Розгляньте позицію Римсько-католицької церкви. Після другого Ватіканського собору Церква змінила свій обряд хрестити немовлят. Так, церква ще до цих пір хрестить немовлята, але перше батьки мусять запевнити Церкву, що вони виховають немовлятко на католика. Ватікан видав цей декрет: „Якщо батьки не запевнять Церкву серйозно, то це буде підстава відкладати причастя; а коли не буде такого запевнення, то причастя навіть слід відмовити”.— Л’Оссерваторе романо, „Навчання про хрещення немовлят”, 1 грудня 1980 рік.

Це велика різниця від того, коли, згідно з католицьким священиком Йосипом М. Чампліном, „запопадливі місіонери [часто] хрестили покинених немовлят язичників”, і священики „умовляли батьків, щоб вони не відкладали хрещення немовлят більше як місяць, під страхом смертельного гріха”.

Що є відповідальним за зміну цих відношень? По-перше, провідники церкви вже визнають, що хрещення не робить немовлятко християнином. Тому що багато хрещених католиків уже перестали ходити до церкви й дійсно не віддаються їй турбувало церкву. „Навіщо ж церкві збільшувати проблему хрещенням немовлят, які напевно не будуть практикувати обрядів католицької віри в дорослому віці?” каже стаття в СШ Католик.

Ця нова непохитна позиція в питанні хрещення [немовлят] також виявляє серйозну незгоду між теологами. Так як зауважує католицький письменник Йосип Мартос, багато священиків просто не вірять, що хрещення немовлят є „чарівним обрядом з невидимим впливом на душу”. Для них, такий погляд є середньовічний, застарілий.

Не дивно, що багато щирих католиків стали збентежені. Чи ж Церква завжди не навчала, що нехрещені немовлятка можуть піти до вогняного пекла або будуть затримуватись у чистилищі? Якщо це правда, декотрі бажають знати, то чому ж священики відмовляються хрестити немовлят під якими-небудь обставинами? Ці є важливі запитання. Так як католицький священик Вінсент Вілкін сказав, що всі, які померли нехрещеними, є „справді дуже велике незліченне число, яке, легко уявити собі, становить більшість людства”.

Батьки мабуть будуть описувати це бути дуже зворушуючим досвідом. Проте, чи ця практика походить з Божого Слова? Католицькі теологи визнають, що ні.— Дивіться Нова католицька енциклопедія, 2 Том, ст. 69.

Не мігши доказати свого положення біблійним прецедентом, Ватікан каже, „Практика хрестити немовлят вважається бути правилом дуже древньої традиції”.

По смерті апостолів, коли вже не було нікого, щоб ,недопускати’, то небіблійні практики почали підкрадатися в християнське поклоніння. (2 Солунян 2:6) Між цими практиками було хрещення немовлят. Але хрещення немовлят не стало правилом аж у п’ятому столітті. У той час відбулись люті дебатування, які назавжди змінили так зване Християнство.

Дебатування почалось, коли британський монах Пелагій приїхав до Рима. Ставши збентежений зіпсуттям, якого він там бачив між так званими християнами, цей священик почав спонукувати людей до „більш морального зусилля”. Людина не може складати вину за свої слабкості на ,оригінальний гріх’, казав Пелагій. „Усяке добро й всяке лукавство... виконується нами, а не народжується з нами”. Доктрина Пелагія скоро розійшлась по цілому так званому Християнстві.

Але не на довго. Провідники Церкви вважали відмову ,оригінального гріха’ бути єрессю. І Пелагій ненавмисно грав їм на руки підтримуванням того, що в той час уже було популярним звичаєм — хрещення немовлят. Єпископ Августин бачив у цьому грубу суперечність. ,Якщо немовлят необхідно хрестити’, сперечався Августин, ,то що ж сказати про нехрещених?’ Очевидно приходили до логічного висновку, що такі немовлятка будуть страждати в вогнях пекла, тому що не були хрещені. Установивши цей факт, Августин виступив на захист хрещення немовлят: Тому що нехрещені немовлятка справді будуть прокляті, то що ж може бути відповідальним за це крім ,оригінального гріха’?

Доктрина Пелагія провалилась. Церковний собор у Карфагені оголосив навчання Пелагія бути єрессю. ,Оригінальний гріх’ стало такою частиною католицизму, як сповідання. І Церква тепер почала навертати маси людей — часто примусово — щоб спасати їх від ,вогнів пекла’. Від популярного звичаю, хрещення немовлят стало офіційним предметом спасіння, предмет, якого вспадкує протестантизм.

,При краї пекла’

З доктрини Августина виникли деякі бентежучі й трудні питання: Як же Бог любові може мучити невинних немовлят у пеклі? Чи нехрещені немовлятка будуть так само покарані, як запеклі грішники? Теологам не було легко відповісти на ці запитання. Католицький священик Вінсент Вілкін каже: „Декотрі засилали нехрещених немовлят до лютого полум’я пекла, інші вірили, що полум’я не пожирали, тільки розжарювали немовлят до дійсної прикрості; інші пом’якшували прикрість до найменшого можливого ступеня в пеклі... Декотрі засилали їх до земного раю”.b

Проте, найбільш популярна теорія за всіх доказалась бути, що душі нехрещених немовлят підуть у лімб. Це слово буквально значить „край” (так як край, або рубець, одежі) і здогадуються, що ця місцевість знаходиться на краї пекла. Для теологів ідея про лімб є дуже вигідна. Вона принаймні пом’якшує страхаючу примару страждаючих немовлят.

Але так як яка-небудь людинотворена теорія, лімб має свої проблеми. Чому ж про нього нічого не згадується в Святому Письмі? Чи немовлятка можуть вийти з лімба? Передусім, навіщо ж засилати невинних немовлят до такої місцевості? Легко зрозуміти чому Церква каже, що лімб „не є офіційним католицьким навчанням”.c — Нова католицька енциклопедія.

Дебати знову розжарюються

Протягом століть католики основно додержували погляд Августина й хрещенням ,захищали немовлят від лімба’. Проте, з 1950 років дебатування над хрещенням немовлят наново дуже розжарилось. Католицькі вчені почали серйозно сумніватись, чи ця практика була біблійна. Інші визнають, що не можуть вірити ні в Августинову ідею про вогні в пеклі, ні в лімб.

Спершу помірковані провідники Церкви не хотіли пом’якшити своєї позиції. У 1951 році папа Пій XII виступив з промовою перед групою повитух. Наново затвердивши переконання, що „Божа ласка в час смерті є зовсім потрібна для спасіння”, він заохочував повитух виконувати обряд хрещення якщо здається новонароджене немовлятко помре. „Не вагайтесь виконати цю добродійну службу”, він наполягав. Подібно, у 1958 році Ватікан видав сувору пересторогу, щоб „хрестити немовлят так скоро як можливо”.

Все-таки, після другого славетного Ватіканського собору це дебатування знову вибухнуло. Несподівано, Церква старалась проводити подвійну політику, помірковану, а також вільнодумну. ,Хрещення є зовсім потрібне для спасіння’, заявив собор. Цікаво, спасіння також є можливе для тих, „які не мали нагоди навчитись про Євангеліє Христа”.d

Продовжуючи цю політику, Церква тоді поправила обряд хрещення немовлят. Між іншим, священики тепер мали право вибирати й не хрестити тих немовлят, яких батьки не обіцювали виховувати їх на католиків. Чи ж Церква вже відступила від доктрини Августина? Декотрі думали, що відступила й почали сумніватись, чи немовлят потрібно хрестити.

Тоді Ватікан видав свій „Інструктаж для хрещення немовлят”, в якому було сказано: „Церква... не знає жодного іншого способу крім хрещення, щоб запевнити дитині вхід до вічного щастя”. Єпископам наказали „відновити традиційну практику тим, які... відступили від неї”. Але що ж сказати про тих немовлят, які вмирають нехрещені? „Церква тільки може довірити їх Божій ласці”.