Юдеї думали, що Бог їх схвалює і вони отримають Боже Царство, встановлюючи власну праведність, але вони не підкорялися праведності Божій (Рм 10:1—3). Саме тому Ісус сказав своїм учням: «Якщо ви не будете праведніші від книжників і фарисеїв, то нізащо не ввійдете в небесне Царство». Ці чоловіки вважали себе праведними, тому що дотримувались певних вимог Закону і своїх доданих традицій. Але насправді заради своєї традиції вони позбавили сили Боже слово і відкинули Христа, через якого можна було досягти справжньої праведності (Мт 5:17—20; 15:3—9; Рм 10:4).

Праведність не на підставі вчинків. Зрозуміло, що дотримуючись Мойсеєвого закону чи норм власної праведності, недосконалі люди ніколи не змогли б досягнути справжньої праведності, тобто їхня праведність завжди була б далекою від Божої (Рм 3:10; 9:30—32; Гл 2:21; 3:21; Тит 3:5). Люди, яких Бог називав праведними, вірили в Бога і підкріпляли свою віру вчинками, які узгоджувались з його, а не з їхнім власним уявленням про праведність (Бт 15:6; Рм 4:3—9; Як 2:18—24).