Стосунки змінюються

Хтось, можливо, ще пам’ятає той час, коли лікар носив із собою в сумці всі необхідні ліки та інструменти. Тоді, як і тепер, до лікарів ставилися двояко. З одного боку, їх поважали за вміння, шанували за їхнє становище і захоплювалися їхньою професійною етикою. З іншого боку, лікарів могли критикувати за те, що вони беруть гроші, лаяти за невдачі і звинувачувати за брак співчуття.

Однак, лікуючи членів тої чи іншої родини протягом кількох поколінь, лікар відчував, що його праця не марнотна. Часто лікарі відвідували хворих удома. А в сільській місцевості обідали з господарями або ж залишалися на ніч там, де приймали пологи. Чимало лікарів особисто виготовляли ліки для своїх пацієнтів. А саможертовність спонукувала їх безкоштовно лікувати бідних людей і в будь-яку пору дня чи ночі приходити на допомогу.

Дехто з лікарів працює так і досі. Проте в багатьох місцевостях характер стосунків між лікарем і пацієнтом за останні кілька десятиліть змінився більше, ніж за останні кілька століть. Як до цього дійшло? Аби знайти відповідь, спершу подивімось, що сталося з викликами лікаря додому.

Чи тепер викликають лікаря додому?

Раніше було прийнято викликати лікаря додому, і в деяких місцевостях ця практика все ще існує. Однак по цілому світі до цього вдаються дедалі рідше. У газеті «Таймс оф Індія» зазначається: «Тепер, коли багато лікарів спеціалізуються лише в певних галузях медицини, образ дільничного лікаря, який за викликом відвідує хворого вдома, охоче піклується про нього і добре знайомий з членами його родини, відходить у минуле».

У наш час медицина розвивається небувалими темпами, тому чимало лікарів мають вузьку спеціалізацію і працюють у колективі. Через це люди змушені ходити на прийом до різних лікарів. У результаті лікарі не можуть розвинути постійних стосунків з сім’ями пацієнтів.

Практика відвідування хворих удома почала занепадати ще століття тому, коли лікарі стали більше послуговуватись лабораторними аналізами й діагностичним обладнанням. У багатьох лікувальних установах почали вважати, що відвідування хворих удома — це неефективне використання часу лікарів. Адже більшість пацієнтів нині самі можуть легко дістатися до лікарні чи поліклініки. А чимало обов’язків, які раніше виконував лікар, сьогодні здійснює молодший медперсонал лікарень та служба невідкладної медичної допомоги.

Інший статус

Нині чимраз менше лікарів працюють самостійно, оскільки все частіше медичне обслуговування населення здійснюють державні установи і медичні заклади, які наймають лікарів на роботу. Однак багатьом лікарям не подобається бути третьою стороною, коли йдеться про стосунки між лікарем і пацієнтом. А ще такі установи вимагають від них приймати більше хворих за меншу кількість часу. «Одного пацієнта я повинна прийняти лише за сім — десять хвилин,— каже д-р Шіла Перкінс, спеціаліст широкого профілю з Великобританії.— І більшість цього часу я затрачаю на те, щоб ввести в комп’ютер дані про хворого. Тому вже просто не встигаю добре взнати самого пацієнта. Інколи це дуже мене розстроює».

У цьому мінливому світі пацієнти мають більше прав, ніж раніше. Колись «вказівки лікаря» не піддавались обговоренню. Тепер же в ряді країн від лікарів очікується, що вони повідомлятимуть пацієнтам про альтернативні методи лікування і про можливі наслідки кожного з таких методів. Це робиться для того, щоб пацієнт свідомо погодився на пропоноване лікування. Отож стосунки між лікарем і пацієнтом набрали тепер іншого характеру. На думку декого, сучасний лікар — це лише фахівець з певними професійними навичками.

У теперішньому суспільстві, яке зазнає різких змін, серед лікарів є багато жінок. І часто пацієнти йдуть саме до них, бо лікарі-жінки вміють уважно слухати. Тож, схоже, завдяки їм образ лікаря все більше асоціюється з умінням співчувати.

Здебільшого цінують тих лікарів, котрі ставляться до пацієнтів з розумінням і усвідомлюють, якого стресу вони можуть зазнавати. А втім, скільки пацієнтів ставляться з розумінням до лікарів і усвідомлюють, які труднощі їм доводиться долати? Розгляд цього питання може посприяти поліпшенню стосунків між лікарями і пацієнтами. Отож прочитайте наступну статтю.

Бути лікарем — нелегке завдання

«Молоде подружжя прийшло до мене з надією, що я допоможу їхньому новонародженому малюку. Коли я оглянув його, у мене все аж похолонуло всередині. Немовля було невиліковно хворе. Уявіть, з яким болем у серці я сказав молодим батькам про те, що їхній син незрячий. Коли вони вийшли, мене охопили гнітючі почуття. Але вже за мить у кабінет зайшов наступний пацієнт і я мусив люб’язно його привітати. Саме це викликає в мене стрес». (Хірург-офтальмолог з Південної Америки)

ПАЦІЄНТИ, як правило, йдуть до лікаря не для того, щоб довідатись про його проблеми, адже всі їхні думки сконцентровані лише на власних потребах. Тож мало хто усвідомлює, в якому напруженні щодня доводиться працювати лікарям.

Звичайно, нині всі люди зазнають стресу, не лише лікарі. Але оскільки майже кожному з нас так чи інакше доводиться мати з лікарями справу, варто знати, які труднощі у них бувають і як це може впливати на них.

Лікарі ще з молодості стикаються зі стресовими ситуаціями. Скажімо, вже сам вступ у медичний учбовий заклад вимагає неабияких зусиль. Також чималим емоційним потрясінням для студентів-медиків є процес навчання, який уже з самого початку може впливати на їхні почуття і навіть характер.

Важкий процес навчання

Психіка студентів може травмуватися вже в перший тиждень навчання, коли вони відвідують анатомку. Адже багато з них ніколи раніше не бачили трупа. Тож як огидно їм для вивчення анатомії розглядати голі зморщені тіла в різних стадіях розтину. Студентам треба навчитись контролювати свої емоції, можливо, даючи кожному трупові якесь кумедне прізвисько. І, хоча стороннім людям це може здаватися вкрай безсердечним і зневажливим, студентам просто необхідно не думати про людину, якій колись належало це тіло.

Потім студенти проходять практику в лікарні. У той час як більшість людей не задумується про короткочасність життя, студенти-медики вже в молодому віці на власні очі бачать, як хворі потерпають від невиліковних хвороб і помирають. Про свої перші відвідування лікарні один студент висловився, як про «щось страшенно бридке». Крім того, як у багатих, так і в бідних країнах студентів може приголомшувати те, що хворим часто відмовляють у потрібному їм лікуванні, бо в них не вистачає коштів.

Як же лікарям-новачкам давати собі раду за таких обставин? Медики мусять навчитися не прив’язуватись до своїх пацієнтів емоційно. Наприклад, замість того, щоб назвати пацієнта по прізвищу чи імені, хтось з медперсоналу повідомляє: «Лікарю! У другій палаті — перелом ноги». Звісно, для когось ця фраза може здатися чудернацькою.

Емоційне виснаження

Майбутніх лікарів готують бути спеціалістами, проте здебільшого їхня робота зосереджуватиметься на спілкуванні з пацієнтами. Деякі лікарі відчувають, що вони морально не готові до такого спілкування. Як згадувалося на початку цієї статті, одне з найбільш емоційних потрясінь для лікаря — це повідомити невтішну новину. І дехто мусить робити це щодня. Також лікарям доводиться вислуховувати пацієнтів, яким необхідно виговоритись про свої проблеми. Робота зі стурбованими, наляканими людьми настільки стомлює, що деякі лікарі зазнають цілковитого виснаження, яке називають виснаженням через співчуття.

Згадуючи свої перші роки праці, один сімейний лікар з Канади сказав: «Робота не давала і хвилі спокою. Одні пацієнти потребували моєї уваги чи невідкладної допомоги, інші у збентеженні просто хотіли розповісти про свої почуття. Ще інші агресивно тиснули на мене і чогось вимагали. Часто хтось лише хотів зі мною побачитись, а дехто вимагав, щоб я прийшов до них. Бувало, хворі навіть «вривалися» в мій дім по телефону і піднімали з ліжка посеред ночі. Люди, люди, люди. Звісно, я бажав допомагати іншим, але це вже було схоже на божевілля» (Джон Голланд, «Дилема лікаря», англ.).

Чи у досвідчених лікарів менше проблем? Зазвичай зі збільшенням досвіду зростає почуття відповідальності. Нерідко потрібно негайно та ще й на основі неповної інформації приймати рішення, від яких може залежати життя пацієнтів. Один лікар з Великобританії пояснює: «Коли я був молодшим, це мене не турбувало, так само, як юнаки не бояться ризиковано водити автомобіль. Та з віком починаєш більше цінувати життя. Отож тепер мені важче приймати рішення щодо лікування хворих».

А як ще стрес впливає на лікарів? Іноді звичка не прив’язуватися до пацієнтів переноситься також у сім’ю. І це може бути справжнім випробуванням. Проте не всі лікарі такі байдужі й черстві. Багато з них надзвичайно співчутливі і ставляться до хворих з розумінням. Але як їм при цьому зберігати рівновагу, щоб не доводити себе до емоційного виснаження?

Важкі пацієнти

Говорячи про труднощі роботи з хворими, лікарі часто починають зі згадки про важких пацієнтів, яких можна поділити на декілька типів.

Приміром, досить часто лікарям доводиться мати справу з людьми, які замість того, щоб чітко пояснити свою проблему, забирають у лікаря час, говорячи не по суті. Бувають і вибагливі пацієнти: вони телефонують лікарю вночі чи у вихідні не в таких вже й невідкладних справах або ж вимагають, щоб їх лікували інакше. Є й недовірливі особи, котрі шукають додаткову інформацію про свою недугу, можливо, в Інтернеті. І хоча це приносить певну користь, але в лікаря просто немає часу обговорити з людиною всі за і проти того, що вона знайшла в інших джерелах. У результаті хворий іноді перестає довіряти своєму лікарю, якого це може дуже розчарувати. І, нарешті, є нетерплячі пацієнти. Вони не доліковуються і звертаються за допомогою до інших лікарів.

А втім, у деяких куточках світу найбільше стресу лікарі зазнають не через пацієнтів, а через адвокатів.

«Перестрахувальна медицина»

У багатьох країнах зросла кількість судових позовів проти лікарів. І часто адвокати звинувачують їх у чомусь зовсім дріб’язковому, аби виграти гроші. «Через невиправдані судові процеси зростають суми страховок медичної відповідальності лікарів,— пояснив президент Американської медичної асоціації.— Такі процеси призводять ще й до інших проблем. Через судовий позов лікар може змарнувати свій дорогоцінний час... зазнати чимало неприємностей, стресу і тривоги». Декого це навіть підштовхнуло до самогубства.

Тому нерідко лікарі вдаються до так званої «перестрахувальної медицини», тобто, маючи справу з хворим, більше зосереджуються на тому, як у разі потреби захистити себе в суді, а не на тому, як лікувати пацієнта. «Такий підхід у медицині сьогодні досить поширений»,— говориться в періодичному виданні «Медичний дайджест» (англ.).