«Я не винуватий»

ЯК ЧАСТО вам трапляється нині чути: «Мені шкода. Я справді винуватий. Я беру на себе цілковиту відповідальність!»? Така чесність сьогодні вкрай рідкісна. По суті, в багатьох випадках, навіть коли людина й визнає свою провину, то всяко намагається перекласти її на когось іншого чи на обставини, над котрими вона нібито не мала влади.

Дехто навіть звинувачує свої гени! Але чи це виправдано? Книжка «Вивчення міфу про гени» (англ.) ставить під сумнів мету й ефективність певних аспектів дослідження генів. Австралійський журналіст Біл Дін у своєму огляді цієї книжки дійшов до такого змістовного висновку: «Прихильники соціального детермінізму, здається, недавно почали вважати, що знайшли майже незаперечні докази, котрі підтримують їхню філософію, суть якої полягає в тім, що ніхто не повинен нести відповідальність за свої вчинки, мовляв, він не міг не зарізати її, бо це, даруйте, закладено в його генах».

Фактично не нова тенденція

У зв’язку з тим, що нинішнє покоління, за словами одного письменника, дедалі ліпше засвоює девіз «це не я», така тенденція, схоже, починає наростати. А втім, історія показує, що перекладання вини на інших, мовляв, «я практично не винуватий», було звичайним явищем майже із самого початку існування людини. Класичним прикладом звалювання вини на інших є поведінка Адама і Єви після гріхопадіння, коли вони з’їли заборонений Богом плід. У біблійній книзі Буття описується цю розмову, яку почав сам Бог: «Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв? А Адам відказав: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева,— і я їв». Тоді Господь Бог промовив до жінки: «Що це ти наробила?» А жінка сказала: «Змій спокусив мене,— і я їла» (Буття 3:11—13).

З того часу люди стали створювати різні вірування і шукати екзотичних виправдань, котрі б знімали з них будь-яку справжню відповідальність за їхні вчинки. Славились цим стародавні люди, що вірили у долю. Одна буддистка, котра щиро вірила у карму, висловилася так: «Я вважала, що немає сенсу страждати за те, з чим я народилася, але про що нічого не знаю. Я мусила визнати це як свою долю». Віра у долю, яку живила доктрина Жана Кальвіна про приреченість людини, поширена також у загальновизнаному християнстві. Духівництво часто навчає засмучених родичів, що певна трагічна подія сталася з Божої волі. А також дехто з християн, не задумуючись, звинувачує Сатану у всьому, що в їхньому житті складається не так, як слід.

Проте нині ми стаємо свідками безкарної поведінки, за котру порушник повинен би відповідати з огляду на юридичні та соціальні закони. Ми живемо у віці дедалі більшої кількості прав і чимраз меншої відповідальності.

Дослідження людської поведінки дало позірні наукові факти, котрі, на думку декого, можуть оправдувати вчинки широкого діапазону: від неморальності до вбивства. Це віддзеркалює бажання суспільства складати вину на будь-що, окрім самого себе.

Нам слід знайти відповіді на наступні запитання: що насправді виявили вчені? Чи людська поведінка визначається виключно впливом генів? Чи, може, нею управляють як внутрішні, так і зовнішні чинники? Які є справжні факти?

Чи ми запрограмовані у своїх генах?

«КОЛИСЬ ми вірили, що наша доля накреслена на зірках. Нині ми знаємо, що здебільшого наша доля накреслена в генах». Ці слова Джеймса Ватсона цитували на початку своєї книжки «Вивчення міфу про гени» Рут Губбард і Ілайджа Валд. А втім, одразу після цитати Ватсона поміщаються слова Р. С. Левонтіна, Стівена Рози і Леона Дж. Каміна: «Нам не доводиться говорити про будь-який вагомий вияв соціальної поведінки, запрограмований у наших генах так, щоб його не можна було б змінити соціальними умовами».

На суперобкладинці короткий зміст цієї книжки починається одним критичним запитанням: «Чи людська поведінка генетично запрограмована?» Іншими словами, чи поведінка людини повністю залежить від генів, що передають спадкові біологічні характеристики та схильності організму? Чи слід вважати певну неморальну поведінку прийнятною на підставі генетичної запрограмованості? Чи слід ставитися до злочинців як до жертв генетичного коду й не притягати їх до суворої відповідальності через те, що вони мають генетичну схильність до злочинів?

Безперечно, вчені зробили багато корисних відкриттів у цьому сторіччі. До цих відкриттів належить і захоплива ДНК, так би мовити, програма нашої генетичної будови. Інформація, яку несе у собі генетичний код, інтригує як учених, так і непрофесіоналів. Яких успіхів досягнуто у дослідженні генів? Як дані досліджень підтверджують сучасну доктрину про передпрограмування чи приречення?

Що сказати про подружню невірність і гомосексуальність?

Згідно з однією статтею у газеті «Остреліан», деякі генетики твердять, що «подружня невірність, либонь, закладена в наших генах. (...) Схоже, що наша невірна особистість запрограмована бути саме такою». Лишень уявіть собі, який безлад такий підхід може внести у подружжя й родини, даючи виправдання всім, хто хоче уникнути відповідальності за розпусне життя!

Журнал «Ньюсуїк» опублікував статтю про гомосексуалізм під заголовком «Народжений чи вироджений?». У статті говорилося: «Наука й психіатрія намагаються зрозуміти нові дослідження, котрі наводять на думку, що гомосексуальність може бути пов’язана з генетичною будовою людини, а не її вихованням. (...) У середовищі «голубих» багато хто схильний уважати, що гомосексуальність закладена в хромосомах».

Відтак у статті цитуються слова доктора Річарда Пілларда: «Генетична складова у статевій орієнтації каже: це не помилка, у цьому немає вашої вини». Далі, наголошуючи на аргументі «невинності», дослідник гомосексуальності Фредерік Вітман відзначає, що «люди з полегшенням зітхають, коли їм кажуть, що гомосексуальність є біологічною. Це звільняє родини гомосексуалістів і їх самих від відповідальності. А ще це означає, що суспільство не повинне хвилювати, скажімо, те, що вчителями є «голубі».

Подеколи так званий доказ, що схильність до гомосексуалізму визначається генами, подається засобами масової інформації як фактичний і підтверджений, а не як можливий і непідтверджений.

Журнал «Нью стейтсмен енд сосаєті» розхолоджує схильність декого до риторики: «Засліплений читач міг і не помітити умовності речових доказів чи й справді таки повну відсутність підґрунтя для скандального наукового твердження, що розпусне життя «закодоване у генах чоловіків і закарбоване в їх «електронній платі». У своїй книжці «Розшифровування коду» (англ.) Дейвід Сузукі і Джозеф Лівайн виражають занепокоєність висновками поточних досліджень генів: «Тимчасом як цілком можливо, що гени мають вплив на поведінку загалом, зовсім інша справа показати, що конкретний ген (чи пара генів, а то й навіть десяток генів), по суті, контролює конкретні моменти реакції тварини на довкілля. Тут справедливим буде запитати, чи хтось знайшов, у суто молекулярному плані, місцерозташування й видозміни, будь-котрі ділянки ДНК, які заздалегідь визначають конкретну поведінку особи».

Гени алкоголізму і злочинності

Вивчення алкоголізму вже багато років інтригує генетиків. Дехто заявляє, що вивчення показують, ніби алкоголізм зумовлюється наявністю або відсутністю певних генів. Приміром, «Новоанглійський медичний часопис» (англ.) 1988 року повідомляв, що «протягом минулого десятиріччя три окремі дослідження подали остаточні докази того, що алкоголізм передається спадково».

А втім, дехто з дослідників різних шкідливих звичок нині ставить під сумнів погляд, що алкоголізм зумовлений здебільшого біологічними факторами. У статті газети «Бостон ґлоб» за 9 квітня 1996 року говорилося: «Генів алкоголізму знайдено не було, і дехто з дослідників визнає, ніби найбільше, що вони можуть знайти, це генетичну сприйнятливість, через котру деякі люди п’ють багато й не п’яніють,— тенденція, що може схиляти їх до алкоголізму».

Газета «Нью-Йорк таймс» повідомляє про конференцію в Мерілендському університеті за назвою «Значення й важливість дослідження генів і кримінальної поведінки». Ідея злочинного гена приваблює своєю простотою. Багато коментаторів люблять гнатися за модою. Один науковий оглядач написав у журналі «Нью-Йорк таймс», що лиходійство може «бути в спіралі хромосом, переданих нам батьками при зачатті». У статті в «Нью-Йорк таймс» повідомляється, що невпинні дискусії про гени, відповідальні за злочинність, створюють враження, що злочини мають «спільне походження — це аномалія мозку».

Джером Каґан, психолог з Гарвардського університету, передвіщає, що настануть часи, коли генетична проба виявлятиме дітей, у котрих є [хромосомна] ділянка брутальності. Дехто каже, що існує надія на приборкання злочинності за допомогою біологічного втручання, а не соціальних реформ.

Коли читати повідомлення про такі теорії щодо генетичної підоснови поведінки, впадає у вічі те, що їхня мова часто невизначена й непевна. У книжці «Вивчення міфу про гени» говориться про дослідження, проведене Лінкольном Івсом, соціальним психологом, котрий заявив, ніби має аргументи, що депресія спричиняється генетично. Після опитування схильних до депресії жінок Івс «висунув гіпотезу, що депресивне мислення [цих жінок] і їхня поведінка, здається, збільшують імовірність таких хаотичних утруднень». Які ж це «хаотичні утруднення»? Жінки, яких він вивчав, зазнали «зґвалтування, насильства й звільнення з роботи». То чи ж депресії були причиною таких травматичних подій? «Яка ж логіка у цьому? — ведеться далі у книжці.— Жінки були зґвалтовані, зазнали насилля чи були звільнені з роботи й тому мали депресію. Чим травматичніші події вони переживали, тим хронічнішою була їхня депресія. (...) Можливо, і варто було б враховувати генетичні зв’язки, коли б він [Івс] встановив, що депресії не були пов’язані з жодними подіями в житті».

У цій самій публікації говориться, що такі історії є «типовими для більшості поточних повідомлень про генетику як у мас-медіа, так і в наукових журналах. Вони містять мішанину цікавих фактів, непідтверджених здогадів і значних перебільшень ролі генів у нашому житті. Найбільш з усього у цих писаннях вражає їхня невизначеність». Далі там мовиться: «Існує велика різниця між асоціацією генів з умовами, що відповідають ученню Менделя про спадковість, і використовуванням гіпотетичних генів «схильностей», аби пояснити складні стани, скажімо, рак чи високий кров’яний тиск. Вчені заходять навіть далі, коли кажуть, що генетичні дослідження можуть допомогти пояснити людську поведінку».

Проте нині з огляду на все вищезгадане часті запитання й далі залишаються невирішеними: чому ми інколи помічаємо, що починаємо діяти не так, як колись? Чи ми можемо керувати такими ситуаціями? Яким чином ми можемо здобути й утримувати керування над своїм життям? Наступна стаття може бути корисною, оскільки дає відповіді на деякі з цих запитань.

Вже тепер керуйте своїм життям!

НАУКОВЕ вивчення людської поведінки й мотивації принесло нам багато користі. Можливо, нам легше тепер давати собі раду з певними хворобами завдяки глибшому їх розумінню. Водночас нам бажано обережно ставитися до сенсаційних теорій, особливо до тих, що суперечать усталеним принципам.

Коли йдеться про генетику й поведінку, постають запитання: чи можемо ми відхилятися од відповідальності й не визнавати вини за свої вчинки? Чи можемо ми викручуватися чи навіть звинувачувати когось або щось за свою нетактовність чи погану поведінку і таким чином приєднуватися до дедалі більшої кількості тих, хто скидає зі себе вину? Аж ніяк. Більшість людей охоче приймають похвалу за будь-який успіх у житті, то чому ж вони не бажають нести відповідальність за свої помилки?

Отже, постає запитання: що Боже Слово, Свята Біблія, говорить про те, ким або чим керується нині наше життя?

Який погляд Біблії?

Перш за все нам усім слід визнати, що ми народилися з гріхом, успадкованим від наших перших батьків Адама і Єви (Псалом 51:7). Окрім того, ми живемо в особливий період, який Біблія називає «останніми днями», коли люди переживають «тяжкі часи» (2 Тимофія 3:1). А з цього видно, що, загалом кажучи, нам важче благотворно керувати своїм життям, ніж людям у минулому.

А зрештою, усі люди мають свободу волі й право власного вибору. У цьому плані вони керують своїм життям. Так було й у ранні часи, як це видно зі слів Ісуса Навина до ізраїльтян: «Виберіть собі сьогодні, кому будете служити» (Ісуса Навина 24:15).

Біблія визнає факт, що Сатана Диявол скинений з неба й нині в небувалих масштабах справляє негативний вплив на людство. У ній теж говориться, що навіть за днів апостола Івана цілий світ лежав у владі лукавого (1 Івана 5:19; Об’явлення 12:9, 12). Однак подібно до того, як Всемогутній Бог не керує усіма нашими вчинками і не визначає нам кінця, про котрий знає лише він, ми не можемо звинувачувати лише Сатану в кожній своїй помилці чи хибі. Наступна біблійна правда показує, що «кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх» (Якова 1:14, 15). Апостол Павло написав наступні натхнені слова: «Не обманюйтеся,— Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Галатів 6:7).

Отже, Бог Єгова від кожного з нас вимагає нести відповідальність за свої вчинки. Нам слід уважати, щоб не шукати виправдань у генетичному коді чи вспадкованій недосконалості. Бог притягнув до відповідальності за негідні вчинки брутальне гомосексуальне населення стародавніх міст Содома і Гоморри. Вочевидь, він не вважав цих людей бідолашними, нещасними творивами, що не могли бути інакшими через гадані генетичні вади. Це правда, що й за часів Ноя люди жили серед великого зла, однак якщо вони хотіли пережити Потоп, то мусили зробити вибір, особисте рішення. Мало хто з них зробив правильний вибір. Більшість припустилися помилки.

Єврейський пророк Єзекіїль підтверджує, що людина повинна особисто керувати своєю поведінкою, якщо хоче мати Боже схвалення: «Ти, коли остережеш несправедливого, а він не вернеться від своєї несправедливости та від своєї несправедливої дороги, він помре за свою провину, а ти душу свою врятував» (Єзекіїля 3:19).

Найліпша допомога

Звісна річ, кожному з нас потрібно допомоги, аби керувати своїм щоденним життям, адже для більшості з нас це досить-таки нелегко. Але не впадаймо у відчай. Хоч і наші успадковані грішні схильності неприємні для Бога, він подасть нам найліпшу допомогу — свій святий дух та натхнену правду, якщо ми тільки бажаємо змінити свою поведінку. Попри будь-які генетично зумовлені схильності й вплив зовнішніх чинників, ми можемо ‘скинути з себе людину стародавню [«стару особистість», НС] з її вчинками, та зодягнутися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її’ (Колосян 3:9, 10).

Багато християн у коринтському зборі зробили разючі зміни у своїй поведінці. Натхнене Слово каже: «Ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки — Царства Божого не вспадкують вони! І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 Коринтян 6:9—11).

Отож, коли ми боремось зі своєю недосконалістю, то не опускаймо рук. Багато сучасних християн показали, що з допомогою Єгови вони змогли ‘перемінитися відновою розуму, щоб пізнати, що то є воля Божа,— добро, приємність та досконалість’. Вони зосереджуються на тому, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, любе, гідне хвали, чеснотливе, похвальне, і вони ‘думають про це’. Вони живляться твердою духовною поживою, і їхні чуття привчені звичкою розрізняти добро й зло (Римлян 12:2; Филип’ян 4:8; Євреїв 5:14).

Підбадьорливо знати про їхні зусилля, тимчасові прогріхи й кінцеві успіхи, які вони здобувають з допомогою Божого святого духу. Бог запевняє нас, що зміна нашої поведінки часто пов’язана зі серцем та його бажаннями: «Мудрість увійде до серця твого, і буде приємне знання для твоєї душі! Розважність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегтиме, щоб тебе врятувати від злої дороги» (Приповістей 2:10—12).

Отже, якщо ви ставите собі за мету здобути вічне життя — життя без гризот, пов’язаних з лихим світом, і без принизливої недосконалості, то «силкуйтеся» керувати своїм життям вже тепер і керуйтеся небесною мудрістю (Луки 13:24). Користуйтесь допомогою святого духу Єгови, і ви зможете виявляти плід самовладання. Виховуйте у своєму серці бажання узгодити своє життя з Божими законами і слухайтесь поради: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Приповістей 4:23). Задля того, щоб отримати «правдиве життя» в Божому новому світі, в котрому Бог Єгова виправить усі генетичні вади на підставі віри у викупну жертву Ісуса Христа, варто докладати усіх зусиль, керуючи своїм життям у цьому світі! (1 Тимофія 6:19; Івана 3:16).