До шостого століття, західна Римська імперія перестала існувати. Її заступив східний двійник, Візантійська імперія з столицею Константинополем. Але різні церкви, у нестійкому спорідненні одні з одними, пізнали загрозу від взаємного ворога, швидко поширюючої ісламської імперії.

Східна церква пізнала цю загрозу, коли в сьомому столітті мусульмани взяли Єгипет і завоювали інші частини Візантійської імперії Північної Африки.

Хрестові походи також дуже напружили спорідненість між Сходом а Заходом, яке то напруження тліло ще від 1054 року коли патріарх Михаїл Серуларій зі Сходу і кардинал Гумберт із Заходу взаємно відлучили один одного від церкви. Коли в завойованих містах хрестоносці заступали грецьких священиків латинськими єпископами, то схизма між Сходом а Заходом поширилась навіть до звичайних людей.

Схизма між двома церквами завершилась протягом четвертого хрестового походу, коли, так як сказав колишній Кентерберійський канонік, Герберт Ваддамс, папа Інокентій III відігравав «двоїсту роль». З одного боку, папа обурювався через розграбування Константинополя. (Дивіться інформацію в квадратику на сторінці 20). Він написав: «Як же грецькій церкві повернутись до апостольського престолу, коли вона бачила лукавий приклад латинян, які виконували диявольське діло так, що з доброї причини, греки зненавиділи їх гірш, ніж собак». З другого боку, він охоче користувався ситуацією, щоб заснувати латинське царство в тій місцевості під владою патріарха західної церкви.

Після двох століть майже постійного воювання, візантійська імперія так ослабла, що не могла встояти проти шалених атак оттоманських турків, які, 29 травня 1453 року, зрештою завоювали Константинополь. Імперія повалилась, не тільки ісламським мечем, але також мечем сестри-імперії, римської церкви.