із суворим обмеженням працевлаштування. Тож 95 відсотків цих осіб — безробітні або змушені задовольнятися випадковими заробітками. «Щиро кажучи,— визнає один чиновник, що займається справами біженців,— я не знаю, як [вони] зводять кінці з кінцями».

Але якщо в таборах біженців умови погані, то можна лише уявити, в якій біді живуть переміщені особи, що навіть не в стані залишити свою країну.

Страждання переміщених осіб

Згідно з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, «міжнародні кола сильно занепокоєні масштабами й розмірами проблеми переміщених осіб, їхніми стражданнями, а також тим, як ця проблема впливає на мир і безпеку у світі». З цілого ряду причин ці бездомні люди, як правило, менш захищені, ніж біженці.

Справами переміщених осіб не займається жодна міжнародна організація, і їхнє розпачливе становище зазвичай не притягує великої уваги засобів масової інформації. А уряди їхніх країн, зайняті військовими конфліктами, просто не бажають або не в стані захистити їх. Нерідко під час втечі з небезпечної зони сім’ї роз’єднуються. Крім того, оскільки до безпечнішого місця часто доводиться діставатися пішки, дехто не витримує подорожі.

Багато людей, що втратили своє житло, шукають притулку в містах, де вони приречені на животіння у нетрях або закинутих домах. Дехто будує тимчасові табори, на які часами нападають озброєні вояки. Переважно смертність серед цих втікачів вища, ніж серед інших груп населення країни.

Навіть заходи, призначені допомоги переміщеним особам, деколи обертаються проти них. У публікації «Стан біженців світу у 2000 році» (англ.) говориться: «Протягом останніх десяти років XX століття доброчинні організації, що діяли у пошматованих війною країнах, врятували життя тисячам і зробили багато для того, щоб зменшити людські страждання. Але одним з основних уроків того сторіччя було те, що під час конфлікту ворогуючі партії можуть з легкістю маніпулювати доброчинними діями, і це іноді призводить до непередбачених наслідків — зміцнення позиції влади, відповідальної за порушення прав людини. Крім того, допомога, яку надають доброчинні організації, може піти на воєнні цілі — на підтримку й продовження війни».

У пошуках ліпшого життя

Окрім біженців та переміщених осіб, нині дедалі більше стає тих, хто залишає рідні місця через економічні труднощі. Існує кілька причин цього. Прірва між багатими й бідними країнами світу постійно зростає, а телепрограми щодня показують найбіднішим мешканцям землі, як розкішно живуть люди в багатих країнах. До того ж сьогодні стало легше переміщатися по світі й кордони вже не є великою перешкодою. І ще до переїзду в заможніші країни сильно підштовхують громадянські війни і національна та релігійна дискримінація.

Однак якщо деяким емігрантам — зокрема тим, що вже мають родичів в індустріальних країнах,— вдається успішно прижитися на новому місці, то багато просто руйнують своє життя. Особливо небезпечно потрапити в руки злочинних ділків. (Дивіться інформацію в рамці). Тому, перш ніж переїхати кудись у пошуках ліпшого життя, потрібно добре зважити усі небезпеки.

У 1996 році старий корабель перевернувся у Середземному морі й 280 осіб втопилося. Нещасні, які виявилися емігрантами з Індії, Пакистану й Шрі-Ланки, заплатили від 6 до 8 тисяч доларів за те, щоб потрапити до Європи. Перед цією катастрофою вони уже протягом тижнів страждали від голоду, спраги й фізичного насилля. Їхня «подорож за багатством» перетворилася у кошмар, який закінчився трагічно.

Майже кожен біженець, переміщена особа або незаконний емігрант міг би розповісти свою страшну історію. Але хоч би з яких причин люди залишали рідні оселі — чи то через війну, переслідування чи бідність,— їхній жалюгідний стан викликає запитання: чи ця проблема колись вирішиться? Чи, може, потік біженців лише зростатиме?

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 8]

Жалюгідне становище нелегальних емігрантів

Крім біженців і переміщених осіб, у світі нараховується від 15 до 30 мільйонів нелегальних емігрантів. Більшість з них — це ті, хто сподівається, що в заможніших країнах уникнуть бідності або упередженого ставлення та переслідувань.

Оскільки в останні роки можливість легально переїхати в іншу країну зменшилася, виникла нова незаконна торгівля — торгівля емігрантами. Вона навіть перетворилася для міжнародних злочинних синдикатів у прибутковий бізнес, що, за підрахунками деяких дослідників, приносить 12 мільярдів доларів прибутку в рік при дуже малому ризику для самих ділків. Піно Арлаккі, заступник Генерального секретаря ООН, сказав, що цей «злочинний ринок зростає найшвидше у світі».

Нелегальні емігранти не мають практично жодного правового захисту, а ділки завжди конфісковують їхні паспорти. Ці бідні люди можуть потрапити на фабрики, де тяжко працюватимуть за копійки, їх наймають для хатніх чи сільськогосподарських робіт та риболовецького промислу. Декого навіть змушують займатися проституцією. А якщо їх піймає влада, то швидше всього відправить без гроша в кишені додому. Коли ж вони протестуватимуть проти поганих умов праці, їх можуть побити чи зґвалтувати або навіть пригрозити розправитися з їхніми сім’ями на батьківщині.

Часто злочинні угруповання заманюють охочих виїхати за кордон, обіцяючи їм високооплачувані роботи. Зубожіла родина може віддати у заставу все своє майно, щоб лише вислати одного члена сім’ї до Європи або в США. А коли людина не буде в стані покрити витрат на переїзд, то її змусять працювати за цей борг, який може сягнути 40 000 доларів. І так «нове життя», яке їй обіцяли, перетвориться у рабську працю.

[Ілюстрація]

Нелегальні біженці в Іспанії.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

Погублена невинність

Родина Сирі жила у горбистій місцевості Південно-Східної Азії, де її батьки обробляли рисові поля. Якось одна жінка сказала, що може влаштувати дівчину на добру роботу в місті. Вона запропонувала 2000 доларів — справжнє багатство, від якого селянину було важко відмовитися. Але невдовзі Сирі зрозуміла, що потрапила в бордель. Власники поставили умову, що, аби стати вільною, вона мусить повернути їм 8000 доларів. У той час Сирі мала лише 15 років.

Дівчина не могла сплатити цей борг. Побої і сексуальна наруга кінець кінцем зламали її опір. Доки з неї буде якась користь, їй не бачити волі. Хоча зрештою багатьох таких проституток відпускають, але лише для того, щоб вони померли у себе вдома від СНІДу.

Така секс-торгівля процвітає і в інших частинах світу. У звіті «Міжнародна торгівля жінками і продаж їх до США» (1999 рік) сказано, що, за підрахунками, кожного року продають від 700 тисяч до 2 мільйонів жінок та дітей, і багато з них опиняються в борделях. Декого заманюють обманом, інших просто викрадають, але майже всіх їх примушують до цієї жахливої роботи всупереч їхній волі. Дівчина-підліток зі Східної Європи, яку визволили з рук злочинної групи, що змушувала її до проституції, сказала про своїх поневолювачів: «Ніколи не думала, що таке можливе. Це не люди, а звірі».

Деякі бідні жертви, яким пообіцяли роботу й добрі заробітки в Європі або США, були забрані навіть з таборів біженців. Тож для незліченного числа жінок пошуки ліпшого життя закінчилися сексуальним рабством.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 10]

Зважте всі за і проти перед еміграцією з економічних причин

Через існування багатьох злочинних угруповань, що переправляють емігрантів, а також через складність легально емігрувати в розвинені країни чоловіки та голови сімей, перш ніж прийняти рішення, повинні уважно розглянути такі запитання.

1. Чи наша економічна ситуація справді настільки безнадійна, що хтось один або й усі члени сім’ї повинні переїхати до країни, де заробітна плата вища?

2. Скільки грошей доведеться позичити на поїздку і як ми їх повернемо?

3. Чи варто залишати родину задля економічних сподівань, які можуть виявитися нереалістичними? Багато нелегальних емігрантів переконуються, що знайти постійну роботу в розвинених країнах практично неможливо.

4. Чи варто вірити розповідям про високу зарплату й соціальні вигоди? Біблія каже, що «вірить безглуздий в кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої» (Приповістей 14:15).

5. Яка гарантія, що ми не потрапимо в руки злочинної організації?

6. Якщо поїздку дійсно організувала така злочинна група, то чи усвідомлюю я, що мою дружину (або дочку) можуть змусити займатись проституцією.

7. Чи розумію я, що коли потраплю в країну нелегально, то, можливо, не отримаю постійної роботи або мене депортують, і тоді я втрачу всі гроші, які вклав у поїздку?

8. Чи я справді хочу стати нелегальним емігрантом або вдатися до нечесних заходів, щоб потрапити до багатшої країни? (Матвія 22:21; Євреїв 13:18).

[Схема/Карта на сторінках 8, 9]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Потік біженців і робітників-емігрантів

Райони з найвищою кількістю біженців та переміщених осіб.

→ Основні потоки робітників-емігрантів.

[Відомості про джерела]

Джерела: «Стан біженців світу», «Глобальна криза еміграції» (англ.), «Огляд проблеми біженців по світі. 1999 рік».

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Біженка чекає розселення.

[Відомості про джерело]

UN PHOTO 186 226/M. Grafman

Світ, де радіють кожному

«Оскільки проблема біженців — глобальна, вона вимагає також глобального розв’язання». (Ґіл Льошер, професор міжнародних відносин)

МОЛОДЕ подружжя втікало під покровом ночі. Хоча їхнє дитя було ще зовсім мале, занепокоєний чоловік не хотів гаяти ані хвилини. Він почув, що жорстокий диктатор краю має намір учинити на містечко кривавий напад. Подолавши майже 200 важких кілометрів, сім’я зрештою перетнула кордон і відчула себе в безпеці.

Згодом про цю скромну родину довідався цілий світ. Дитям цим був Ісус, а його батьками — Марія та Йосип. Ці біженці залишили свій край не задля пошуку матеріальних багатств, а через те, що ситуація вдома була небезпечною для життя. Адже мішенню кривавого нападу була їхня дитина!

Коли політична ситуація поліпшилась, Йосип і його сім’я, подібно до багатьох інших біженців, повернулися на батьківщину. Але те, що вони вчасно утекли, безперечно, допомогло врятувати життя їхньої дитини (Матвія 2:13—16). Єгипет — країна, що надала їм притулок,— уже здавна приймав політичних біженців і тих, хто втікав від нужди. Багато століть перед тим, коли голод спустошив Ханаанську землю, прабатьки Ісуса також знайшли в Єгипті притулок (Буття 45:9—11).

У безпеці, але незадоволені

Біблійні й сучасні приклади показують, що втеча в іншу країну може врятувати життя. Все ж багатьом родинам неймовірно важко залишити свій дім. Навіть якщо він дуже скромний, у нього, мабуть, вклали багато праці та грошей. Цей дім також може бути родинним спадком, який єднає їх з культурою народу та рідним краєм. Крім того, біженці беруть зі собою зовсім мало речей або й взагалі нічого. Тому, незалежно від попередніх умов життя, усі вони приречені на бідність.

Діставшись безпечного місця, біженці відчувають полегшення. Але іноді це почуття швидко зникає, якщо здається, ніби майбутнє нічого, опріч табору, не обіцяє. І чим довше людина є біженцем, тим гнітючішим стає її життя, особливо коли вона не має жодних контактів з місцевим населенням. Біженці, як і всі інші люди, хочуть десь осістися, пустити коріння. А табір аж ніяк не назвеш ідеальним місцем для сім’ї. Чи настане врешті час, коли кожен матиме місце, яке зможе назвати своєю домівкою?

Чи репатріація — це вихід?

Протягом 1990-х років коло дев’яти мільйонів тих, хто був змушений залишити рідні місця, зрештою повернулися додому. Для декого з них це була радісна зміна, і вони із запалом взялися за побудову нового життя. Але інші просто змирилися з долею й повернулися тільки тому, що їхня ситуація в чужій країні стала нестерпною. Проблеми, які ці люди мусили долати там, були неймовірно важкими. Тому вони вирішили, що вдома, попри усі небезпеки, з якими, безперечно, доведеться зіткнутися, їм житиметься краще.

Та навіть за найліпших умов репатріація пов’язана з великими труднощами, оскільки потрібно вдруге здійнятися з місця і розпочати все знову. «Кожне переселення супроводжується якимись втратами: втратою землі, роботи, дому, худоби тощо,— говориться у книжці «Стан біженців світу в 1997—1998 роках».— І кожне переселення — це початок важкого процесу відродження». Згідно з одним дослідженням, проведеним серед репатрійованих біженців Центральної Африки, «для тих, хто отримував у місці втечі допомогу, повернення буває важчим, аніж саме життя на чужині».

Однак ще більш невтішною є ситуація тих мільйонів нещасних, яких змушують повернутися додому всупереч їхній волі. Що ж їх там чекає? «Людям, що повертаються, можливо, доведеться жити в умовах, коли майже не існує жодних законів, процвітає бандитизм і жахлива злочинність, коли демобілізовані солдати грабують цивільне населення й ручна вогнепальна зброя досяжна більшості мешканців»,— говориться у звіті ООН. У такому ворожому середовищі ці переселенці, звичайно ж, не почуватимуться в безпеці.

Як створити світ, безпечний для кожного

Примусова або вимушена репатріація ніколи не вирішить проблем біженців, якщо не приділяти уваги справжнім причинам цих проблем. Пані Садако Оґата, колишній Верховний комісар ООН у справах біженців, заявила 1999 року: «Події цього десятиліття, а також минулі роки дуже чітко показують, що не можна розглядати проблем біженців, не торкаючись питання безпеки».

А це питання є дуже болючим для мільйонів мешканців землі. Кофі Аннан, Генеральний секретар ООН, стосовно цього каже: «У деяких частинах світу внутрішні конфлікти й ворожнечі між общинами призвели держави до краху, внаслідок чого громадяни стали зовсім беззахисні. В інших місцях люди не почуваються у безпеці через уряди, які відмовляються діяти на благо свого народу, переслідують опонентів і карають невинних представників меншин».

Війни, переслідування й племінна ворожнеча — основні вороги безпеки, про які згадав Кофі Аннан,— зазвичай кореняться у ненависті, упередженнях і несправедливості. І викорінити це зло не буде легко. Але чи це означає, що проблема біженців неминуче збільшуватиметься?

Якби все залишилось у людських руках, то так, безсумнівно, і сталося б. Але в Біблії Бог обіцяє ‘аж до краю землі припинити війни’ (Псалом 46:10). Через свого пророка Ісаю він також виявляє, що настане час, коли люди «доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати... Не будуть вони працювати надармо, і не будуть родити на страх, вони бо насіння, благословлене Господом, і нащадки їхні з ними» (Ісаї 65:21—23). У таких умовах проблема біженців цілком зникне. Але чи настануть колись такі умови?

«Оскільки думки про війну виникають у головах людей, тому в їхній свідомості потрібно вкоренити ідею захисту миру»,— говориться у преамбулі до Статуту ООН з питань освіти, науки і культури. Наш Творець добре знає, що людям необхідно змінити своє мислення. Той самий пророк пояснює, завдяки чому кожен мешканець землі буде жити у майбутньому безпечно: «Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває» (Ісаї 11:9).

Свідки Єгови вже переконалися, що пізнання Господнє, тобто знання про Єгову, допомагає перемагати упередження і ненависть. У своїй міжнародній проповідницькій праці вони поширюють християнські вчення і цінності, завдяки яким навіть у країнах, де шаленіє війна, люди вчаться виявляти любов замість ненависті. Свідки також намагаються робити для біженців усе, що можуть, аби зменшити їхні страждання.

Але Свідки Єгови усвідомлюють, що цілковите розв’язання проблеми біженців залежить лише від Божого помазаного Царя, Ісуса Христа. Він, безперечно, розуміє, як легко ненависть і насилля можуть зруйнувати життя людей. Біблія запевняє нас, що Ісус судитиме убогих за правдою (Ісаї 11:1—5). Під його небесним правлінням Божа воля виконуватиметься на землі так само, як на небі (Матвія 6:9, 10). Коли настане цей день, уже ніхто ніколи не буде змушений ставати біженцем. І кожен матиме місце, яке назве своєю домівкою.

[Рамка на сторінці 12]

Що потрібне для розв’язання проблеми біженців?

«Щоб задовольнити потреби всіх переміщених осіб на землі — і біженців, і переміщених у межах своєї країни,— треба зробити набагато більше, ніж просто надати на якийсь час безпечний притулок і допомогу. Слід взятися за такі проблеми, як переслідування, насилля і воєнні конфлікти, що власне змушують людей покидати свої доми. Потрібно визнати право всіх чоловіків, жінок і дітей втішатися миром та безпекою, а також право на те, щоб їх поважали й не змушувати до втеч» («Стан біженців світу у 2000 році»).

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 13]

Яке рішення дає Боже Царство?

«Тоді в пустині буде жити право, а в саду родючім перебувати справедливість. І ділом справедливости мир буде, а плодом справедливости — спокій та безпека довічна. Народ мій житиме в оселі миру, в житлах безпечних і в осідках спокійних» (Ісаї 32:16—18, Хом.).