Уже не є забороненою Книгою

ВІДНОШЕННЯ Католицької Церкви до Біблії дуже змінилось у декотрих католицьких країнах протягом кількох минулих десятиліть. Католики старшого віку ще пригадують собі, коли Церква не схвалювала, навіть зовсім забороняла читання Біблії. У багатьох головно католицьких країнах, прості люди вважали Біблію бути протестантською книгою, якої слід уникати.

Про ситуацію в Франції протягом 18 і 19 століть, Джорджес Аезов, професор Святого Письма Великої руанської семінарії, в Франції, написав у своїй церквою-схваленій книжці Ла пароль ді Д’ю (Слово Боже): „Читання Біблії не заохочується... Дійсно, крім священиків і декотрої інтелігенції, то католики не читали Святої Книги. Вона зникла з [католицьких] книжкових магазинів. Завжди плекали думку, що Біблія була небезпечною, а навіть шкідливою книгою... У жіночих монастирях і християнських [католицьких] освітніх закладах точно оголошували її бути незаконною”.

Тоді почались зміни. Мігно, католицький єпископ Фріже і Тулона, Франції, написав у передмові до Вігоро Дикціонер ді ла Бібл (Словник Біблії) (1891-1912 рр.): „Справді вже бачимо пробудження біблійного дослідження в Франції. Двадцять років тому [біблійними питаннями]... цікавилось тільки обмежене коло освячених... Читання й дослідження Біблії вважали все менше й менше важливим. Про такі справи ніколи не говорилось, і коли б випадково, якийсь благочестивий мирянин цитував з Ісаї або книги Приповістей, то люди дивились на нього здивовано, підозріваючи, що він таємно співчував Протестантизмові!”

Всупереч збільшаючим діяльностям протестантських біблійних товариств, папи Лев XIII в 1893 році, Бенедикт XV в 1920 році, і Пій XII в 1943 році видавали енциклики про студіювання Біблії. Але ці папські булли більше вплинули на теологію й священиків ніж на католиків узагалі.

Дійсну зміну здобулось Другим ватіканським собором [1962-1965 рр.]. Собор заявив: „Святий синод теж дуже ревно наполягає на всіх вірних християн, а головно релігійних, вчитись частим читанням божественного Святого Письма ,відмінного знання Ісуса Христа’ (Филип’ян 3,8). ,Бо не знати Святого Письма є таке саме як би не знати Христа’ [сказав Євронім]”.

Отже, 1966 року автори книжки Підручник католикам для читання могли написати: „Протягом багатьох століть звичайний католик вірив, що Біблія була божественно-натхненною книгою, і разом з традицією, джерелом усього католицького навчання. Але йому теж наказували, щоб він обережно читав Біблію, краще під релігійним наглядом священика... Щасливо ця ситуація дуже змінилась і сьогодні католиків заохочують, напучують, а навіть зі всіх боків благають читати ту Книгу Книг”.— Курсив наш.

Біблія чи традиція?— дилема для щирих католиків

НЕДАВНО Біблія стала все більше й більше досяжною книгою в католицьких країнах. Наприклад, протягом минулих 50 років, в Іспанії, надрукувалось більше перекладів Святого Письма кастільським діалектом ніж протягом попередніх 500 років. Подібно, в французьких католиків тепер є кілька церквою-схвалених перекладів Біблії з оригінальних мов. Англомовні католицькі вчені також видали кілька нових перекладів Біблії.

Отже, сьогодні католики вже можуть читати Біблію. Але вони мусять читати правильно схвалений переклад з тлумачними нотатками. Чому ж Католицька Церква вимагає таких умов? Тому що вона заявляє мати інше джерело божественного відкриття — традицію — і вважає такі примітки потрібними для того, щоб погоджувати Біблію з традицією. Але котрі з цих двох — Біблія чи традиція — Церква вважає важливішою?

Дозволена, але непотрібна

Книжка Католицький коментар про Святе Письмо ставить це запитання: „Чи потрібно читати Біблію, щоб спастись?” Відповідаючи на те запитання цей коментар каже: „Немає всесвітнього правила, божественного чи апостольського, що усі вірні — кожен чоловік, жінка і дитина — повинні особисто читати Біблію”.

Тоді як Католицька Церква вже дозволяє своїм членам читати Святе Письмо, навіть дає повні індульгенції „якщо читання продовжується принаймні пів години”, то не вважає таке читання Біблії бути необхідним.a Пояснюючи чому, Франко-католицький Дикціонер ді ла Бібл (Словник Біблії) каже: „Традиція — це найбільш нормальний канал, яким навчається людей віри. Пізніше можна цитувати вірші Нового Завіту. У ньому немає цілого складу віри, і вживати його не є обов’язковим”.

Традиція поставлена вище Біблії

Отже, читання Біблії не є вимогою для католиків. І коли б католики читали Біблію, то мусять вважати її на другому місці від традиції. Католицька Церква заявляє, що ранні християни покладались на усну традицію перш ніж одержали писане Слово, і згідно з цим, Святе Письмо слід розуміти в світлі традиції так як Церква зберігає її.

Підтверджуючи цей погляд, книжка, якої намір є допомогти франкомовним католикам читати Біблію заявляє: „Божественне відкриття, яке виявляється переважно в Святому Письмі, було довірене вірному суспільству, живій Церкві; з цього виникає важливе питання відносно споріднення між Біблією, Традицією й Церквою... Це додаткове світло [у Святому Письмі], подане, приєднується до й доповнює скарб Традиції... Отже, Святе Письмо є зовсім залежне від Традиції”.— Ініціаціон Біблік, сторінки 963, 971. Курсив автора.

Як же щирий католик може довіряти Біблії, коли він читає в книжці, написаній католицьким професором Святого Письма: „Традиція переважає, повністю охоплює, супроводить і є важливішою від Святого Письма”?b Або що він подумає коли читає в Католицькому словнику: „Церква... стверджує, що ціла Біблія є Божим Словом, однак твердить, що крім того є неписане слово Боже вище від Святого Письма”?

Дилема для католиків, які читають Біблію

Протягом століть звичайний католик погоджувався з церковною догмою, не сумнівався, тому що в мирян не було мірила з яким порівнювати правдивість церковних доктрин. Більшість католиків навчились своєї віри напам’ять у класах катехізису. Коли б вони попросили їхнього священика пояснити їм такі труднозрозумілі доктрини, як Трійця, або як Марія непорочно зачала Ісуса в утробі своїй, то правдоподібно чутимуть таку відповідь: „Це свята таємниця”.

Але Другий ватіканський собор змінив усе це. Римсько-католицьку Церкву було аггіорнаменто, або приведено в відповідність з вимогами сучасності, і таким чином далось католикам безприкладну нагоду розшукувати свої серця. Другий ватіканський собор дав дозвіл на видання „відповідних і правильних перекладів” Біблії, і наказав католицьким єпископам „давати своїм вірним [католикам] відповідних інструкцій, щоб навчити їх правильно вживати Божественні книги”. Отже, рядові католики тепер можуть купувати Біблії, читати їх, і порівнювати читане з тим, що їх було навчено.

Ця велика зміна не відбулась без проблем. Перший раз у своєму житті багато католиків довідуються, що багато вчення їхньої церкви ніде не знаходиться в Біблії. Між такими догмами поміщаються відданість Марії, молитви до „святих”, обожання мощів, індульгенції, чистилище, і лімб.

Відносно лімба Католицький словник признає: „Люди звичайно відносились з огидою до вчення, що людей які не грішили слід мучити в пеклі, і ця трудність довела теологів вигадувати різні теорії, щоб уникнути цієї трудності”. Лімб є одна така теорія.c

Проте, Біблія каже, що мертві сплять у гробах, і чекають воскресіння. (Екклезіястова 9:5, 10; Івана 5:28, 29) Тому що безсмертної душі немає, то не може бути пекельних мук. Тому то непотрібно вигадувати теорії про лімб, щоб тільки викрутитись з скрутного теологічного становища! Це тільки один приклад дилеми в якій багато Біблію-читаючих католиків тепер знаходять себе. Кому ж людям вірити, людинотвореним традиціям чи Біблії?

Дилема для Католицької Церкви

Але проблема є ще більш серйозною. Правдоподібно священик буде ухилятись від вищезгаданої дилеми й казати католикам: ,Тут немає проблеми. Традиція доповнює відкриття в Біблії. Повірте церковній традиції’. Проте, справа не така легка.

Професор Пол Генрі, єзуїт, Католицького інституту в Парижі, написав: „Святе Письмо є нормативне [визначає авторитетну норму або правило] для життя, поклоніння, моральності й теологічної доктрини Церкви. Нормативне, не в значенні що в Святому Письмі записується все те чого Бог відкрив або бажає, беручи до уваги, що нічого зроблене Церквою, або те що вона безпомилково навчає може суперечити Святому Письмі”.

Це досить зле заявляти, що традиція доповнює Святе Письмо. Само собою це є протилежне тому що католики можуть читати в їхніх Бібліях записане в 1 Коринтян 4:6. Але навчати такі догми — як вогненне пекло, чистилище, і лімб — які не тільки не знаходяться в Біблії, але ясно „суперечать Святому Письму” ставить Католицьку Церкву в безвихідне становище.— Єзекіїля 18:4, 20; Римлян 6:23.

Порівнюючи традицію з Біблією

На Другому ватіканському соборі, Католицька Церква публічно заохочувала „всіх вірних християн часто читати божественне Святе Письмо”.

Освітня праця в католиків

Третя Генеральна асамблея світової католицької федерації для біблійного апостольства відбулась у Бангалур, Індії, в серпні 1984 року. На збір з’їхались делегати з 53 країн. Федерацію було засновано в Римі 1969 року. Це було три роки після того як папа Павло VI призначив німецького кардинала в Римі дослідити потреби Католицької Церкви в біблійних справах. Теперішнім президентом Федерації є Мосьє Аблонді, єпископ Ліворно, Італія.

Закликаючи Федерацію переглянути свої мети, папа Іоанн-Павло сказав у своїй звістці: „Федерація є зобов’язана допомагати католикам цілого світу мати легкий доступ до Божого Слова... Справді всі діяльності й все свідчення Церкви повинно плисти від живого Слова... ,Пророча посада’ Божого Народу мусить сумлінно служити Слову... Беручи участь у праці перекладання, друкування й розповсюдження Слова, людина задовольняє потреби голодних та спрагнених Божого Слова (Амоса 8:11). Це також стосується до привчання тих, які колись присвятять себе навчати й проповідувати Святе Письмо”.

У гармонії з його темою, у своїй останній декларації цей католицький біблійний збір заявив: „Федерація усвідомлює, що коли всі Божі люди будуть відігравати їхню пророчу роль, то мусять мати доступ до Божого Слова (особистої Біблії в їхній рідній мові). Вони мають право бути привчені в знанні Святого Письма... Ця асамблея знову підтверджує, що задача Церкви проповідувати людям Євангеліє зосереджується на Біблії”.

Безвихідне становище

Тому то католиків тепер заохочується, не тільки читати Біблію, але брати дієву участь у проповідуванні Біблії. За це Церкву слід похвалити. Але це ставить її в безвихідне становище.

По-перше, Католицька Церква навчає, що традиція переважає Біблію. Як же католикові ставати запопадливим вчителем Біблії, і в той же самий час залишатись вірним Церкві? Наприклад, у Біблії він читає: „Душа, що грішить,— вона помре”. (Єзекіїля 18:4) Але його Церква навчає, що душа безсмертна, і що всі душі йдуть до пекла, лімба, чистилища, або на небо. Що ж йому слід навчати — католицьку догму чи Біблію?

Крім того, Католицька Церква схвалює друкування перекладів Біблії в яких поміщаються примітки й коментарі, які тільки руйнують читачеві довір’я, що Біблія є натхненне Слово Боже. Наприклад, у передмові, „Як читати вашу Біблію”, Нова американська Біблія, поміщаюча вступне благословення папи Павла VI, каже: „Як же людині знати чи вона читає історію чи якусь переносну бесіду?.. Більшість науковців твердять, що людський рід якось розвинувся від нижчих видів життя. Те знання допомогло християнам передумати ,як’ Бог творяв і зрозуміти, що 2 і 3 розділи 1 Мойсеєвої не є уроком антропології, але алегорією [інакомовлення], навчаючи нас уроку, що гріх є при корені всього лукавого”.

Отже, перш ніж читачі цієї католицької Біблії матимуть нагоду прочитати кілька перших сторінок 1 Мойсеєвої, то їм уже сказано, що вони не будуть читати історію, але тільки алегорію. Це є таке саме як би казати, що Ісус звертався до алегорії, коли пояснював одношлюбність між християнами, вживаючи Адама й Єву як приклад. (Матвія 19:3-9; 1 Мойсеєва 1:27; 2:24) Також, якщо людський рід не походить від одного загального предка, то основне християнське вчення про Христову викупну жертву не має жодного значення.— Матвія 20:28; Римлян 5:12, 17-19; 1 Коринтян 15:45.

Ця сама католицька Біблія піддає сумніву вірогідність Ісусових слів так як вони є записані в Біблії. Під заголовком „Як читати вашу Біблію”, вона каже: „Необхідно пам’ятати, що письменники Євангелія не мали на меті записувати історію в науковому значенні... Чи Ісус брав участь у цих розмовах? Чи Він дійсно відповідав так як є записано в Біблії? Про це неможливо бути певним”.

Як же можна сподіватись, щоб щирі католики читали Біблію з довір’ям і „присвячували себе навчати й проповідувати Святе Письмо”, коли їхня Церква схвалює друкування таких заяв, які руйнують віру? Подібні руйнуючі вислови також знаходяться в Єрусалимському Перекладі Біблії (анг.), та інших католицьких Бібліях, а також енциклопедіях.