Нова сім’я — нові труднощі

● На думку фахівця з сімейної психології, д-ра Патріши Папернов, вирішувати проблеми у повторному шлюбі, де є нерідні діти, беручи за основу стосунки у стандартній сім’ї,— це те саме, що «намагатися їхати вулицями Нью-Йорка, користуючись картою Бостона».

Зведені сім’ї стикаються з набагато більшими труднощами, ніж звичайні. До того ж їхні труднощі унікальні. Психолог Вільям Меркель, описуючи такі сім’ї, говорить про «форму людських стосунків, які з усіх є найбільш складні, неприродні та заплутані».

Чи може така сім’я бути щасливою? Вона нагадує ковдру, зшиту з окремих клаптиків. На початку, коли клаптики з’єднують, шви можуть розходитися. Та коли роботу завершено, ковдра стає такою ж міцною, як і виріб з суцільної тканини. Щоправда, цей результат досягається кропіткою працею.

У наступних статтях обговорюються деякі труднощі, поширені у зведених сім’ях, та поради, як долати ці труднощі. Ви також довідаєтесь, що допомогло зміцнити узи чотирьом сім’ям, де батьки або діти нерідні.

ПРОБЛЕМА 1 НЕВИПРАВДАНІ СПОДІВАННЯ

«Я сподівалась любов’ю та увагою здобути прихильність дітей свого чоловіка. Минуло вже вісім років, а я досі чекаю на взаємність» (Глорія)a.

НЕРІДКО чоловік та дружина мають великі сподівання щодо нової сім’ї. Як батьки, вони не хочуть повторювати помилок і прагнуть відчувати любов чи безпеку, яких їм бракувало у колишньому шлюбі. Однак коли сподівання не сповнюються, хоч би які вони були,— реалістичні чи ні,— це призводить до стресу. У Біблії сказано: «Задовга надія — недуга для серця» (Приповістей 13:12). Чи відчуваєте ви щось подібне?

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ

Не думайте, що розчарування мине саме по собі. Визначте, яке з ваших сподівань не виправдалось. Далі проаналізуйте, чому ви цього сподівалися. І, нарешті, обміркуйте, яке сподівання було б реалістичнішим. Ось кілька прикладів.

1. Я любитиму названих дітей, а вони мене.

Чому? Я завжди мріяв (-ла) про теплі сімейні узи.

Більш реалістично: з часом наша любов зростатиме. Важливо, що вже тепер сім’я дає нам відчуття захищеності і ми поважаємо одні одних.

2. Ми швидко пристосуємось одні до одних.

Чому? Ми готові до спільного життя.

Більш реалістично: членам зведеної сім’ї потрібно в середньому чотири-сім років, щоб притертися одні до одних. Непорозуміння між нами цілком природні.

3. Ми не будемо сваритися через гроші.

Чому? Любов допоможе нам уникати суперечок у дріб’язкових справах.

Більш реалістично: через фінансові проблеми, пов’язані з попереднім шлюбом, ми навряд чи будемо готові відразу покласти всі свої заощадження у спільну сімейну касу.

ПРОБЛЕМА 2 ЯК ЗРОЗУМІТИ ІНШОГО

«Ми швидко пристосувались одні до одних, і незабаром всі почувались невимушено» (Йосіто).

«Минуло десять років, аж поки я повністю відчув себе частиною нової сім’ї» (Тацукі, названий син Йосіто).

ПОДІБНО до Йосіто і Тацукі, члени зведених сімей не завжди до кінця розуміють одні одних. Чому розуміння необхідне? Коли виникають проблеми, їх треба швидко вирішувати. І без проникливості тут не обійтись.

Наші слова можуть або пригнічувати, або піднімати дух. У Біблії говориться: «Смерть та життя — у владі язика» (Приповістей 18:21). Тому те, що ми говоримо, має сприяти розумінню, а не перешкоджати йому.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ

• Цікавтесь почуттями іншого. Будьте співчутливими і не засуджуйте людину. Ось кілька ситуацій.

Ваш син каже: «Я скучаю за татом». Зрозумійте його почуття. Не спішіть говорити: «Твій названий батько любить тебе і ставиться до тебе краще, ніж рідний». Натомість скажіть: «Мабуть, тобі дуже важко. Чого тобі найбільше бракує, коли ти згадуєш тата?».

Замість того щоб звинувачувати свого подружнього партнера: «Твій син був би ввічливішим, якби ти його краще виховував», покажіть, що́ ви відчуваєте. Наприклад, можна було б сказати: «Попроси Тараса вітатися зі мною, коли він приходить додому. Тоді я ліпше почуватимусь».

• Щоб більше дізнатися одне про одного, проводьте час разом. Ви могли б споживати разом їжу, відпочивати або поклонятись Богові.

• Регулярно збирайтесь цілою сім’єю. Кожен член сім’ї повинен мати змогу вільно висловлюватись, а інші не повинні його переривати. Обговоріть спочатку все позитивне, що ви бачите в новій сім’ї, а потім згадайте про те, що вас непокоїть. Навіть якщо ви не згідні з чиєюсь думкою, виявляйте повагу. Нехай кожен запропонує свій варіант вирішення проблеми.

ПРОБЛЕМА 3 «ЧУЖИНЕЦЬ» У СІМ’Ї

«Дружина та її діти гуртуються і потім нападають на мене. Я наче чужинець на їхній території» (Волт).

СТРАХ бути чужинцем у власній сім’ї може створювати проблеми, на перший погляд з ним не пов’язані. Ось кілька прикладів.

• Діти, які чудово ладили з названою матір’ю до весілля, починають ворогувати з нею після.

• Названий батько ревнує до 6-річної дитини.

• Через дрібні домашні справи виникають гострі суперечки.

Рідний батько чи мати теж відчуває стрес, бо йому (їй) може здаватися, що сім’я тріщить по швах. Жінка, на ім’я Кармен, каже: «Догодити усім — і чоловікові, і моїм двом дітям — дуже важко».

Вирішити цю проблему допоможе біблійний принцип, якого навчав Ісус Христос: «Усе, що тільки хочете, аби робили вам люди, те робіть їм і ви» (Матвія 7:12). Аби в сім’ї ніхто не почувався чужинцем, спробуйте застосувати нижчеподані поради.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ

• На першому місці у вас має бути подружній партнер (Буття 2:24). Проводьте час з новим чоловіком чи дружиною і чітко покажіть дітям, яку роль він або вона відіграє у сім’ї. Приміром, ще до одруження батько міг би сказати своїм дітям: «Я кохаю Ганну, і вона стане моєю дружиною. Я впевнений, ви будете з нею люб’язні».

• Приділяйте час кожній дитині зокрема. Так ви покажете дітям, що вони для вас дуже важливі і що ви їх любите.

• Проводьте час наодинці з кожною дитиною вашого подружнього партнера. Це допоможе вам зміцнити стосунки з дитиною без посередництва рідного батька чи матері.

• Допоможіть дітям відчути себе частиною нової сім’ї і при цьому не зрікатися рідного батька чи матері, з якими вони вже не живуть. Не варто вимагати, аби вони називали нерідних батьків «мамою» чи «татом» — словами, які виражають ніжне ставлення до людини. Дорослим дітям спочатку може бути ніяково називати нову сім’ю своєю або вживати слово «ми».

• Доручіть кожній дитині домашні обов’язки. Нехай вона має своє місце за столом і приватний куточок у домі. Це стосується й тих дітей, які не живуть з вами постійно.

• Щоб нові члени сім’ї не почувалися чужинцями, вам, можливо, необхідно змінити житло чи пристосувати свій дім до їхніх потреб.

ПРОБЛЕМА 4 ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

«Коли я намагаюсь дисциплінувати дітей Кармен, вона, замість того щоб підтримувати мене, починає їх захищати» (Пабло).

«У мене серце крається, коли Пабло суворо поводиться з моїми дітьми» (Кармен).

ЧОМУ виховання дітей у зведеній сім’ї може стати проблемою? Буває, що батько чи мати, які самотужки виховували дітей, дещо попускали їм. І тут у сім’ї з’являється нова людина, котра ще не настільки емоційно прив’язана до дітей. Що тоді? Названий батько чи мати може вважати, що подружній партнер надто поблажливий до своїх дітей, а той у свою чергу звинувачує іншого в суворості.

Біблія заохочує врівноважено підходити до виховання дітей. У ній сказано: «Не дратуйте своїх дітей, а виховуйте їх, використовуючи ті виховні заходи, які радить [Бог] Єгова, і допомагаючи їм розвинути таке ж мислення, як у нього» (Ефесян 6:4). Тут наголошується на тому, щоб допомогти дитині навчитися правильно мислити, а не лише контролювати її поведінку. Водночас батьки повинні виявляти доброту й любов, і тоді виховні заходи не дратуватимуть дітей.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ

• Встановіть для дітей правила. Почніть з тих, яких ви дотримувались досі. Розгляньмо приклад.

Названа мати: «Вікторіє, пам’ятай: спочатку домашнє завдання, а потім можна писати СМС-ки».

Вікторія: «Ти мені не мама».

Названа мати: «Знаю, Віко. Але сьогодні я виконую ці обов’язки і прошу дотримуватися правила: СМС-ки тільки після уроків».

• Не створюйте надто багато правил і не поспішайте змінювати життя дитини. Те, що для названого батька чи матері видається звичайним проханням, може стати для дитини тягарем. Беріть до уваги те, що увесь її світ і так перевернувся догори ногами. Звичайно, нові правила теж необхідні. Вони можуть стосуватись приватної сфери та одягу, особливо якщо в сім’ї є дорослі діти.

• Обговорюйте розбіжності у вихованні дітей наодинці, а не в присутності дітей. Зосереджуйтесь на конкретному вчинку дитини, а не на колишніх помилках у її вихованні.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 3]

Єдність у новій сім’ї може здаватися лише мрією

[Ілюстрація на сторінці 4]

Уважно слухайте, аби зрозуміти почуття і тривоги одні одних

[Ілюстрація на сторінці 6]

Якщо ви з чимось незгідні, обговоріть це наодинці

Їм це вдалося

НЕ ЛИШЕ СПІВМЕШКАНЦІ

Еліс, 20-річна донька Філіпа, жила вдома і виконувала багато хатніх обов’язків. Чи змогла Еліс після одруження Філіпа з Луїз порозумітися з мачухою?

Луїз: «Спочатку нам було дуже важко. Я люблю бути вдома і займатися хатніми справами».

Еліс: «Луїз усе попереставляла в нашому домі і багато чого повикидала. Якось я прибирала і поклала речі в інші місця, бо забула, де вони лежали. Це не сподобалось Луїз, і ми посварилися. Я цілий тиждень з нею не розмовляла».

Луїз: «Настав момент, коли я сказала Еліс: “Не знаю, що буде далі, але жити в такій атмосфері я більше не можу”. Того ж вечора Еліс вибачилась переді мною. Ми обнялися і заплакали».

Еліс: «Луїз залишила деякі мої фотографії на стіні, а тато не зняв світильників, які я повісила у вітальні. Може, це і дрібниці, але завдяки тому, що вони залишили ті речі, у мене не було відчуття, ніби я в чужому домі. Мені також подобається, як Луїз дбає про мого молодшого брата, коли він з нами. Вже минуло два роки, і я починаю сприймати її як члена сім’ї».

Луїз: «Тепер ми з Еліс не просто співмешканці, ми стали справжніми друзями».

«ЄДНІСТЬ ВАЖЛИВІША»

Антон і Мареліз одружилися шість років тому. Кожен з них має по троє дітей.

Антон: «Ми усією сім’єю робимо щось разом, наприклад їздимо в подорожі з наметами. Але ми теж приділяємо час для кожної дитини зокрема. Минуло кілька років, поки ми відчули, що є справжньою сім’єю. Більшість наших непорозумінь вже вирішені».

Мареліз: «Ми усвідомлюємо, що потрібно вважати усіх дітей “своїми”, а не “твоїми і моїми”. Якось я обурилась, коли Антон несправедливо покарав мого сина і посадив свою доньку на улюблене місце в машині. Однак я зрозуміла, що єдність важливіша, ніж місце на передньому сидінні. Ми стараємось бути справедливими, хоча й не можемо ставитись до всіх абсолютно однаково.

Я не ділюся приємними спогадами про колишню сім’ю, аби інші не почувалися ніяково. Натомість я говорю, наскільки цінною є для мене нова сім’я».

«НАСАМПЕРЕД ХВАЛИТИ»

Франсіс одружений з Сесілією чотири роки. У неї троє дорослих дітей від попереднього шлюбу, а у Франсіса син-підліток.

Франсіс: «Я намагаюсь бути доступним і не ображатись надто швидко. Ми регулярно збираємось, щоб поїсти, і використовуємо цю нагоду для обговорення сімейних справ. Я заохочую кожного дбати про якісь домашні обов’язки, адже це приносить користь усій сім’ї».

Сесілія: «Я приділяю час кожній дитині і уважно слухаю, коли вона розповідає про свої побоювання і розчарування. Під час наших сімейних зустрічей ми стараємось насамперед хвалити, а потім обговорюємо те, в чому можна покращитись. Коли я роблю помилки, то визнаю їх і щиро вибачаюсь».

ВИХОВУВАЛИ НЕРІДНІ БАТЬКИ

Двадцятилітній Юкі не бачив свого батька з п’яти років. Його мама одружилась з Томонорі. Але вона померла, коли Юкі було десять. Через п’ять років названий батько Томонорі одружився з Міхоко, і тепер Юкі виховувало двоє нерідних батьків.

Юкі: «Коли мій названий батько вирішив одружитися, я подумав: “Мені не потрібна мачуха. У мене вже було достатньо змін у житті”. Я не погоджувався з таким рішенням і ставився до Міхоко холодно».

Міхоко: «Хоча Томонорі не наполягав, щоб я любила його названого сина так, як він, все ж я намагалась розвинути з Юкі хороші стосунки. Ми з чоловіком старались не міняти звичного режиму Юкі, до якого входили духовні справи та відпочинок. Також ми щодня вечеряли разом і розмовляли. Коли Юкі розповідав про біль, якого завдала йому смерть матері, я починала його краще розуміти.

Коли я завагітніла, ми хвилювалися за Юкі, бо хотіли, щоб він не почувався зайвим. Ми доручали йому годувати й купати малюка та змінювати пелюшки. У присутності інших ми хвалили Юкі за його допомогу. Маленький Іцукі дуже любить Юкі. Ще до того, як Іцукі навчився вимовляти “мама” і “тато”, він вже умів говорити “ніїнії”, що означає “старший брат”».

Юкі: «Нерідні діти схильні почуватися самотніми та покинутими. Коли намагаєшся пояснити свої почуття, не всі можуть тебе зрозуміти. Однак я радий, що одновірці були для мене справжньою підтримкою. Тепер усі побоювання щодо нерідної мами розвіялись. Вона дає мені хороші поради, і я можу бути з нею відвертим».

[Вставка на сторінці 9]

Наберіться терпіння! Зведені сім’ї можуть бути щасливими