У книжці «Поклоніння мертвим» знаходимо таку інформацію: «Міфи всіх стародавніх народів переплітаються з подіями часів Потопу... Достовірність цього аргументу підтверджується тим, що на згадку про ту подію відзначається велике свято померлих, і то не лише в народів, які підтримують певні контакти, але й у народів, віддалених один від одного океанами та віками. Крім того, всі відзначають це свято в той самий або майже в той самий день, коли, згідно з повідомленням Мойсея, стався Потоп, а саме сімнадцятого дня другого місяця — місяця, який більш-менш відповідає нашому листопаду» (полковник Дж. Гарньє, «The Worship of the Dead», Лондон, 1904, с. 4). Отже, це свято фактично почалося з ушанування людей, яких за днів Ноя Бог знищив через їхню розбещеність (Бут. 6:5—7; 7:11).

У «Британській енциклопедії» зазначається: «День усіх душ — день, відведений Римо-католицькою церквою для поминання померлих вірних. Це свято ґрунтується на доктрині про те, що душі вірних, які перед смертю не очистились від простимих гріхів або не спокутували колишніх провин, не можуть досягти видіння райського блаженства і що їм можна допомогти в цьому молитвою і жертвою літургії... Декотрі поширені вірування, пов’язані з Днем усіх душ, мають язичницьке походження й існують з незапам’ятних часів. Наприклад, у багатьох католицьких країнах селяни вірять, що в ніч перед Днем усіх душ померлі приходять до своїх колишніх домів і споживають харч живих» (1910, т. I, с. 709).