Релігійна колонізація

Релігійна колонізація Західної півкулі була близько споріднена з політичноюa. Підкоривши якусь територію, місцевих людей примушували ставати католиками. Католицький священик та історик Умберт Бронкс пояснює: «Людей перше охрещували без усного навчання, майже примушували... Поганські храми перемінювали на християнські церкви або монастирі; ідоли замінили хрестами». Не дивно, що результатом такого деспотичного «навернення» виникла дивна суміш католицького й місцевого поклоніння, що продовжується аж до цих пір.

Після цього підкорення і «навернення» церква та її представники суворо примушували людей слухатися церкви, особливо в Мексіці та Перу, де була заснована інквізиція. Декотрі щирі служителі церкви противилися нехристиянським методам. Домініканський чернець Педро де Кордоба, свідок колонізації острова Іспаньола, гірко скаржився: «Це такі добрі, слухняні й покірливі люди; якщо б проповідники ввійшли поміж них без примусу й насильства цих жалюгідних християн, то, на мою думку, церкву, таку чудову, як перша церква, можна було б заснувати».

Згідно із значенням свого ім’я «Христофор» Колумб старався бути зразком «Носителя Христа». Це видно з того, що іспанські монархи послали його «служити Богу й поширити католицьку віру». Але навчивши деяких нерозуміючих тубільців робити над собою знак хреста й співати «Богородице Діво», він зосередив свою увагу на більш матеріальні нагороди: знайти золото й трудний шлях до Індії.

Декотрі католики сперечалися, що Колумба, однак, повинні зробити «святим» через його основну роль у поширенні загальновизнаного християнства. Але масові «навернення», які виникли після його відкриття, майже не зробили відомим справжнього Ісуса Христа жителям нового світу. Справжнє християнство завжди поширювалося мирним способом, а не мечем. Насильне пропагування євангелія великою мірою суперечить тому, про що навчав Ісус. (Порівняйте Матвія 10:14; 26:52).