Як сказано в «Католицькій енциклопедії» (англ.), «[ідея, що викуп було заплачено Дияволу] займала чільне місце в історії теології майже тисячу років», і вона залишалась частиною церковних вірувань. Інші отці церкви, в тому числі Августин (IV—V століття н. е.), перейняли теорію, що викуп заплачено Сатані. Зрештою лише в XII столітті н. е. католицькі теологи Ансельм і Абелер дійшли висновку, що Христову жертву було заплачено не Сатані, а Богу.

Середньовічні забобони

Хоча більшість соборів католицької церкви, на диво, не торкалися теми Сатани, у 1215 році на IV Латеранському соборі було подано на розгляд, як сказано в «Новій католицькій енциклопедії» (англ.), «урочисте визнання віри». У 1-му каноні зазначається: «Бог створив диявола та інших демонів добрими, але вони стали злими через власні вчинки». У каноні також говориться, що вони з усіх сил намагаються спокусити людство. Ця думка не давала спокою багатьом людям у середньовічні часи. Усе, що здавалося незвичайним, наприклад невідома хвороба, раптова смерть чи поганий врожай, приписували Сатані. У 1233 році папа Григорій IX видав кілька булл проти єретиків, у тому числі одну проти люциперійців, котрих вважали поклонниками Диявола.

На це зреагувала Римо-католицька церква, яка на I Ватиканському соборі (1869—1870 роки) підтвердила свою віру в існування Сатани Диявола, після чого ще раз непевно повторила це на II Ватиканському соборі (1962—1965 роки).

Згідно з «Новою католицькою енциклопедією», «церква [офіційно] заявила про свою віру в існування ангелів і демонів». Проте, як сказано у французькому словнику католицизму «Тео», «чимало сучасних християн відмовляються вважати диявола винним у всьому злі, яке скоюється у світі». Останнім часом католицькі теологи ходять по ниточці, ненадійно балансуючи між офіційною католицькою доктриною і сучасною думкою.