Але 25 травня 1993 року було здобуто грандіозну перемогу для свободи поклоніння! Європейський суд з питань прав людини в Страсбурзі (Франція), захистив право громадян Греції навчати інших своїх вірувань. Цією ухвалою Європейський Високий суд створив потужну охорону релігійної свободи, що може глибоко вплинути на життя людей у всьому світі.

Але як це сталося, що жахлива несправедливість, яку чинили проти Свідків Єгови в Греції, кінець кінцем стала розглядатися Європейським судом з питань прав людини?

Справа для створення прецеденту

Справу порушили 2 березня 1986 року. У цей день Мінос Коккінакіс, тоді 77-річний бізнесмен на пенсії, зі своєю дружиною прийшли у дім пані Георгії Кіріакакі в місті Сітія, що на Кріті. Чоловік пані Кіріакакі, який був регентом у місцевій православній церкві, подзвонив у поліцію. Приїхали поліцейські і заарештували пана та пані Коккінакіс, яких після цього забрали до місцевої поліцейської дільниці. Тут їм довелось провести ніч.

Яке обвинувачення було висунуто проти них? Те саме, що висувалося проти Свідків Єгови тисячі разів за останні 50 років, а саме — прозелітизм. У Конституції Греції (за 1975 рік), стаття 13, говориться: «Прозелітизм є заборонений». Розгляньмо закон Греції, частина 4, номери 1363/1938 і 1672/1939, в яких прозелітизм оголошується кримінальним злочином. Там говориться:

«Під словом «прозелітизм» розуміється, в основному, будь-яка пряма або непряма спроба нав’язати релігійні вірування особі іншого релігійного переконання... з метою підірвати ці вірування, чи то будь-яким стимулом, обіцянкою стимулу, моральною підтримкою або матеріальною допомогою, чи обманними способами або використовуючи її недосвідченість, її довір’я, потреби, низький рівень інтелекту або наївність».

Карний суд в адміністративній області Ласіс, що на Кріті, вислухав справу 20 березня 1986 року і визнав пана та пані Коккінакіс винними в прозелітизмі. Обох було засуджено на чотиримісячне ув’язнення. Обвинувачуючи це подружжя, суд оголосив, що підсудні втрутилися «в релігійні переконання православних християн... використовуючи їхню недосвідченість, низький рівень інтелекту і їхню наївність». Підсудних було ще обвинувачено в «наполяганні [на пані Кіріакакі] за допомогою їхніх розсудливих, умілих пояснень... змінити її вірування православної християнки».

Було прийнято рішення подати справу до Крітського апеляційного суду. І 17 березня 1987 року цей Крітський суд виправдав пані Коккінакіс, але затвердив обвинувальний вирок її чоловіка, хоч зменшив строк його ув’язнення до трьох місяців. Суд твердив, що пан Коккінакіс «скористався з недосвідченості [пані Кіріакакі], її низького рівня інтелекту та її наївності». Було сказано, що він «почав вичитувати уривки зі Святого Письма, які так майстерно аналізував, що недостатньо підкована в доктрині християнка не змогла заперечити цьому».

Тримаючись іншого погляду, один з апеляційних суддів написав, що пана Коккінакіса «потрібно виправдати, бо немає доказу на те, що Георгія Кіріакакі... є особливо недосвідченою в православно-християнській доктрині, будучи одруженою з регентом; і ніщо не вказує на те, що вона є надзвичайно низького рівня інтелекту або дуже наївною, чим обвинувачений міг би скористатися і... [таким чином] примусити її стати членом секти Свідків Єгови».

Пан Коккінакіс порушив справу в Грецькому касаційному суді, який є Верховним судом Греції. Але 22 квітня 1988 року цей суд вирішив не задовольнити клопотання. Тому 22 серпня 1988 року пан Коккінакіс звернувся до Європейської Комісії з питань прав людини. Це клопотання зрештою було прийнято 21 лютого 1992 року і подано до Європейського суду з питань прав людини.

Спірні питання справи

Оскільки Греція є країною-членом Європейської ради, вона зобов’язана підкорятися кодексу Європейської Конвенції прав людини. У статті 9 Конвенції говориться: «Кожен має право свободи думки, сумління та релігії; це право включає в себе свободу змінювати свою релігію або вірування і свободу чи то самому, чи спільно з іншими, публічно чи приватно виявляти свою релігію або переконання в поклонінні, навчанні, сповідуванні та обряді».

Отже, грецький уряд став підсудним на Європейському суді. Його було звинувачено у відкритому нехтуванні основним правом громадянина Греції — сповідувати релігію, дотримуючись наказу Ісуса Христа, а саме, «робити учнів з людей... навчаючи їх» (Матвія 28:19, 20, НС). Крім того, апостол Петро сказав: «[Ісус] нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили» (Дії 10:42).

На обкладинці спеціального журналу «Права людини без обмежень» (англ.) видання 1992 року містився заголовок: «Греція. Навмисне зневажання прав людини». На 2-й сторінці цього журналу вияснювалось: «Греція є єдиною країною в ЄТ [Європейському товаристві] та в Європі, де карне законодавство передбачає накладення штрафу і тюремне ув’язнення будь-якої людини, яка заохочує іншу людину змінити її релігію».

Отже, тепер пристрасті всередині та зовні юридичних кіл розпалювалися. Яке ж рішення щодо закону Греції про заборону навчати про свої вірування буде прийнято?

Слухання справи в Страсбурзі

Нарешті прийшов день слухання справи — 25 листопада 1992 року. Над Страсбургом висіли важкі хмари і було дуже холодно, але атмосферу в суді розпалювали дискусії юристів. Протягом двох годин представлялися доводи. Професор Федон Веґлеріс, адвокат Коккінакіса, дійшов до суті справи, запитавши: «Чи цей обмежувальний закон, призначений захищати членів грецької православної церкви від навертання на іншу віру, повинен існувати та бути в силі?»

Показуючи, що він у замішанні щодо цієї справи, професор Веґлеріс запитав: «Мені дивно, чому цей закон [прозелітизму] порівнює православ’я з тупістю та неуцтвом. Мене завжди дивувало, чому православ’ю потрібен захист від тупості і духовної некомпетентності... Це турбує та шокує мене». Важливим є те, що представник уряду не зміг подати жодного прикладу, де б цей закон був ужитий проти когось іншого, опріч Свідків Єгови.

Другий адвокат Коккінакіса, пан Панаґотіс Бітсахіс, виявив, яким необґрунтованим є закон прозелітизму. Він сказав: «Згода на обопільний вплив є передумовою діалогу між дорослими особами. У противному разі ми належали б до дивного суспільства нікчемних тварин, які думають, але не висловлюються, які розмовляють, але не спілкуються, які існують, але не співіснують».

Пан Бітсахіс також довів, що «пана Коккінакіса засуджено не «за те, що він зробив», а [за] те, «хто він такий». Отже, пан Бітсахіс викрив не тільки порушення принципів релігійної свободи, але і їхнє цілковите знищення.

Представники грецького уряду старалися представити картину в іншому світлі, ніж це було насправді, заявляючи, що Греція є «раєм для прав людини».

Рішення

Довгожданий день прийняття рішення прийшов 25 травня 1993 року. При кількості шість голосів проти трьох суд визнав грецький уряд винним у порушенні релігійної свободи 84-річного Міноса Коккінакіса. Крім реабілітації його публічного служіння, суд присудив йому відшкодування у розмірі 14 400 доларів. Отже, суд відхилив аргументацію грецького уряду, що Коккінакіс та Свідки Єгови використовують тактику тиску, розмовляючи з іншими про свої переконання.

Хоча Конституція Греції та її застарілий закон, можливо, забороняють прозелітизм, Європейський Високий суд постановив, що несправедливо використовувати цей закон з метою переслідувати Свідків Єгови. Це не узгоджується зі статтею 9 Європейської Конвенції з питань прав людини.

У рішенні суду пояснювалося: «Релігія є частиною «постійно поновливого потоку людської думки», і її неможливо вилучити з громадських дебатів».

Подібну думку висловив один з дев’ятьох суддів: «Прозелітизм, визначений як «запал у розповсюдженні віри», не можна карати сам по собі; він є способом — абсолютно законним — «виявляти свою релігію».

У цій справі прохача [пана Коккінакіса] було визнано винним лише за вияв такого запалу без будь-якого порушення правил пристойності».

Наслідки постанови

Прямим наказом Європейського суду з питань прав людини є те, щоб члени уряду Греції припинили зловживати законом, який забороняє прозелітизм. Ми сподіваємося, що Греція твердо додержуватиметься наказу суду і припинить переслідування Свідків Єгови.