У місті Ватікані, близько чверть мільйона людей товпляться до площі святого Петра, щоб дивитись як папа відправляє службу Божу на вільному повітрі. Коли дзвін відбиває полудень, то папа появляється на балконі базиліки й виступає з його річною Великодньою промовою — осуджує порушення людських прав і гонку озброєнь.

Ватікан проголосив: „Кожного тижня, у день, якого назвали бути Господній день [неділя], [церква] святкує день пам’яті Його воскресіння”. Крім того, „на найвищу повагу Великоднього дня церква щороку святкує воскресіння”.— Документи Ватікану II.

Після смерті Ісусових апостолів, зародилась ідея, що християнам було б правильно постити (тепер великий піст), а потім святкувати, у пору Пасхи. Гадали, що це буде гарний спосіб святкувати Христове воскресіння.

Інші вислови на це свято, як-от пахве або паскв, походять із староєврейського слова песач, або „пасха”. Так зване Християнство сперечається, що Великдень заступив це єврейське свято. Але це ігнорує те, що Ісус замінив пасху, не Великоднем, але пам’ятною вечерою на спомин Його смерті.

Історик Сократ дійшов до цього висновку: „По моїй думці, церква запозичила Великдень, так як багато інших звичаїв, від якогось стародавнього вживання”. Надмірність Великодніх традицій справді походить із „якогось стародавнього вживання” — вживання ідольських націй! Католицький священик Франсіс Х. Вайсер признав: „Декотрі популярні традиції — піст і Великдень — датуються від давніх обрядів поклоніння природі”. Намір весняних обрядів спершу був „відстрашувати зимових демонів”.

Але, чи ж церква не викоренила такого поганства з-поміж своїх прихильників? Цікавості популярних звичаїв пояснює це так: „Незмінна політика ранньої Церкви була засвоювати в Християнство існуючі поганські церемонії, яких вона не могла викоренити. Щодо Великодня, то людей було дуже легко навернути. Радість сходячого сонця, і пробудження природи від зимової смерті стала радістю в сході Сонця праведності при воскресінні Христа з мертвих”.