Погляд Церкви на статеві справи і подружжя
СТАТЕВІ справи і подружжя справді стали темою всесвітнього зацікавлення. Може бути, що в жодних інших справах люди не шукають поради й керівництва, як у статевих. Біблія багато говорить про статеві справи, мабуть більше ніж більшість людей думають. Також про них багато говорить головна релігія західного світу, Римсько-католицька церква.
Своїм навчанням про статеві зносини, Римсько-католицька церква дуже вплинула на життя мільйонів своїх парафіян. Особливо, вона вплинула на життя священиків і черниць. Чи вплив цього церковного навчання був корисний чи поганий? Як погляд Католицької церкви на статеві справи порівнюється з навчанням у Біблії? У цій серії статей будемо обговорювати ці справи.
Католицький словник висказує погляд Римсько-католицької церкви на статеві зносини і подружжя, і каже: „Принципи, які спонукали Церкву нав’язати безшлюбність на своїх священиків такі... що, бувши покликані до духівництва, вони можуть сприймати життя здержливості [здержливості від статевих зносин], яке то життя є більш святим від подружжя”.
Якщо, згідно з католицькою догмою, стримуватись від статевого акту „є більш святим”, то що ж сказати про подружжя? Це питання вже давно турбувало істориків. Тому то, в Історії Християнства, автор Павло Джонсон, питає: „Якщо обітниця безшлюбності є більш святою, а подружжя меншим, хоч законним, то чи ж це не натякає, що статеві зносини є притаманно лукавим актом, а навіть у подружжі формою узаконеного гріха?”
Намагання папи Іоанна-Павла II, щоб більше шанувати „діву Марію” не пом’якшило цього натяку, що подружжя є неморальним, а навіть гріхом. Догмат про вічну непорочність Марії увічнює думку, що статеві зносини є неморальні. Цей догмат натякає, що подружній акт, навіть після народження Ісуса, заплямував би Марієну репутацію, як свята жінка.
Не дивно, що „таємниця оригінального гріха” і „вічна непорочність Марії” поміщаються між великими проблемами, які турбують щирих католиків. „До цього вони могли додати непогрішимість папи, якому то догматові широко сумніваються”, зауважує католицький автор, Жак Дюкен.
Безсумнівно, папський декрет, який найбільш зруйнував віру католикам у непогрішимість папи є енцикліка Людське життя. Виданий папою Павлом VI 1968 року, цей документ наново затвердив офіційний католицький догмат забороняючий вживання штучних засобів для контролю народжуваності. Британська енциклопедія каже, що „ця енцикліка викликала ворожу реакцію [між католиками], яка, можна сказати, була один з найбільш насильних наступів на владу папського вчення в теперішній час. Подібно, його непохитний погляд [Павла VI] на збереження священицької безшлюбності... викликав багато жорстокої критики”.
Очевидно, погляд Римсько-католицької церкви на подружжя й обітницю священицької безшлюбності стягнув на католиків великі проблеми. Чому Церква створила ці проблеми для себе? Що довело її нав’язати обітницю безшлюбності на священиків та монахинь і намагатись, що Марія була довічно непорочною?