Протидія перекладу Біблії

Римо-католицька церква почала вважати латинську мову святою. І, коли 1079 року князь Богемії Вратислав попросив дозволу вживати під час богослужінь у його краї старослов’янську мову, папа Григорій VII написав: «Ми в жодному разі не можемо задовольнити це прохання». Чому ні?

«Ті, хто роздумує над цим,— сказав папа,— розуміють, що Богові вгодно, аби деякі місця Святого Письма залишались таємницею. Інакше, якби воно було повністю зрозумілим для всіх, то, можливо, його б не дуже цінували і не шанували або ж малоосвічені люди могли б його неправильно розуміти, і це доводило б їх до гріха».

Простий народ майже не мав доступу до Біблії. Це було на руку провідникам церкви, бо давало можливість утримувати над ним владу. Духівництво не бажало, щоб прості люди втручались у справу, якою, на його думку, мали займатися лише служителі церкви.

У 1199 році папа Інокентій III у своєму листі писав про «єретиків», які переклали Біблію французькою і насмілювались обговорювати її між собою. Інокентій застосував до них слова Ісуса: «Не давайте святого псам і не кидайте перлин свиням» (Матвія 7:6). Чому він так висловився? Папа пояснив: «Щоб жодна проста й невчена людина навіть не наважувалась осягнути величність святих Писань і проповідувати їх іншим». Усіх, хто противився наказу папи, віддавали інквізиторам, які тортурами змушували до покаяння. Людей, котрі залишалися непохитними, спалювали живцем.

Боротьба за право володіти Біблією і читати її була довгою та виснажливою. Лист папи Інокентія часто служив підставою того, щоб забороняти людям користуватись Біблією та перекладати її на інші мови. Невдовзі після наказу Інокентія почали спалювати Біблії, перекладені поширеними на той час мовами. Спалювали також власників цих Біблій. У подальші століття єпископи і правителі католицьких держав Європи запопадливо виконували наказ папи.

Священнослужителі знали, що більшість вчень католицької церкви ґрунтуються на її традиціях, а не на Біблії. Безумовно, це була одна з причин, чому вони забороняли своїй пастві читати Святе Письмо. Члени духівництва розуміли, що, отримавши біблійні знання, люди побачать велику різницю між церковними доктринами і вченнями Біблії.

Однак 1546 року, менше ніж через 25 років, римо-католицький Тридентський собор постановив, що церква буде контролювати друкування всієї релігійної літератури, у тому числі перекладів Біблії.

Ось що вирішив Тридентський собор: «Відтепер священні Писання... мають друкуватися належним чином; нікому не дозволяється друкувати або замовляти друк будь-якої книжки духовного змісту, не вказавши ім’я автора, чи продавати їх у майбутньому, чи навіть мати, допоки ці книжки спочатку не схвалить [місцевий єпископ]».