«Закон про інформовану згоду ґрунтується на двох принципах: по-перше, пацієнт має право одержати достатньо інформації, аби зробити інформований вибір щодо пропонованого лікування, і, по-друге, пацієнт має право погодитись з рекомендаціями лікаря або відхилити їх... Якщо не зважати на право пацієнта сказати «ні» або «так»,— навіть «так» з певними умовами,— то втрачається сама суть принципу, що лежить в основі інформованої згоди» («Informed Consent—Legal Theory and Clinical Practice» [«Свідома згода. Юридична теорія й клінічна практика»], 1987 рік)a.

Однак у книжці «Інформована згода на переливання крові» («Informed Consent for Blood Transfusion», 1989 рік) говориться, що коли пацієнти з огляду на свої релігійні права вирішують піти на певний ризик, то це настільки непокоїть декотрі суди, «що вони роблять якісь юридичні винятки,— юридичні фікції, якщо хочете,— аби уможливити переливання крові». Вони можуть виправдовуватись, кажучи, що вчинили так з огляду на вагітність або на дітей, якими потрібно опікуватися. «Це все юридичні фікції,— зазначається в книжці.— Дорослі люди мають право відмовитись від лікування».

Сполучені Штати Америки: «В основі необхідності отримати згоду пацієнта лежить етичне поняття про право на самовизначення особи, тобто що вона сама має приймати рішення, від яких залежатиме її життя. Юридичною підставою необхідності такої згоди служить факт, на основі якого медична процедура, виконана без згоди пацієнта, вважається за образу дією» («Informed Consent for Blood Transfusion» [«Свідома згода на переливання крові»], 1989 рік).